- •1. Сутність багатопланового поняття «освітня політика», основні характеристики освітньої політики.
- •2. Цілі освіти як головне питання освітньої політики.
- •4. Роль держави у формуванні освітньої політики країни.
- •5. Основні пріоритети сучасної світової освітньої політики.
- •6. Основні документи, що визначають напрямки розвитку освіти в Український державі та їх характеристика.
- •7. Основні нормативні документи Української держави, що регулюють правові відносини в галузі освіти.
- •8. Характеристика основних нормативних документів в сфері педагогічної освіти України.
- •9. Відмінності між політикою, управлінням та адмініструванням.
- •10. Суб’єкти та об’єкти освітньої політики
- •11. Основні суб’єкти освітньої політики на міжнародному рівні та напрямки їх діяльності
- •12. Особливості державної ліберальної політики в освіті.
- •13. Основні засади консервативної освітньої політики
- •14. Характерні особливості марксистської ідеології в реалізації освітньої політики
- •15. Визначення соціалістичної освітньої системи
- •16. Особливості системи освіти соціал-демократичного спрямування
- •17. Сутність та мета планування освітньої політики
- •4 Етап. Адаптація рішень політики
- •5 Етап. Планування і впровадження політики
- •6 Етап. Оцінка впливу політики
- •19. Сутність понять «освітні зміни», «освітні реформи», «освітні інновації».
- •20. Основні характеристики інноваційної освіти.
- •21. Характеристика основних моделей реформування освіти.
- •22. Сучасні стратегії освітніх реформ.
- •23. Стратегії, що застосовуються для усунення конфліктних ситуацій при введенні реформ в освіті.
- •24. Основні тенденції розвитку освіти в ххі столітті.
- •25. Основні освітні реформи хх- ххі сторіччя та їх зміст.
- •26. Причини основних освітніх реформ незалежної Української держави.
- •29. Проблеми та завдання , що стоять перед освітою України на сучасному етапі.
- •30. Соціальний та економічний контекст створення загальноєвропейського освітнього простору.
- •31. Роль Болонського процесу у формуванні загальноєвропейського освітнього простору.
- •32. Цілі та принципи Болонського процесу.
- •33. Реалізація принципів та ідей Болонської декларації в українській освіті.
- •34. Міжнародні економічні індикатори аналізу освітньої політики держави та їх коротка характеристика.
- •35. Міжнародні соціальні індикатори аналізу освітньої політики держави та їх коротка характеристика.
- •36. Міжнародні освітні індикатори аналізу освітньої політики держави.
- •37. Зміст і призначення документа «Міжнародна стандартна класифікація освіти».
- •38. Якість освіти та чинники, що впливають на її забезпечення.
- •43. Міжнародна практика оцінювання освітніх систем.
- •44. Європейські індикатори визначення якості освіти.
- •45. Глобалізація та її вплив на освітню політику держав.
- •46. Формування глобального освітнього простору у ххі сторіччі та глобалізація освіти.
- •47. Сутність освітніх реформ, зумовлених процесами глобалізації.
- •48. Сутність сучасних освітніх реформ в Центральній та Східній Європі.
- •49. Цілі тисячоліття оон в контексті розвитку освітньої політики держав.
- •50. Новітні моделі надання зовнішньої допомоги країнам в питаннях розвитку освіти
- •51. Характеристика міжнародних програм, які сприяють розвитку освіти та мобільності студентів. Програма pisa
- •Програма timss
- •Програма pirls
- •52. Сутність поняття «децентралізація освіти»
- •53. Інклюзивна освіта та її визначальні характеристики
- •54. Гуманізація та гуманітаризація освіти їх визначальні характеристики.
- •55. Гендерна політика в освіті та її визначальні характеристики
- •56. Характеристика стосунків «викладач-студент» в інноваційній моделі освіти.
- •57. Сутність та змістові характеристики концепції безперервної освіти та «навчання протягом життя».
5. Основні пріоритети сучасної світової освітньої політики.
Мета будь-якої освітньої системи полягає у формуванні такого практичного світогляду людини, який би краще поєднував її професійну діяльність із загальними світоглядними цінностями, закладеними в основу цієї системи. Оскільки філософія з часу свого виникнення завжди виконувала функцію теоретично-рефлексійного аналізу світогляду та його подальшого розвитку, вона набула важливого значення і в становленні нових освітніх систем.
Внутрішніми чинниками розвитку освітніх систем виступають кризові нестабільні стани, які спричиняють їх перехід на новий виток розвитку, або призводять до занепаду.
Сучасний етап розвитку національної системи освіти характеризується її реформуванням, пошуком шляхів приведення змісту у відповідність до особистісних запитів учнів та світових стандартів, до вимог, які висуваються до рівня середньої загальної та вищої освіти.
Нові реалії висувають нові вимоги до якості освіти, зокрема, універсальності підготовки випускників загальноосвітніх та вищих навчальних закладів, їхньої адаптації до соціальних умов, особистісної орієнтованості навчального процесу, його інформатизації, визначальній важливості освіти у забезпеченні сталого людського розвитку.
Успішне досягнення поставлених пріоритетів значним чином пов’язане з вирішенням проблеми підготовки управлінських кадрів, які мають усвідомлювати, що виконують справу державну, що здатні управлінську діяльність наповнити новим змістом.
Проблема підвищення кваліфікації державних службовців потребує не тільки вирішення питання щодо формування системи та створення мережі підготовки, а й наповнення її певним змістом.
Необхідно розробити нові освітні програми, що сприятимуть оновленню змісту підготовки управлінських кадрів до роботи в умовах демократичного управління освітою. Водночас важливо забезпечити якісний рівень навчання представників громадських структур до участі в управлінні, делегувати повноваження таким чином, щоб рівень складності завдань, що розв’язуються ними, відповідав рівню їхньої управлінської культури.
Пріоритетами державної політики в розвитку освіти є:
§ особистісна орієнтація освіти;
§ створення рівних можливостей для дітей і молоді у здобутті якісної освіти;
§ удосконалення системи неперервної освіти та освіти впродовж життя;
§ розвиток україномовного освітнього і культурного простору;
§ забезпечення освітніх запитів національних меншин;
§ формування національних та загальнолюдських цінностей;
§ формування через освіту здорового способу життя;
§ забезпечення економічних і педагогічних умов для професійної самореалізації педагогічних працівників, підвищення їх соціального статусу;
§ упровадження інформаційних педагогічних технологій, розвиток бібліотечної справи, забезпечення доступності інформації, навчальної і довідкової літератури;
§ створення індустрії навчальних засобів;
§ створення ринку освітніх послуг;
§ інтеграція української освіти в європейський та світовий освітній простір;
§ гармонійне поєднання навчального процесу та наукової діяльності вищого навчального закладу;
§ використання наукових результатів як бази і змісту навчання.
Отже, для впровадження досконалої моделі освіти в Україні необхідно переглянути зміст освіти, розробити державні стандарти, створити мережу ресурсних та інформаційних центрів, забезпечити опрацювання та впровадження новітніх комп’ютерних технологій навчання, підготувати нову генерацію вчителів і викладачів, забезпечити формування активної громадянської позиції та позитивного ставлення суспільства до освіти.
Обрані шляхи модернізації вищої освіти України співзвучні загальноєвропейським підходам. Україна йде в європейський простір з власними здобутками, апробованими методиками й технологіями навчання, історичним досвідом і визнаним доробком наших педагогічних шкіл.
