2.2. Виникнення кримінологічних ідей класичної школи кримінального права

Під класичною школою кримінології потрібно розуміти сис¬тему ідей про злочини та боротьбу з ними, що сформувались у межах, так званої, класичної школи кримінального права, яку заснував Ч. Беккаріа.

Чезаре Беккаріа (1738-1794) у 26 років написав книгу "Про злочини і покарання"(1764 р.). Вона була першою в історії спеціальною працею на цю тему.

У своїй праці Ч. Беккаріа систематизував філософсько- кримінологічні ідеї своїх попередників і надав їм форми право¬вих принципів:

1.119. краще запобігти злочинові, аніж карати;

1.120. хочете запобігти злочинові? Зробіть так, щоби закони були ясними, простими, щоб уся сила нації була зосереджена на їхньому захисті;

1.121. повинна бути домірність між злочинами й покараннями;

1.122. єдиним і щирим мірилом злочинів є шкода, котру вони запо¬діюють нації;

1.123. для досягнення мети покарання досить, аби зло покарання перевищувало вигоду, котра досягається злочином;

1.124. ціль покарання полягає не в катуванні та мучінні людини (...), ціль покарання полягає тільки в тому, щоб перешкодити винному знову принести шкоду суспільству й утримати інших від здійснен¬ня того ж; "

1.125. чим швидше настає покарання за злочин, тим воно ближче до нього, тим воно справедливіше й корисніше;

1.126. упевненість у неминучості хоча б і помірного покарання зробить завжди більше користі, ніж страх перед іншим, більш жорстоким, але супроводжуваний надією на безкарність;

1.127. страта не може бути корисною, тому що вона подає людям приклад жорстокості..;

1.128. право тлумачити закони не може належати суддям лише тому, що вони не законодавці... Немає нічого небезпечнішого за загальноприйняту аксіому, що варто керуватися духом закону... Дух закону залежав би від гарної чи дурної логіки судді, від гарного або дурного його тлумачення.

Ідеї Ч. Беккаріа мали величезний резонанс не тільки в науко¬вому середовищі. Багато монархів намагалися реалізувати їх на практиці. Король Пруссії Фрідріх II дуже високо цінував ідеї Ч. Беккаріа та намагався втілити їх у життя у своєму королівстві. У визначеній мірі його ідеї були реалізовані у Французькому кримінальному кодексі 1791 р20.

2.3. Значення класичного напрямку в кримінології

Роботи Ч. Беккаріа, Дж. Говарда, Бентама, П. Фейєрбаха та їхніх послідовників сформували класичний напрямок кримінального права. У межах цієї школи розвивались і кримінологічні ідеї, що органічно погоджувалися з кримінальним правом.

Природно, погляди класичного напрямку мали важливе значення для теорії кримінального права та практики його засто¬сування. Однак вони містили в собі й багато плідних ідей, що стосуються основ кримінологічної науки. Насамперед, це висловлювання про запобігання злочинам як пріоритетної стратегії в боротьбі з ними. Уже тоді була сформульована думка, що "краще запобігти злочинові, аніж карати винних за вчинений злочин". Йшлося і про встановлення в суспільстві режиму законності, захисту прав і свобод особи, освіченості населення тощо. Так, власне, і сформульовані тоді принципи кримінального права та процесу мали й мають кримінологічну значущість.

Усе, що спрямоване на боротьбу зі злочинністю у відповідній інтерпретації, - це кримінологічні знання.

До класичного напрямку надалі долучилися видатні юристи багатьох країн (у царській Росії Н. Таганцев, А. Кистяківский, Н. Сергієвський, Е. Немировський та ін.). Вони розглядали злочин і покарання з боку юридичної форми, користуючись юридико-догматичним методом, специфікою якого є норма¬тивізм, тобто відрив досліджуваних явищ від реальної соціаль¬ної дійсності. Вони створили велике й точне вчення про злочин і покарання, однак воно не було пов'язане з об'єктивними соціально-економічними умовами життя та перетворилося на систему абстрактних логічних побудов.

Жодних спроб розкрити об'єктивні закономірності існування злочинності, встановити її справжні причини вони не зробили. Та й не могли цього зробити, позаяк бачили в злочині лише акт вільної соціально недетер,мінованої волі людини. Здійснення злочинів потрактовувалося переважно як зумовлене моральними пороками, злою волею окремих людей. Якщо це так, то питання про глибокі причини злочинності, природно, знімалося.

Через такі вихідні установки прихильники класичного напрямку не змогли пояснити значний ріст злочинності, що намітився в другій половині XIX ст., викликаний знеземелю- ванням селян, масовим їхнім відходом у міста, бурхливим розвитком капіталістичного виробництва, заснованого на важкій, виснажливій фізичній праці та твердій дисципліні, відсутністю нормальних матеріальних і побутових умов життя гнітючої більшості населення. Не могли вони запропонувати й конкрет¬них, практично значущих заходів боротьби з цим соціальним злом. Були зігноровані також помітні досягнення природничих наук, які можна було використати для пояснення соціальних явищ, зокрема, злочинів. Усе це неминуче позначилося на авторитеті класичної школи та зумовило появу нових напрямків криміно¬логічних досліджень25.

Недолік класичної школи полягає в тому, що в центрі обґрунтування кримінального покарання вона ставила злочин,

а особу злочинця не лише відсувала на другий план, а й взагалі ігнорувала. Представники цієї школи вважали, що не повинно бути однакового покарання за два злочини, що завдали суспільству різної шкоди. Однак з цього твердження виплива¬ло, що в разі однакової кари за однаковий злочин однаковому покаранню повинні підлягати як дорослі, так і неповнолітні, як особа, що навмисне вчинила діяння, так і людина, котра вчинила таку ж дію у стані душевного хвилювання, як людина, що вперше вчинила злочин, так і рецидивіст26.

Ідеї класичної школи, безперечно, були плідними, але недоо¬цінювали особливості особи у вчиненні злочину. Класична школа спиралася тільки на "чистий розум" і майже не зважала на практику й фактичний матеріал про злочини та боротьбу з ними.