2.11. Історія вітчизняної кримінології в радянський період

У перші роки радянської влади продовжували свою діяльність і іредставники дореволюційної соціолого-правової науки (М. Гернег, С. Гіознишев, М. Ісаєв, О. Жижиленко).

У великих містах Росії було відкрито кримінологічні кабінети, зокрема, у Петрограді (1918 р.), Саратові (1922 р.) та Москві (1923 р.). Аналогічні кримінологічні установи були створені й в Україні. У 1924 р. при Одеському будинку примусових робіт (тюрмі) за участю вчених університету було створено Кабінет з вивчення злочинності й особи злочинця з філіями в Харкові та Києві. Незабаром Кабінет став Всеукраїнським, а в 1930 р. перетворився на Всеукраїн¬ський кримінологічний інституту Харкові.

У цей період інтенсивно вивчалися соціологія злочинності та її види, особа злочинця, мотивація злочинної поведінки, здійсню¬валися цікаві дослідження, видавалися збірники наукових статей і монографії: "Моральна статистика" (М. Гернет, 1922 р.), "Преступ- ность и самоубийство во время войньї и после нее" (М. Гернет, 1927 р.), "Юньїе правонарушители" (В. Куфаєв, 1924 р.), "Крими- нальная психология. Гіреступньїе типьі" (С. Познишев, 1926 р.). Всеукраїнський кабінет в Одесі щорічно з 1927 по 1930 рр. видавав збірник "Изучение преступности и пенитенциарная практика". У вивченні злочинності того часу брали участь і практи¬чні працівники суду, прокуратури, ОГПУ, НКВС, а також студенти.

Для кримінологічних досліджень тієї пори були характерними порівняна незалежність від ідеологічних догм і прагнення розібра¬тися не тільки в зовнішніх криміногенних факторах, а й у характе¬ристиках особи правопорушника. Широко використовувалися досягнення біології, психіатрії, психології, теорія рефлексів М. Бехтерєва та І. Гіавлова. Усе це суперечило сталінському режимові й не вписувалося в офіційно визнані ленінські твер¬дження про корінну причину злочинності.

Починаючи з 1929 р. і до середини 30-х рр. XX ст., українська радянська кримінологія зазнала нищівного розгрому. Приводом стало обвинувачення низки російських й українських учених у пропаганді ідей Ч. Ломброзо, що призвели до закриття кримі¬нологічних кабінетів і перетворення інститутів з вивчення причин злочинності в установи, які досліджували лише питання карної політики та кримінального права. Це ознаменувало ліквідацію кримінології як "буржуазної лженауки". її викладання у вищих школах припинилося, проблеми запобігання злочинам знову перейшли до науки кримінального права.

Кримінологічна наука відроджувалася поступово, починаючи з XX з'їзду КП^РС. У пресі почали з'являтися статті, у яких

наголошувалося на необхідності відновлення досліджень злочинності й розробки запобіжних заходів. Помітно пожвавилася робота кафедр кримінально-правових дисциплін юридичних факультетів щодо вивчення різних аспектів злочин¬ності таїїдетермінації.

Із 1957 р. проблеми кримінології почали вивчати на юридич¬них факультетах університетів і юридичних інститутів, секторах філософії та права низки Академій наук союзних республік. У 1957 р. було створено Всесоюзний науково-дослідний інститут (НДІ) криміналістики при Прокуратурі СРСР, а в 1963 р. - Всесоюзний НДІ з вивчення причин і розробки заходів запобігання злочинності при Прокуратурі СРСР. У 1964 р. в юридичних вищих закладах освіти було введено курс кримінології.

У 1966 рр. виходить перший підручник з радянської криміно¬логії, підготовлений Всесоюзним інститутом з вивчення причин і розробки заходів запобігання злочинності.

Наприкінці 60-х рр. XX ст. в Україні кримінологія почала відроджуватися в Київській вищій школі МВС СРСР (нині Націо¬нальна академія внутрішніх справ України) та значною мірою це було пов'язано з ім'ям професора П. Михайленка. Тоді при Київ¬ській вищій школі МВС було створено науково-дослідну лабора¬торію, значну частку серед тематики якої становили криміно¬логічні проблеми.

Координацію кримінологічних досліджень здійснював відділ кримінально-правових та кримінологічних проблем Інституту держави і права Академії наук УРСР34. Наукові співробітники цього відділу наприкінці 60-х - початку 70-х рр. проводили широкі кримінологічні дослідження в різних містах України.

Кафедри кримінології створено в Харківському юридичному інституті (нині Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого), КНУВС, Одеській юридичній академії.

2.12. Розвиток кримінологи в незалежній Україні

В Україні з 1991 р. відбулися суттєві соціально-економічні зміни. Почався перехід від командно-адміністративної системи

господарювання до ринкової, від тоталітарної держави до право¬вої. Та непослідовність, якою супроводжувався обраний шлях, обернулася негативними наслідками для життя народу. Невтішні результати реформування економіки призвели до спаду вироб¬ництва, розростання до загрозливих розмірів "тіньової" економі¬ки, хронічних взаємонеплатежів, незахищеності вітчизняного товаровиробника й інших негараздів, які загострили соціально- економічну та криміногенну ситуацію в Україні.

Отже, саме життя висунуло перед сучасною українською кримінологією низку складних завдань, що не могло не позначи¬тися на предметі, тематиці та методиці наукових досліджень. Нині реорганізується система кримінологічних закладів, які дісталися в спадок від радянських часів, створюються нові дослідницькі центри. Крім того, на відповідних кафедрах юридичних вишів країни працюють групи науковців, планові дослідження яких теж мають кримінологічне спрямування.

Функції координації в науково-дослідній сфері покладені на Координаційне бюро з проблем кримінології, що створене при Академії правових наук України в 1995 р. Його завдання поля¬гають: у плануванні й узгодженні фундаментальних і приклад¬них досліджень; у підготовці науково-педагогічних кадрів через аспірантуру (ад'юнктуру) та докторантуру; у забезпеченні навчально-методичною літературою юридичних вишів і факуль¬тетів, де читається курс кримінології; в організації проведення наукових семінарів, конференцій, симпозіумів тощо.

У 1998 р. було створено Кримінологічну асоціацію України, завдання якої- об'єднання та координація зусиль учених і практич¬них працівників задля розвитку кримінології.