2. Цілі освіти як головне питання освітньої політики.

Освітні цілі - це свідомо визначені очікувані результати, яких прагне досягти дане суспільство, країна, держава за допомогою сформованої системи освіти в цілому в даний час і в найближчому майбутньому. Ці цілі соціально залежні від різних умов: від характеру суспільства, від державної освітньої політики, від рівня розвитку культури і всієї системи освіті і виховання в країні, від системи, головних цінностей.

Цілі освітньої системи - це конкретний опис програми розвитку людини засобами освіти, опис системи знань, тих норм діяльності і відносин, якими повинен оволодіти навчається після закінчення навчального закладу. Неодноразово робилися спроби представити таку програму у вигляді моделі випускника школи або вузу, у вигляді професіограми фахівця конкретного навчального закладу. У сучасних умовах при доборі цілей зазвичай враховуються як соціальний запит держави і суспільства, так і цілі окремої людини, що бажає отримати освіту в конкретному навчальному закладі, його інтереси та схильності. Цілі навчання конкретної навчальної дисципліни уточнюють і визначають цілі освіти сучасної людини як такі і мети конкретного освітнього закладу з урахуванням специфіки дисципліни, обсягу годин навчального курсу, вікових та Інших індивідуальних особливостей учнів. Як правило, цілі показують загальні стратегічні орієнтири та напрямки діяльності педагогів і учнів.

Нові цілі модернізації освітньої галузі спрямовані на розвиток національної системи освіти, що має відповідати викликам часу і потребам особистості, яка здатна реалізувати себе в суспільстві, що постійно змінюється. Такі цілі освіти зумовлюють пріоритетність досліджень в галузі педагогічної інноватики, яка в 90-х роках ХХ століття виокремилась у потужний напрям наукового супроводу модернізації освіти на всіх рівнях.

Результати досягнення цілей називають освітотворчістю, рівні якої характеризують і індивіда, і суспільство. Вони виявляються і в особливостях свідомості, і в характері поведінки. Відстежуючи результати освіти, отримуємо необхідний для її удосконалення "зворотний зв'язок". Зіставлення цілей з результатами освіти сприяє відповіді на запитання: чи необхідні та достатні наявні форми, методи і зміст освіти з позиції затрачених зусиль?

Критерії освіченості — ясність і чіткість понять, якими оперує людина; визначеність і конкретність мислення; уміння бачити необхідність і знаходити її причини; усвідомлення зв'язків між предметами і явищами; здатність передбачити розвиток подій на основі ретельного аналізу наявних тенденцій, кількість і якість продуктів праці і, зрозуміло, соціалізованість.

3. Освіта як засіб пізнання та побудови майбутнього.

Сьогодні, як ніколи, стає зрозумілим, що освіта є не приватною справою, не результатом особистих уподобань, а соціальною технологією виробництва людини, її здібностей та вмінь. Істотною рисою нової економіки є здобуття і використання нових знань. Сьогодні знання, та взагалі освіта, виступає не тільки у якості «товару» а й фактором соціального розвитку, як окремої особистості, так і суспільства в цілому.

Найефективнішою формою накопичення сьогодні стає розвиток людьми власних здібностей, а найвигіднішими інвестиціями – інвестиції у людину, його знання і таланти. у 2005 році ЮНЕСКО підготувала «Всесвітню доповідь 2005 року: На шляху до суспільства знань», у якій обґрунтовувалася необхідність та значення переходу від концепції інформаційного суспільства до концепції суспільства знання. У ній зверталася увага на те, що можливості і ресурси глобальної інформатизації лише у незначній мірі використовуються (застосовуються) у процесі продукування і розповсюдження знання – більша їх частина сприяє розквіту явиш, які нічого спільного з суспільством знань не мають: беззмістовні «чати», «шопінги» и таке подібне. Тому суспільство знань само по собі із інформаційного суспільства не сформується, оскільки збільшення обсягу інформації не обов’язково приводить до прирощення знать. Треба, щоб засоби відбору, обробки, осмислення і застосування (використання) цієї інформації також були адекватними завданню продукування і використання знань для розвитку людського суспільства як у духовній, так і матеріальній сферах.

Суспільство знань – це суспільство, джерелом розвитку якого є власне різноманіття і власні здібності. Кожне суспільство має власні переваги у сфері знання. Тому треба прагнути забезпечити поєднання знань, якими вже мають (обладають) ті чи інші суспільства, з новими формами створення, придбання і розповсюдження знань, які використовуються у межах моделі економіки знання. Поняття «інформаційне с суспільство» визначається досягненнями технології. Поняття «Суспільство знань» передбачає значно ширші соціальні, психологічні, етичні, аксіологічні та інші параметри. Тому ЮНЕСКО рекомендує вживати термін «суспільство знань» замість терміну «Інформаційне суспільство.

В українському суспільстві є розуміння того, що сьогодні необхідно зробити рішучі кроки у напрямку формування суспільства знань. Основні акценти сьогодні повинні бути перенесені на завдання прискорення інноваційного розвитку, переходу до стратегії економіки, яка ґрунтується на знаннях. У її підґрунті лежать інтелектуальні ресурси, інтелектуальний капітал, наука, процеси трансферу результатів творчої діяльності у виробництві матеріальних і духовних благ.

Відповідно освітня стратегія повинна бути зорієнтована на забезпечення переходу до інноваційної моделі, яка передбачає випереджальний характер розвитку системи освіти для того, щоб підготувати людину до життя у суспільстві знань, де визначальну роль відіграють інтелектуальні ресурси і інновації.

Таким чином можна дійти висновку, що без серйозної підтримки держави у реформуванні системи освіти шляхом її демократизації та модернізації (як системи її керування так і інтеграції освітньої та наукової сфер української держави у єдиний сектор, та його долучення до світового, зокрема європейського простору вирішити цю проблему неможливо. Тому потрібне поетапне планове реформування системи освіти у єдиній концепції державного будівництва. Без концепції реформування економічного базису держави реформування соціальної структури, у яку входе і освітня галузь побудова суспільства знань неможливе. Проте слід зазначити що освітні та наукові ресурси у нас ще є, варто не втрачати часу у провадженні реформ.