Тема 12. Відновлення незалежності україни та розпад радянського союзу (1985—1991). Заняття 12.1

1.Перебудова та її особливості в Україні. Чорнобильська катастрофа.

2.Стан економіки. Рівень життя населення. Розгортання страйкового руху.

3.Формування багатопартійної системи.

4.Формування національних громадських організацій і об’єднань. Релігійне відродження.

1.Перебудова та її особливості в Україні. Чорнобильська катастрофа.

Після смерті Генерального секретаря ЦК КПРС К. Черненка у березні 1985 р. на посаду керівника партії і держави обрано Михайла Горбачова. Саме за його ініціативи розпочалася перебудова у СРСР (від квітня 1985 р.).

Робота з поняттям

Перебудова — політичний курс реформаторської частини радян­ського керівництва, що реалізувався в СРСР протягом 1985— 1991 рр. Його суть полягала у спробі шляхом «революції згори» здійснити системну модернізацію суспільства. Перебудова мала охопити п'ять провідних сфер життєдіяльності суспільства:

• економіку (перехід від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних, прискорити науково-технічний процес, удоско­налювати управління народним господарством, зміцнити вико­навчу дисципліну);

• внутрішню політику (демократизація суспільного життя та на­родовладдя);

• зовнішню політику (припинення «холодної війни» та побудова спільного європейського дому);

• соціальну сферу (поліпшення матеріального та культурного до­бробуту населення);

• ідеологію (ліквідація цензури, «гласність», вільне виявлення думки громадян).

Теоретично ідеї перебудови мали шанс на реалізацію, але, як показало подальше життя, крім загальних декларацій, М. Горбачов протягом шести років так і не зміг висунути будь-яку практичну концепцію реформування радянського суспільства.

Перебудова швидко зайшла в глухий кут, поглибила суспільну, політичну, економічну та національну кризи, завершилася розпадом СРСР. Партійне керівництво України на словах однозначно виконувало «маневри» кремлівського керівництва, а насправді певний час блокувало перебудовчі процеси в Україні.

Перебудова мала чотири етапи:

Преший етап березень 1985 — січень 1987 р. — перебудова здійснюється під гаслом «Більше соціалізму!»; У квітні 1985 р. на Пленумі ЦК КПРС було проголошено курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни. Провідними його елементами було визначено інтенсифікацію економіки, прискорення науково-технічного прогресу, активізацію «людського фактора», перебудову управління та планування, удосконалення структурної та інвестиційної політики, підвищення організованості й дисципліни, поліпшення стилю діяльності, обґрунтовані кадрові зміни (термін «перебудова» вживався тоді лише в контексті поліпшення управління господарським механізмом). Перетворення на початковому етапі не були системними і стосувалися передусім економіки (наведення елементарного порядку, зміцнення трудової та технологічної дисципліни, підвищення відповідальності кадрів тощо). Характерні ознаки першого періоду 1. Джерелом реформаторських імпульсів є політичний центр держави. 2. Вичікувальна позиція апарату партійно-державних органів. 3. Визрівання потреби в політичних узагальненнях та чіткій програмі перебудови. 4. Консерватизм, інертність, зорієнтованість на політичний центр суспільної думки.

Другий етап 1987—1988 рр. — основний лейтмотив — «Більше демократії!»;

Третій етап 1989—1990 рр. — розмежування й розкол у таборі провідними перебудови;

Четвертий етап 1991 р. — перемога радикал-реформізму, розпад СРСР.

Метою перебудови був перехід до демократичного соціалізму та ринкової економіки, що зумовлювалось низкою факторів.

1. Очевидна науково-технічна відсталість країни порівняно з передовими західними країнами, що дедалі поглиблювалась.

2. Уповільнення темпів економічного розвитку.

3. Низька якість більшості вітчизняних промислових товарів.

4. Неспроможність колгоспно-радгоспного ладу забезпечити країну

продуктами сільського господарства.

5. Вражаюча безгосподарність в усіх ланках народногосподарського комплексу.

6. Н ездатність режиму забезпечити більш-менш задовільний рівень життя для своїх громадян.

7. Н ескінченні дефіцити найнеобхідніших продуктів і товарів.

8. Нещадне переслідування владою будь-яких форм дисидентства, інакомислення та опозиції.

9. Всевладдя партноменклатури.

10. Значне поширення корупції, соціальної апатії, пияцтва та інших негараздів у радянському суспільстві.

Основні напрями політики реформ М. Горбачова

1. Демократизація суспільства. Створення правової держави.

2. Гласність.

3. Реабілітація незаконно засуджених і репресованих за роки радянської влади.

4. Утвердження багатопартійності.

5. Запровадження інституту президентства.

6. Підготовка нового союзного договору.

7. Політика нового мислення у зовнішніх відносинах.

8. Підтримка демократичних революцій у Східній Європі.

Робота з документами

Леонід Кравчук, перший президент України

«Нам хотілося, щоб все це змінилося: цей консерватизм, щорічні похорони генсека, щорічні виклики вночі писати від ЦК траурні документи… Все це настільки вже обридло, настільки було неавторитетним, що коли було проголошено перебудову й визначено основні її шляхи — насамперед науково-технічний прогрес (це те, на чому найдовше у своїй доповіді зосередився Горбачов: що нам потрібні нові технології, що ми не можемо відставати від Заходу) — це було сприйнято більшою частиною пленуму на «ура». …Основне значення перебудови полягало в тому, що вона відкрила очі партійним керівникам, інтелігенції, політичній еліті на те, що ми відстали від західних країн на 50–100 років».

Валентина Кирилова, директор видавництва Соломії Павличко «Основи»

«Я добре пам’ятаю той час. Це була моя остання студентська весна на історичному факультеті. Ми не чекали жодних роз’яснень від викладачів кафедри історії КПРС. Ми все давно розуміли, жадали змін, хотіли правди та свободи. Або хоча б їхньої ілюзії. Курс на перебудову? Дайош перебудову! Ми потребували зміни напрямку руху, ми втомилися рухатися в нікуди. Це була надія».

Віктор Мусіяка

«Те, що прагнення радикальних змін, згодом названих «перебудовою», декларували перші особи країни, було для нас, звичайних членів партії, яким і я, зокрема, був, знаковою подією. Назвав би це яскравим спалахом, своєрідним осяянням, на жаль, нетривалим….

Адже в нас справді зародилася надія, зокрема на те, що не лише країна, а й партія, її авангард, стане нарешті на новий, прогресивний шлях розвитку».

Сергій Шевчук

«Пригадую, як ми захоплювалися «раннім» Горбачовим, як збиралися біля екранів телевізорів, коли він виступав із промовами, кожна з яких розвінчувала великий міф. Слова були красивими, але за ними не виявилося діла».

Перебудовчі процеси в Україні контролювала управлінська номенклатура тоталітарної держави. Протягом 1985—1987 рр, в Україні не було значних політичних сил у вигляді громадських об'єднань та народних фронтів, які виникли в Прибалтиці та Росії. На тлі загального розвалу ситуація в Україні залишилася відносно стабільною.

Існував ще один важливий суб'єктивний чинник. Гласність у союзних республіках почалася з гострої критики перших пар­тійних керівників і партноменклатур різного рангу. В. Щербицький, який 17 років очолював Компартію України, залишився ортодоксальним комуністом і перетворився на одного з основних опонентів М. Горбачова.

Постать в історії

Михайло Горбачов (нар. 1931 р.) — радянський політичний і пар­тійний діяч. У 1955 р. закінчив юридичний факультет Московського університету ім. М. Ломоносова, 1967 р. — агрономічний факультет Став­ропольського сільськогосподарського інституту. Працював у Ставрополь­ському краї на різних партійних і державних посадах. 1985 р. обраний Генеральним секретарем КПРС (1985—1991 рр.) і головою Президії Вер­ховної Ради СРСР1989—1990 рр.). У 1990—1991 рр. — перший і єдиний президент СРСР. Ініціював новий політичний курс вищого партійного ке­рівництва, який у внутрішній політиці був спрямований на модернізацію економіки, збільшення громадянських свобод і боротьбу зі зловживан­нями, а в зовнішній — на завершення періоду «холодної війни» і нор­малізацію відносин із Заходом. Розпочав низку економічних, соціальних і політичних реформ, відомих як «перебудова», «демократизація», «глас­ність». Навесні 1991 р. розробив проект нового союзного договору. Піс­ля невдалої спроби державного перевороту в серпні 1991 р. був не в змозі птримати ситуацію під своїм контролем. 25 грудня 1991 р. відмовився під президентства й передав владу Борису Єльцину.

Перші кроки нового керівництва на міжнародній арені. «Нове мислення»

У 1987 р. вийшла друком книга М. Горбачова «Перебудова і нове мислення для нашої країни і всього світу». Книга перекладена основними мовами всього світу і заслуговувала на увагу світової спільноти.

Основні напрямки міжнародної політики в період перебудови:

відмова від конфронтації із західними країнами, початок спів­робітництва;

застосування заходів щодо припинення «холодної війни»;

втілення нових принципів міжнародної політики: пріоритету загальнолюдських цінностей, відмова від втручання у внутріш­ні справи інших країн та нав'язування радянської моделі со­ціалізму.

Запровадження політики гласності та її вплив на національне від­родження

У середині 1980-х pp. гласність стала важливою складовою перебудовчих процесів у СРСР. її суть полягала в забезпеченні біль­шої відкритості радянського суспільства. Були навіть здійснені безуспішні спроби в 1987 р. прийняти закон про гласність.

Гласність — суто радянський термін, який увійшов в іноземні мови без перекладу. Це своєрідний перехідний етап між періодом тотального контролю держави над інформацією і свободою слова. Вона передбачає можливість одержувати достовірну інформацію і говорити правду, не боячись наслідків, її слід розуміти як право на власну думку, самостійність та оригінальність політичного мис­лення і як складову політичної свободи і культури. Характерними рисами гласності є об’єктивність, достовірність, доказовість, перевірка інформації, що базується на чесності, порядності й відповідальності перед законом.

Гласність проявилася в бурхливому розквіті публіцистики, поверненні забутих імен, висвітленні «білих плям» історії тощо. Усе це радикально вплинуло на свідомість народних мас, стало поштовхом до боротьби за демократію і незалежність.

У другій половині 1980-х — на початку 1990-х рр. у держав де вся інформаційна структура перебувала під найсуворішим контролем, такий проміжний етап на шляху до свободи слова, як гласність, був особливо необхідним. Завдяки гласності громадяни СРСР долали стереотипи й догми старого мислення, отримували змогу реально оцінювати ситуацію, користуючись об'єктивною інформацією робити власні висновки. Суспільство стрімко політизувалося.

В українському суспільстві ці процеси були зустрінуті неоднозначно. Одна частина палко підтримала намагання істориків встановити істину, інша до цього процесу ставилася байдуже, третя застерігала, що у виховних цілях не варто розкривати на сторінках преси всю правду, оскільки це може спричинити духовну кризу, крах ідеалів і врешті-решт цинізм, пасивність.

Складання тез

За розповіддю викладача складіть тези про основні напрямки політики гласності в Україні.

^{Зміст реформи «гласності» в Україні:}

відкриття правди «білих плям» щодо історичних фактів та подій, які умисно приховувались (про сталінські репресії, голод 1921—1922 рр., Голодомор 1932—1933 рр., насильницьку колективізацію, діяльність ОУН—УПА та ін.);

початок публікацій творів українських письменників-шістдесятників, репресованих у роки застою, — В. Стуса, Є. Сверстюка, Ігоря та Ірини Калинців; представників «розстріляного від родження» М. Хвильового, М. Куліша, М. Зерова;

початок публікацій історичних творів М. Грушевського, М. Костомарова, заборонених творів І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи ру сифікація?», М. Брайчевського «Приєднання чи возз'єднання?»

послаблення (а потім і скасування) цензури, свобода слова;

нова хвиля десталінізації (від 1988 р. за рік було реабілітовано 59 тис. осіб, в Україну повернулось 300 політв'язнів);

поява осередків «Меморіалу» в Москві, Києві, Львові.