5.9. Типологія злочинців

Типологія - це прийом наукового мислення й емпіричного пізнання, що полягає в розчленуванні явищ і об'єктів на окремі елементи (типи) за найбільш істотними ознаками, у виявленні відмінності між ними56.

Кримінологічна типологія злочинців, зазвичай, базується на двох підставах:

1.200. характері вчинених злочинів;

1.200. глибині та стійкості антисоціальності особи.

За характером вчинених злочинів виокремлюють такі типи злочинців:

1.201. насильницькі (агресивні), що посягали на життя, здоров'я, честь і гідність людини (з агресивно-зневажливим ставленням до людини та її найважливіших благ), - це вбивці, ґвалтівники, хулігани, засуджені за вандалізм;

1.202. корисливі, котрі вчинили крадіжки та розкрадання майна ненасильницькими способами - хабарники, контрабандисти, фальшивомонетники та ін.;

1.203. корисливо-насильницькі (із корисливо-егоїстичною моти¬вацією, пов'язаною з ігноруванням принципу соціальної справед¬ливості та чесної праці) - бандити, грабіжники, рекетири, злочинці й наймані вбивці;

1.204. злісні соціально дезорганізовані типи (з індивідуалістично- анархічним ставленням до різних соціальних інститутів, своїх громадських, службових, сімейних та інших обов'язків) - по¬рушники правил адміністративного нагляду, порушники правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою та ін.;

1.205. необережні (з легковажно-безвідповідальним ставленням до виконання різних правил техніки безпеки) - особи, що вчинили злочини з необережності.

За глибиною та стійкістю антисоціальності особи виокрем¬люють таких злочинців:

1.206. випадкових злочинців - осіб, які вперше вчинили злочин унаслідок випадкового збігу обставин усупереч загальній позитивній характеристиці всієї їхньої попередньої поведінки (для них злочин - не домінантна лінія поведінки, не закономірний результат криміногенної взаємодії особистості та середовища, а радше, прикрий (хоча й винний) епізод їхнього життя);

1.207. ситуаційних злочинців - осіб, що вперше вчинили злочин, не встоявши перед упливом несприятливих зовнішніх факторів формування та життєдіяльності особистості, однак взагалі характеризуються більше позитивно, ніж негативно (однак при¬пускаються аморальних вчинків);

1.208. злісних злочинців - осіб, які вчинили декілька злочинів і перебувають у стійкій опозиції до суспільства (для деяких з них злочин став професією);

1.209. особливо злісних злочинців - осіб, котрі вчиняють тяжкі й особливо тяжкі злочини (до них належать й усі ті, хто вчиняє злочини у складі організованих груп і злочинних організацій).

Отже, типологія фіксує не просто те, що трактується най¬частіше, а закономірне, котре є логічним результатом соціального розвитку особи. Вона поглиблює наші знання про злочинців, що сприяє розв'язанню загальних завдань боротьби зі злочинністю й, зокрема, підвищенню ефективності індивідуальної профілак¬тики злочинів і ресоціалізації засуджених. Варта зазначити, що будь-яка типологія має умовний і суб'єктивний характер, пере¬лічені типи не завжди наявні в "чистій" формі. Можливі й мішані типи, додаткові варіації розчленування злочинців.