- •1. Сутність багатопланового поняття «освітня політика», основні характеристики освітньої політики.
- •2. Цілі освіти як головне питання освітньої політики.
- •4. Роль держави у формуванні освітньої політики країни.
- •5. Основні пріоритети сучасної світової освітньої політики.
- •6. Основні документи, що визначають напрямки розвитку освіти в Український державі та їх характеристика.
- •7. Основні нормативні документи Української держави, що регулюють правові відносини в галузі освіти.
- •8. Характеристика основних нормативних документів в сфері педагогічної освіти України.
- •9. Відмінності між політикою, управлінням та адмініструванням.
- •10. Суб’єкти та об’єкти освітньої політики
- •11. Основні суб’єкти освітньої політики на міжнародному рівні та напрямки їх діяльності
- •12. Особливості державної ліберальної політики в освіті.
- •13. Основні засади консервативної освітньої політики
- •14. Характерні особливості марксистської ідеології в реалізації освітньої політики
- •15. Визначення соціалістичної освітньої системи
- •16. Особливості системи освіти соціал-демократичного спрямування
- •17. Сутність та мета планування освітньої політики
- •4 Етап. Адаптація рішень політики
- •5 Етап. Планування і впровадження політики
- •6 Етап. Оцінка впливу політики
- •19. Сутність понять «освітні зміни», «освітні реформи», «освітні інновації».
- •20. Основні характеристики інноваційної освіти.
- •21. Характеристика основних моделей реформування освіти.
- •22. Сучасні стратегії освітніх реформ.
- •23. Стратегії, що застосовуються для усунення конфліктних ситуацій при введенні реформ в освіті.
- •24. Основні тенденції розвитку освіти в ххі столітті.
- •25. Основні освітні реформи хх- ххі сторіччя та їх зміст.
- •26. Причини основних освітніх реформ незалежної Української держави.
- •29. Проблеми та завдання , що стоять перед освітою України на сучасному етапі.
- •30. Соціальний та економічний контекст створення загальноєвропейського освітнього простору.
- •31. Роль Болонського процесу у формуванні загальноєвропейського освітнього простору.
- •32. Цілі та принципи Болонського процесу.
- •33. Реалізація принципів та ідей Болонської декларації в українській освіті.
- •34. Міжнародні економічні індикатори аналізу освітньої політики держави та їх коротка характеристика.
- •35. Міжнародні соціальні індикатори аналізу освітньої політики держави та їх коротка характеристика.
- •36. Міжнародні освітні індикатори аналізу освітньої політики держави.
- •37. Зміст і призначення документа «Міжнародна стандартна класифікація освіти».
- •38. Якість освіти та чинники, що впливають на її забезпечення.
- •43. Міжнародна практика оцінювання освітніх систем.
- •44. Європейські індикатори визначення якості освіти.
- •45. Глобалізація та її вплив на освітню політику держав.
- •46. Формування глобального освітнього простору у ххі сторіччі та глобалізація освіти.
- •47. Сутність освітніх реформ, зумовлених процесами глобалізації.
- •48. Сутність сучасних освітніх реформ в Центральній та Східній Європі.
- •49. Цілі тисячоліття оон в контексті розвитку освітньої політики держав.
- •50. Новітні моделі надання зовнішньої допомоги країнам в питаннях розвитку освіти
- •51. Характеристика міжнародних програм, які сприяють розвитку освіти та мобільності студентів. Програма pisa
- •Програма timss
- •Програма pirls
- •52. Сутність поняття «децентралізація освіти»
- •53. Інклюзивна освіта та її визначальні характеристики
- •54. Гуманізація та гуманітаризація освіти їх визначальні характеристики.
- •55. Гендерна політика в освіті та її визначальні характеристики
- •56. Характеристика стосунків «викладач-студент» в інноваційній моделі освіти.
- •57. Сутність та змістові характеристики концепції безперервної освіти та «навчання протягом життя».
52. Сутність поняття «децентралізація освіти»
Енциклопедія освіти (2008) визначає поняття «децентралізація» як: 1) напрям модернізації управління освітою; 2) принцип, спосіб організації управління освітою, в якій основними владними повноваженнями, які необхідні для прийняття управлінських рішень, наділені нижчі рівні ієрархічної піраміди управління, що відкриває широкий простір для розвитку місцевої ініціативи, урахування місцевих особливостей. Це вимагає чіткого розмежування функцій між центральними, регіональними і місцевими органами управління, автономізації навчальних закладів.
Сьогодні ні централізована, ні децентралізована системи освіти не можуть бути оцінені однозначно. Централізована система сприяє створенню національних освітніх стандартів, збереженню та зміцненню культурної спільності, одночасно посилює авторитарні тенденції в керівництві освітою, ігнорує та недооцінює значення регіональної специфіки.
Децентралізована система, у свою чергу, відкриває більший простір розвитку ініціативи, враховує місцеві особливості. Децентралізована модель збільшує варіації в системній якості, рівності та ефективності освіти. З іншого боку, децентралізація нерідко призводить до розходження шкільної освіти в різних регіонах, перешкоджає формуванню загальнодержавних освітніх стандартів, посилює нерівність у фінансуванні освіти залежно від рівня соціально-економічного розвитку регіону.
53. Інклюзивна освіта та її визначальні характеристики
Інклюзія – це усунення всіх перешкод: організаційних, психологічних, архітектурних.
Інклюзивна освіта – це розширення участі всіх дітей, зокрема з особливостями психофізичного розвитку, в освітньому процесі. Вона передбачає істотні зміни в культурі, політиці та практичній діяльності шкіл. Одним із аспектів інклюзивної освіти є забезпечення ефективності навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітньому закладі. Увага зосереджується на соціалізації дітей цієї категорії та якості навчання.
Передбачається здійснення змін освітньої системи, а не дитини. Інклюзивна освіта визнає, що всі діти різні, а школи і освітня система повинні підлаштовуватись під індивідуальні потреби всіх учнів – з порушеннями розвитку і без них. Ключовий компонент інклюзивності – гнучкість, врахування особистісних характеристик, що визначають темп навчання кожної дитини.
Основні характеристики інклюзивної освіти:
• визнає, що всі діти можуть учитися;
• сприймає і поважає особливості школярів;
• забезпечує відповідність освітніх структур, систем і методології потребам усіх учнів;
• є динамічним процесом, що постійно вдосконалюється.
Інклюзивна модель освіти передбачає участь в освітньому процесі вчителів підтримки (асистентів учителів), котрі забезпечують включення всіх дітей у загальноосвітні заняття. Це можуть бути волонтери, батьки, інструктори-практики, які надають підтримку декільком школам в одному районі Інклюзивне навчання може мати такі форми:
• повна інтеграція (діти з психологічною готовністю до спільного навчання зі здоровими однолітками та рівнем психофізичного розвитку, що відповідає віковій нормі, по 1-3 особи залучаються до звичайних класів загальноосвітнього навчального закладу; при цьому вони мають отримувати корекційну допомогу за місцем навчання та проживання);
• комбінована інтеграція (діти з близьким до норми рівнем психофізичного розвитку по 1-3 особи залучаються до звичайних класів загальноосвітнього навчального закладу; у процесі навчання вони постійно одержують допомогу вчителя-дефектолога (асистента вчителя));
• часткова інтеграція (діти з особливостями психофізичного розвитку, які не спроможні на рівні зі здоровими однолітками оволодіти освітнім стандартом, лише на частину дня долучаються до загальноосвітніх класів по1-3 особи);
• тимчасова інтеграція (діти з особливостями психофізичного розвитку об’єднуються зі здоровими однолітками 2-4 рази на місяць для проведення спільних виховних заходів). Навчання дітей з особливими освітніми потребами здійснюється за індивідуальним навчальним планом.
