11.2. Особа рецидивіста

Більшість рецидивістів уперше стають на шлях злочинів у неповнолітньому віці чи в перші роки після настання повноліття.

Існує залежність між віковим початком злочинної кар'єри та подальшим рецидивом. Чим раніше неповнолітній стає на шлях учинення злочинів, тим інтенсивнішим і небезпечнішим буде його рецидив згодом. Близько 70 % рецидивістів учинили свій перший злочин у віці до 18 років. Чим старша людина за віком при вчиненні злочину, тим менша ймовірність рецидиву. У зрілому віці майже ніхто вперше не починає рецидивну біографію, а рецидивісти в цьому віці вчиняють переважно менш небезпечні злочини.

Питома вага жінок серед рецидивістів у три-п'ять разів менша, ніж у чоловіків.

У рецидивісток криміногенні якості проявляються гостріше, ніж у рецидивістів-чоловіків, що пов'язане з рівнем алкоголі¬зації, багаторазовістю судимостей, втратою суспільно корисних зв'язків, безпритульністю, моральною деградацією тощо. Громадська думка традиційно більш нетерпимо ставиться до засуджених жінок, аніж до засуджених чоловіків, що призводить до відчуження їх від усталених побутових і трудових взаємин, доброзичливого людського спілкування.

Порівняно зі злочинцями, котрі вчинили злочин уперше, типовою рисою рецидивістів є подальше ослаблення чи повне припинення трудової діяльності. Понад 80 % рецидивістів - це особи без визначеного роду занять. Частка безробітних і тих, які не вчаться, серед засуджених становить 57 %.

За рівнем освіти серед рецидивістів більше осіб з початковою та незакінченою середньою освітою і найменше осіб з вищою освітою порівняно зі злочинцями-нерецидивістами. Частка осіб, які мають більше, ніж базову середню освіту, серед рецидивістів у два рази нижча, ніж серед осіб, які вперше вчинили злочин. Особи, що стали на шлях рецидиву, не бачать сенсу в підвищенні рівня культури, їх важко залучити до навчання в період відбуван¬ня покарання.

Для емоційно-вольових характеристик особи рецидивіста типовими є різного ступеня: агресивність і жорстокість; нестри- маність, неадекватність та примітивізм емоційних реакцій;

авторитарність і завищена самооцінка; холодність до переживань інших; схильність до помсти; вразливість.

У певної частини рецидивістів істотну роль у злочинній діяль¬ності відіграє слабка воля та нездатність розірвати негативні зв'язки у злочинному середовищі.

Патологія психіки, що не виключає осудності, простежується в 15-20 % рецидивістів, а у тих, хто вчинив убивства, - до 40 %.

11.3. Типологія особи рецидивіста

Типи рецидивістів за ступенем суспільної небезпечності4:

-ситуативний;

-злісний;

1.454. спеціальний (багаторазовий, що постійно підвищує свій професійний рівень);

1.455. особливо злісний.

Для ситуативного рецидивіста характерними є слабка воля та нездатність самому вирішувати власну долю, відмовитися від злочинів. Унаслідок такої психологічної нестійкості криміноген¬на ситуація знову втягує його в злочинну діяльність.

Тип злісного рецидивіста відрізняється за ознакою багато¬разовості й особливо поширений серед молодих рецидивістів. На відміну від ситуативного рецидивіста, він свідомо обирає злочинну кар'єру. Пишається судимостями та прагне зайняти високе місце в ієрархічній градації злочинного середовища.

Багаторазовий рецидивіст (кримінально цілеспрямований тип), який спеціалізується на одному з видів злочинів, у перспективі може стати професіональним злочинцем. Такі рецидивісти частіше спеціалізуються на кишенькових крадіжках, торгових, фінансових, квартирних шахрайствах, фальшиво- монетництві, крадіжках автотранспорту, останнім часом - і на замовних убивствах, участі в незаконному обігові наркотиків, зброї тощо.

Особливо злісний рецидивіст за кримінологічною характеристикою - це особа, що була двічі та більше разів засуджена за умисні, тяжкі й особливо тяжкі злочини. Саме при

вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів рецидивісти в най¬вищому ступені проявляють риси особливо злісного рецидиву: культ насилля та жорстокості, авторитаризму й егоцентризму, ненависті до працівників правоохоронної системи та повного нехтування правовими нормами.

Нестійкий тип - особа, що не в силах визначитися з іншою лінією поведінки, крім злочинної.

Маніакальний тип - особа, що вчиняє злочини знову й знову внаслідок психопатологічних процесів.

Маргінальний тип - суспільно занедбана особа, що пере¬буває в алкогольній або наркотичній залежності, не має сім'ї, житла, роботи тощо. \ \

> 11.4. Причини й умови рецидивної ЗЛОЧИННОСТІ

Специфічні для рецидивної злочинності криміногенні фактори можна класифікувати на три групи детермінант:

1.455. пов'язані з недоліками дізнання, слідства та суду;

1.455. зумовлені недоліками та порушеннями процесу виконання покарань;

1.455. пов'язані з постпенітенціарним періодом, тобто після відбуття засудженим покарання.

Порушення процесуальних термінів розслідування га роз¬гляду кримінальних справ призводить до неприпустимого пере¬повнення слідчих ізоляторів (СІЗО). У них утримується на 70 % осіб більше, ніж визначено законодавством нашої держави та міжнародними нормами, зокрема, Мінімальними стандартни¬ми правилами поводження з ув'язненими 1955 р. Це є грубим порушенням принципу гуманізму та сприяє рецидивові. У пере¬повнених СІЗО відбувається навчання субкультурі злочинного середовища, встановлюються нові кримінальні зв'язки, ство¬рюється благодатний ґрунт для агресивної конфліктності, жорстокості тощо.

Найбільш вагомі в системі рецидиво-небезпечних причин й умов - порушення законності при виконанні покарання у виді позбавлення волі.

Загалом криміногенна ситуація в колоніях несприятлива: зростає підтримка засуджених особами, які перебувають на волі (рецидивістами, цредс^авниками організованої злочинності),

відроджуються злодійські традиції та ін. Матеріальна база установ, які виконують покарання у виді позбавлення волі, в сучасній України потребує термінової фінансової підтримки.

Наступна група причин й умов рецидивної злочинності - постпенітенціариа поведінка особи в період після відбуття покарання. Вчиненню рецидивних злочинів у перший рік після звільнення з місць позбавлення волі сприяють помилки судів та адміністрацій установ виконання покарань у практиці умовно- дострокового звільнення засуджених, неефективність системи їхньої адаптації та реабілітації, недоліки адміністративного нагляду, недосконалість системи працевлаштування звільнених з місць позбавлення волі.