1. Предмет та завдання психології розвитку та вікової психології.

Предметом вікової пс-ії є дослідження закономірностей психічного розвитку людини на різних етапах її індивідуального життя. Вона є галуззю психологічної науки про індивідуальний розвиток людської психіки в онтогенезі, вивчає психічний розвиток людини на різних вікових стадіях. Предметом вікової психології є вивчення виникнення і розвитку психічних процесів та властивостей у дітей, підлітків, юнаків, дорослих і людей похилого віку, особливості відчуттів, сприймання , пам’яті, мислення, тощо на даних етапах. Вивчає розкриття співвідношення природних факторів і суспільних засобів, за допомогою яких реалізуються можливості психічного розвитку людини; рушійні сили індивідуального розвитку психіки. Засновником вікової пс. був Вільгельм Прайер і його книга «Душа дитини». Вікова пс-я виникла у результаті диференціації наук, своїм корінням вона була започаткована, як і вся пс-я, у філософії, пізніше – вийшла із загальної і генетичної пс-ї, а потім у ній самій проходив процес диференціації. У його результаті виникла дитяча пс-я, яка в свою чергу ділиться на пс-ю раннього віку, пс-ю дошкільника, пс-ю молодшого школяра. До вікової пс. входять пс. підлітка, юнака, пс. ранньої зрілості, середньої та пізньої зрілості. Теоретичні завданя: 1. вивч. рушійних сил, механізмів пс. розвитку; 2. періодизація психічного розвитку в онтогенезі; 3. вивчення вікових закономірностей і особливостей протікання психічних процесів; 4. встановлення вікових можливостей, закономірностей різних видів діяльності; 5. дослідження вікового розвитку особистості. Практичні завдання: 1. виявлення психол. ресурсів і творчого потенціалу людини; 2. створ. служби контролю за ходом розвитку психічного здоров’я дитини, надання допомоги батькам в проблемних ситуаціях; 3. вікова та клінічна діагностика; 4. викон. ф-ції психологічного супроводу, допомоги в кризові періоди життя людини; 5. оптимальна організація учбово-виховного процесу

2. Основні теорії психічного розвитку дитини.

1. До біогенетичної теорії відносять концепції рекапітуляції С.Холла, нормативний підхід Геззела і Термена, теорія трьох ступенів Мюллера, теорія конвергенції двох факторів.

Концепція рекапітуляції базується на біогенетичному законі: онтогенез – це коротке повторення філогенезу. Холл розділяв дитинство на періоди: немовля (перід дикунства); дитинство (епоха охоти та риболовства); підлітковий вік (початок цивілізації); юність (епоха романтизму).

Теорія конвергенції двох факторів (Вільям Штерн) психічний розвиток – це результат взаємодії внутрішніх задатків із зовнішніми умовами життя. Психічний розвиток відбувається під впливом Х-елементів спадковості та У-елементів середовища. Перші місяці життя – стадія ссавців, друге півріччя – вищих ссавців, стадія оволодіння ходою і мовою – початкові ступені людського стану

2. Психоаналітичні теорії:

Динамічна концепція психосексуального розвитку З.Фрейда: сексуальна енергія (лібідо) проходить в своєму розвитку психосексуальні стадії, ці стадії тісно пов’язані з певними ерогенними зонами, в них відображений розвиток трьох основних компонентів особистості (ЕГО, СУПЕР-ЕГО, ІД).

Оральна (0-1) у новонароджених немає ЕГО.

Анальна (1-3) ЕГО формується повністю.

Фалічна (3-5) ЕГО відіграє головну роль і починає боротися з СУПЕР-ЕГО та ІД.

Латентна (5-12) ЕГО повністю контролює потреби ІД.

Генітальна (12-і старше) імпульси ІД дають знати про себе, а ЕГО з ними бореться.

Коли дитина стає дорослою, її характер визначається процесом розвитку ІД, ЕГО, СУПЕР-ЕГО та їх взаємодією.

Е.Еріксон (епігенетична теорія) на думку Еріксона кожній стадії розвитку відповідають свої очікування даного суспільства, які індивід може виправдовувати чи ні, і, відповідно цьому, прийматись чи ні суспільством. Основні поняття: групова ідентичність – результат включення дитини в певну соц. групу; егоідентичність – відчуття, розуміння власного Я. Формування егоідентичності триває все життя і проходить стадії: немовля (до 1 року) – довіра-недовіра; ранній вік (1-3) – автономія-сумніви,сором; вік гри (3-6) – ініціативність-поч. вини; шкільний вік (6-12) - працелюбність-неповноцінність; підлітковий вік (12-19) - ідентичність-дифузія ідентичності; рання зрілість (20-25) - інтимність-ізоляція; середня зрілість (26-64) – творчість-застій; пізня зрілість (після 65 р.) – інтеграція-розчарування в житті. Перехід від стадії до стадії проходить через кризи.

3. Теорія соціального научіння. В основі лежить схема біхевіористів (стимул - реакція) і вчення Фрейда. Соціальне життя дитини розглядається з позиції пристосування до середовища, всі індивідуальні відмінності є результатом на учіння. Сірс виділяє три фази розвитку дитини: 1.рудиментальна – научіння в перші місяці життя на основі потреб(до 1,5 р); 2. первинних мотиваційних систем – на учіння в сім'ї, основна фаза соціалізації (до вступу в школу); 3. Вторинних мотиваційних систем – научіння поза сім'єю(шкільні роки). Розвиток дитини – це результат практики виховання і научіння.

Бандура А. основну увагу приділяв феномену на учіння через наслідування.

4. Когнітивна теорія розвитку Ж.Піаже. За Піаже розвиток психіки – це зміна домінуючих інтелектуальних структур. Зробив відкриття егоцентризму, вивчав розвиток інтелекту. Егоцентризм – коли дитина розглядає світ зі своєї точки зору (дитячий реалізм). Стадії інтелектуального розвитку: 1. сенсомоторних операцій (до 2 р); 2. конкретних операцій (2-12); 3. формальних операцій(12-15 і далі).Розвиток розглядається як перехід від нижчої до вищої стадії.

5. Культурно-історична теорія Л.С.Виготського. Процес розвитку проходить шлях від соціального до індивідуального. Рушійна сила розвитку – навчання. Вищі пс. ф-ції (логічна пам'ять, словесно-лог. мислення) дитини формуються в результаті спілкування. Умовами розвитку є повноцінність всіх функціональних систем організму і спілкування. Вів поняття соціальна ситуація розвитку, провідна діяльність і новоутворення.