6.3. Віктимна поведінка жертви злочину

Віктимна поведінка може бути необережною, ризико¬ваною, провокаційною, об'єктивно небезпечною для самого потерпілого й у результаті чого може сприяти створенню кримі¬ногенної ситуації, а в деяких випадках і вчиненню злочину65. Водночас, це не фатальна риса особи. У принципі, ступінь віктимності будь-якої людини може бути зведений до нуля. Усе залежить від того, чи людина обирає найбільш оптимальний варіант поведінки, аби не створювати віктимогенну ситуацію.

Матеріали досліджень і дані кримінально-правової статисти¬ки свідчать, що значна кількість протиправних діянь зумов¬лені поведінкою самої жертви злочину, а саме:

1.216. особливостями ситуаційного стану (сп'яніння), станом здоров'я (дефекти органів сприйняття), особливим психічним настроєм, пов'язаним з неадекватними діями у звичайній ситуації;

1.217. недбалим ставленням до безпеки своєї особистості, честі, гідності та збереження майна;

1.218. небажанням повідомити правоохоронним органам про злочинні дії, що вже мали місце стосовно неї;

-легковажним ставленням до правил, які покликані охороняти суспільний порядок і безпеку;

1.219. участю в незаконній угоді;

1.220. провокаційною поведінкою.

За своїм характером віктимна поведінка може бути:

1.221. конфліктною, коли потерпілий створює конфліктну ситуа¬цію чи бере активну участь у конфлікті, що виник (є ініціатором бійки або вступає в бійку на боці однієї зі сторін). Особливими різновидами такої поведінки є необхідна оборона, затримання злочинця та правозахисна активність;

1.222. провокаційною (демонстрування багатства, екстравагантна зовнішність, неправильна поведінка жінки, що створює вражен¬ня про її доступність, тощо);

1.223. легковажною (довірливість і наївність неповнолітніх та інших осіб, які неспроможні протистояти нападникові, створення аварій¬них ситуацій на шляхах пішоходами й водіями тощо)66.

У межах криміногенної ситуації поведінка жертви може бути оцінена як:

1.224. негативна, тобто така, що провокує злочин або створює для нього об'єктивно сприятливу ситуацію (форми провокації різні: від фізичного чи психічного насилля стосовно злочинця чи його близьких до їх образи, проявів неповаги до громад¬ського порядку та загальновизнаних норм моралі);

1.225. позитивна, що проявляється у протидії злочинцеві, у вико¬нанні громадського обов'язку тощо;

1.226. нейтральна, що не сприяла вчиненню злочину67.

6.4. Кримінально-правовий підхід до класифікації жертв злочину

Важливою віктимологічною категорією є вина потерпілого. Вина - це не тільки юридичне поняття, але й соціально-психо¬логічна категорія, що має моральне значення. Адже завдання віктимології - розробити критерії вини потерпілого у співвід¬ношенні з провиною особи, що скоїла злочин, у межах їхньої спільної відповідальності перед суспільством, іншими громадя¬нами та самим собою. Віктимологію цікавить також проблема

правомірності опору злочинним посяганням, включаючи само¬захист, самодопомогу й самоконтроль. Характер протидії злочинцеві показує, якою мірою та в який спосіб потерпілий чинив йому опір.

Залежно від вини жертви (кримінально-правовий підхід) віктимологічну класифікацію розробив відомий румунський кримінолог Б. Мендельсон.

Він розрізняє:

-жертву повністю не винну ("ідеальна" жертва);

1.227. жертву з незначною провиною;

1.228. жертву винну однаково зі злочинцем;

1.229. жертву з провиною більшою, ніж у злочинця;-

-жертву особисто винну в скоєнні злочину;

1.230. стимулювальну жертву (психічно хворі, малолітні, особи похилого віку).