1.4.4. Екологічні нормативи та стандарти якості навколишнього середовища

Фактичне забруднення навколишнього середовища оцінюють у вигляді реального навантаження хімічних, біологічних і фізичних факторів. Власне це реальне навантаження визначає можливі зміни у стані здоров’я населення. З цієї причини введено ще одне поняття гігієнічного (екологобезпечного) нормування - це максимально допустиме навантаження (МДН).

МДН – це максимальна інтенсивність дії всієї сукупності факторів навколишнього середовища, яка не виявляє прямого чи побічного шкідливого впливу на організм людини та її нащадків і не погіршує санітарних умов життя. МДН і є тим гігієнічним нормативом, який відображає усю складність взаємодії організму і середовища і є критерієм якості середовища. Інші гігієнічні нормативи, а саме ГДК, ГДД, і ГДР, дозволяють визначити рівні впливу лише окремих факторів навколишнього середовища і розробити заходи, спрямовані на оздоровлення лише певних об’єктів середовища (наприклад, зниження рівнів певних хімічних, фізичних і біологічних факторів).

Основні вимоги до нормування якості навколишнього середовища України з точки зору екологічної безпеки повинні бути такими:

– встановлення гранично допустимих норм впливу на навколишнє природне середовище, що гарантує екологічну безпеку населення та збереження генетичного фонду, забезпечення раціонального використання та відтворення природних ресурсів в умовах стійкого розвитку господарської діяльності;

– затвердження нормативів гранично допустимих шкідливих впливів, а також методів їхнього визначення спеціально уповноваженими на це державними органами;

– обмеження чи призупинення спеціально уповноваженими державними органами викидів шкідливих речовин або інших видів впливу на довкілля при порушенні нормативів його якості;

– встановлення більш жорстких нормативів гранично допустимих шкідливих впливів на території підвищеної соціальної цінності (заповідники, заказники, національні парки, курортні та рекреаційні зони);

– охоплення системою екологічного нормування всіх факторів екологічних ризиків, пов'язаних з будівництвом та експлуатацією промислових об'єктів, із створенням нової техніки, технологій та матеріалів;

– узгодження нормативів з процедурами експертизи проектів і екологічним моніторингом.

В чинних в Україні документах природоохоронну функцію в основному виконують санітарні норми, які за своєю суттю не можуть забезпечити збереження довкілля. Фактична відсутність екологічних нормативів і регламентів, досить нечітке уявлення про те, де і якою мірою вже перевищено допустимий рівень впливу на довкілля, неопрацьованість єдиних еколого-економічних критеріїв господарської діяльності призводять до реалізації екологічно небезпечних і витратних проектів.

Отже, при всій цінності досвіду організації санітарно-гігієнічного нормування особливість екосистем така, що вимагає опрацювання самостійної теорії і методики регламентації антропогенних навантажень на природні комплекси. Утворення державної системи екологічного нормування має стати наріжним каменем екологічної безпеки України. Нормативи гранично допустимих концентрацій шкідливих сполук, що забруднюють атмосферу, воду, ґрунт повинні встановлюватися для оцінки стану навколишнього природного середовища та гарантії екологічної безпеки громадян України.

Нова система природоохоронних нормативів і правил повинна передбачити досягнення конкретних природоохоронних результатів, а не створення засобів природоохоронного призначення. Природоохоронним результатом такого підходу буде «розумне» навантаження на навколишнє середовище з дотриманням екологічних нормативів відповідного рівня, що визначають умови безпечного життя людини.