56. Характеристика стосунків «викладач-студент» в інноваційній моделі освіти.

До сих пір у навчальних закладах домінуючою є, за термінологією Пауло Фрейре, «банківська» модель освіти. «Банківською» така модель освіти називається тому, що вона стає «процесом вкладення, у якому учні є депозитаріями, а вчитель - вкладником». Така модель освіти віддзеркалює суспільство гноблення й відносини між викладачем та студентом вибудовуються, як зазначає Пауло Фрейре, на тому, що: 1) вчитель вчить, а учні вчаться; 2) вчитель знає все, а учні - нічого; 3) вчитель думає, а за учнів думають; 4) вчитель говорить, а учні слухають - покірно; 5) вчитель дисциплінує, а учні підкоряються; 6) вчитель обирає й нав'язує свій вибір, а учні погоджуються; 7) вчитель діє, а учні мають ілюзію, що діють через дії вчителя; 8) вчитель визначає зміст програми, а учні (яких ніхто не питав) пристосовуються до неї; 9) вчитель змішує владу знання з власною професійною владою, яку він (вона) встановлює на противагу свободі учнів; 10) вчитель - Суб'єкт навчального процесу, а учні ж - його прості об’єкти.

Отже, за умов, що склалися, реально інноваційною є будь-яка педагогічна технологія в рамках гуманістичної моделі освіти. Відповідно до такої моделі освіти відносини між викладачем та студентом будуються на партнерстві задля досягнення спільної мети «просвітлення». Партнерство ж неможливо уявити без ДІАЛОГУ : 1) у якому об'єднані роздуми і дії його учасників; 2) який не можна звести до дій однієї особи, що вкладає ідеї в іншу; 3) який не можна звести до простого споживчого обміну ідеями..

В основi нової парадигми лежить i нова теорiя навчання, згiдно з якою знання - це не те, що знаходиться десь "ззовнi", а те, що вiдбувається в розумi людей i формується на основi iндивiдуального досвiду. У центрі процесу навчання замiсть викладача виходить фiгура студента, який контролює хiд усього процесу, впливає на його змiст i темп Змiнюється i природа ролей основних акторiв процесу навчання. Якщо у старiй парадигмi викладач виступає в ролi актора - "мудреця на сценi", то в новiй - тренера, який взаємодiє з командою. Якщо модель "парадигми викладання" полягає в читаннi лекцiй, то модель "парадигми навчання" полягає в розробцi та реалiзацiї командної гри. "Нова роль викладача є крок уперед тому, що вiн не тiльки розробляє план гри, але також створює новi кращi iгри, якi краще виробляють навчання" . Одним iз ключових елементiв цiєї нової парадигми навчання виступає так звана "особистiсно-центрована" освiтня взаємодiя.

57. Сутність та змістові характеристики концепції безперервної освіти та «навчання протягом життя».

Вперше ідея безперервної освіти була представлена ​​на конференції ЮНЕСКО в 1965 р. відомим теоретиком безперервної освіти П. Ленграндом. З середини 1970-х рр.. ідея безперервної освіти знаходить підтримку майже в усіх країнах, стає основним принципом освітніх реформ. 

Центральною ідеєю безперервної освіти є розвиток людини як особистості, суб'єкта діяльності та спілкування протягом всього його життя. Ця ідея, усвідомлена суспільством, стає системоутворюючим фактором безперервної освіти. 

В основі функціонування безперервної освіти лежать принципи:

Принцип гуманізму свідчить про свободу вибору особою форм, термінів, видів навчання, підвищення кваліфікації, самоосвіти. Цей принцип реалізується через створення сприятливих умов для розвитку творчої індивідуальності кожної людини.

Принцип демократизму передбачає доступність освіти в будь-якому віці завдяки різноманіттю форм навчання, відповідно до інтересів, можливостей і потреб. Він забезпечує свободу переходу з одного навчального закладу в інший, прискорене завершення навчання і підвищення кваліфікації; означає рівні права всіх громадян, незалежно від станово-класової приналежності, національних особливостей, стану здоров'я і т.д..

Принцип мобільності виражається в різноманітті засобів, способів, організаційних форм системи безперервної освіти, їх гнучкості і готовності до швидкої перебудови відповідно до потреб виробництва, суспільства, людини.

Принцип випередження, спираючись на наукове прогнозування, вимагає швидшого і гнучкішого розвитку, перебудови навчальних закладів і установ системи безперервної освіти відповідно до потреб суспільної практики, мобільного оновлення їх діяльності.

Принцип відвертості системи безперервної освіти вимагає від навчальних закладів розширення діяльності шляхом залучення до навчання і підвищення кваліфікації нетрадиційної аудиторії, вільних слухачів. При цьому виникає необхідність працювати з різними віковими верствами і групами населення, що вимагає створення додаткових факультетів, інститутів, відділень, курсів підвищення кваліфікації, проведення семінарів, клубних занять вихідного дня не лише в навчальному закладі, але і за його межами, а також організації телевізійних і відеопрограм.

Принцип безперервності освіти є систематизуючим. Навчальні заклади, працівники освіти, науки і виробництва повинні переглянути свої погляди на роль і місце освіти в житті людини і суспільства. Необхідно подолати орієнтацію на поверхневу «енциклопедичність» вмісту, перевантаження інформаційним і фактологічним матеріалом. В освіті повинні відображатися проблеми розвитку суспільства, виробництва, науки, культури. Освіта повинна бути спрямовано в майбутнє.

У структурі безперервної освіти можна виділити дві підсистеми: основна і додаткова освіта. У свою чергу, основна і додаткова освіта може бути загальною і професійною. Отже, виходить чотири підсистеми освіти: основна загальна, основна професійна, додаткова загальна, додаткова професійна.

Сучасне розуміння концепції «освіта протягом всього життя» (lifelong learning) полягає у тому, що це «не просто навчання, яке виходить за межі шкільної освіти. Освіта протягом життя включає будь-яке навчання протягом всього життя: з раннього дитинства і до глибокої старості - і в різних умовах: формально (в учбових закладах), неформально на робочому місці і неформально в соціальному житті».