1.4.2 Нормативи в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів

Як і для атмосферного повітря, встановлено окремо нормування якості води, хоча принцип тут інший і пов’язаний із категорією водокористування.

Водокористування - використання вод (водних об'єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об'єктів).

Згідно з ГОСТ 17.1.1.03 – 86 водокористування класифікується за наступними ознаками:

1. За цілями водокористування – господарсько – питне, комунально – побутове, промислове, сільськогосподарське, для потреб енергетики, для рибного господарства, для водного транспорту та лісосплаву, для лікувальних та курортних потреб тощо;

2. За об'єктами водокористування – поверхневі, підземні, внутрішні та територіальні морські води;

3. За способом водокористування – з вилученням води та з її поверненням, з вилучення води без повернення, без вилучення води;

4. За технічними умовами водокористування – з застосуванням технічних споруд, без застосування споруд.

Залежно від цілей водокористування джерела водопостачання поділяються на дві категорії.

До 1 категорії відносяться водні об'єкти, що використовуються в якості джерел централізованого або нецентралізованого господарсько – питного водопостачання, а також для водопостачання підприємств харчової промисловості.

До 2 категорії відносяться водні об’єкти для культурно – побутових цілей і ті, що знаходяться в межах населених пунктів.

Вимоги щодо складу та властивостей води регламентуються залежно від категорії водних об'єктів.

При водокористуванні має місце водоспоживання, котре може бути безповоротним, повторним, оборотним. З метою раціонального використання води запроваджено норми споживання води на одного мешканця.

Водопостачання здійснюється з водогонів, котрі поділяються на питні та технічні. З міського водогону вода може використовуватися для господарсько – питних потреб та на гасіння пожеж. Допускається задовольняти з міського водоканалу до 15 % виробничих потреб у воді, решту потреб у воді слід покривати, використовуючи технічні водогони.

Для кожної з цих категорій встановлено нормативи на якість води у місцях водокористування.

У галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів встановлюються такі нормативи:

1) нормативи екологічної безпеки водокористування;

2) екологічний норматив якості води водних об'єктів;

3) нормативи гранично допустимого скидання забруднюючих речовин;

4) галузеві технологічні нормативи утворення речовин, що скидаються у водні об'єкти;

5) технологічні нормативи використання води. 

Нормативи екологічної безпеки водокористування. Діючі нормативи дають змогу оцінити якість води, яка використовується для комунально-побутового, господарсько-питного та рибогосподарського водокористування.

Встановлено наступні гранично допустимі концентрації речовин (табл.1.2):

1. гранично допустимі концентрації речовин у водних об'єктах вода яких використовується для потреб рибного господарства;

2. гранично допустимі концентрації речовин у водних об'єктах, вода яких використовується для задоволення питних, господарсько-побутових та інших потреб населення.

Таблиця 1.2

Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у воді водних об’єктів господарсько-питного та культурно-побутового водокористування

Назва речовини	ГДК, мг/дм3	Назва речовини	ГДК, мг/дм3
Аміак (за азотом)	2,0	Кремній	10,0
Амонія сульфат (за азотом)	1,0	Марганець	0,1
Активний хлор	Відсутня	Мідь	1,0
Ацетон	2,2	Натрій	200,0
Бензол	0,5	Нафтопродукти	0,1
Дихлоретан	ОДР 0,02	Фенол	0,001
Залізо	0,3	Хром (С23+)	0,5
Кадмій	0,001	Хром (С26+)	0,05
Капролактам	1,0	Цинк	1,0
Кобальт	0,1	Етиленгліколь	1,0

Гранично допустима концентрація (ГДК) речовини у воді – встановлений рівень концентрації речовини у воді, вище якого вода вважається непридатною для конкретних цілей водокористування.

У разі необхідності для вод водних об'єктів, які використовуються для лікувальних, курортних, оздоровчих, рекреаційних та інших цілей, можуть встановлюватись більш суворі нормативи екологічної безпеки водокористування.

Для оцінки екологічної безпеки виробництва встановлюються галузеві технологічні нормативи утворення речовин, що підлягають скиду у водні об'єкти та тих, що подаються на очисні споруди, тобто нормативи гранично допустимих концентрацій речовин у стічних водах, що утворюються в процесі виробництва одного виду продукції при використанні однієї і тієї ж сировини.

Технологічні нормативи використання води. Для оцінки та забезпечення раціонального використання води у галузях економіки встановлюються технологічні нормативи використання води, а саме:

– поточні технологічні нормативи використання води - для існуючого рівня технологій;

– перспективні технологічні нормативи використання води - з урахуванням досягнень на рівні передових світових технологій.

Скидання у водні об'єкти речовин, для яких не встановлено нормативи екологічної безпеки водокористування та нормативи гранично допустимого скидання, забороняється. Нормування скиді забруднювальних речовин у навколишнє середовище виконується шляхом встановлення гранично допустимих скидів речовин із стічними водами у водні об’єкти (ГДС).

Гранично допустимий скид (гдс) речовини - маса речовини у зворотній воді, що є максимально допустимою для відведення за встановленим режимом даного пункту водного об'єкта за одиницю часу.

ГДС встановлюється з урахуванням ГДК в місцях водоспоживання, асиміляційних властивостей водного об’єкта і оптимального розподілу маси речовин, що скидаються, між водокористувачами, які скидають стічні води.

Екологічний норматив якості води водних об'єктів. Для оцінки екологічного благополуччя водних об'єктів та визначення комплексу водоохоронних заходів встановлюється екологічний норматив якості води, який містить науково обґрунтовані значення концентрацій забруднюючих речовин та показники якості води (загально фізичні, біологічні, хімічні, радіаційні). При цьому ступінь забрудненості водних об'єктів визначається відповідними категоріями якості води.

Нормативи гранично допустимого скидання забруднюючих речовин встановлюються з метою поетапного досягнення екологічного нормативу якості води водних об'єктів.

Прибережні захисні смуги. З метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються з обох боків берегу річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

1) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;

2) зберігання та застосування пестицидів і добрив;

3) влаштування літніх таборів для худоби;

4)будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

5) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки;

6) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

Таким чином система нормування в галузі водних ресурсів направлена збереження та відтворення водних об’єктів.

1.4.3. Нормативи в галузі використання і охорони ґрунтів

Створення екологічно чистих сировинних зон. У результаті промислової діяльності людини знижується продуктивність земельних ресурсів; погіршується можливість їх самоочищення при забрудненні токсичними елементами.

Оцінка придатності земель для виробництва екологічно безпечної продукції базується на принципах системного методу досліджень та аналізу. За сучасним уявленням термін "екологічний стан ґрунту" треба розуміти як інтегральний показник його екологічної стійкості, рівня родючості й санітарно-гігієнічного стану (або забруднення).

Першочерговим етапом виконання комплексу робіт із визначення придатності сільськогосподарських земель для вирощування екологічно безпечних урожаїв є оцінка екологічного стану територій. Із цією метою збирають і аналізують усю наявну інформацію про співвідношення основних типів угідь, ґрунтовий покрив, агро кліматичні умови, розораність, еродованість і родючість ґрунтів, наявність у межах території небезпечних в екологічному відношенні промислових і інших підприємств, види і рівень забруднення атмосферного повітря, поверхневих вод, ґрунту.

За результатами оцінки території поділяють на три класи придатності (Кисіль В.І., 1997):

• перший клас – територія придатна для одержання екологічно безпечної продукції всіх сільськогосподарських культур (екологічна ситуація в цілому благополучна; ґрунти високого або підвищеного рівня родючості, екологічно стійкі; шкідливі речовини відсутні або кількість їх така, що не перешкоджає одержанню безпечних високоякісних урожаїв);

• другий клас – територія обмежено-придатна для виробництва екологічно безпечної сировини (загально-екологічний стан дещо погіршений: показники ґрунтової родючості та вмісту токсичних речовин дають змогу одержати екологічно безпечні врожаї лише деяких сільськогосподарських культур, які найбільше толерантні до токсичних речовин);

• третій клас – територія не придатна для одержання екологічно безпечної рослинницької продукції (екологічний стан на території, як правило, несприятливий; ґрунтовий покрив - екологічно нестійкий, забруднений і з низьким рівнем родючості; високоякісну продукцію в таких умовах одержати неможливо).

Допустимі рівні вмісту важких металів у ґрунті і сільськогосподарській продукції. Важливими заходами щодо збереження ґрунтів є гігієнічне регламентування їхнього забруднення, тобто встановлення ГДК хімічних речовин у ґрунтах.

Гранично допустима кількість (ГДК) речовин, що забруднюють ґрунти, означає частку хімічної речовини, що забруднює ґрунти, і не справляє прямої або опосередкованої дії, включаючи віддалені наслідки для навколишнього середовища та здоров’я людини.

Особливе місце при нормуванні відводять важким металам, які вільно включається в трофічні ланцюги.

Важкі метали за ступенем екологічної безпеки для ґрунтів, рослин, тварин і людини поділяються на три класи. До першого належать високо небезпечні елементи (Аs, Сd, Нg, Se, Pb, Zn, F); до другого – середньонебезпечні (В, Со, Ni, Мо, Sb Сz); до третього – мало небезпечні (Ва, V, Мn, Sr).

Значення ГДК деяких хімічних речовин в ґрунтах наведено в табл. 1.3.

Одним з недоліків даного підходу є те, що він не враховує властивості ґрунтів, стан важких металів в ґрунтах і їх доступність рослинам. Все це вимагає подальшого вивчення. Крім того, реакція і стійкість різних сільськогосподарських культур до важких металів неоднакова. Найбільш стійкими до важких металів є зернові культури. По стійкості їх можна скласти наступний ряд: озиме жито - озима пшениця - овес -ячмінь. В цих культурах найбільше важких металів накопичується в кореневих системах і вегетативних частинах, не впли­ваючи негативно на розвиток. Оптимальні умови для розвитку зернових суцільного сіву складаються при вмісті важких металів до 0,5 ГДК.

Таблиця 1.3

Значення ГДК хімічних речовин в ґрунтах

Назва речовини		ГДК, мг/м3	Назва речовини	ГДК, мг/м3
Ванадій		150	Мідь (рухлива форма)	3,0
Кобальт (рухлива форма)		5,0	Нікель	4,0
Марганець, вилучений з:			Ртуть	2,1
– чорнозему		700	Свинець	32
– дерно-підзолистого ґрунту:			Свинець (рухлива форма)	6,0
рН= 4		300	Хром	6,0
рН= 5,1-5,9		400	Цинк	23
рН= 6		500	Нітрати	130
Миш’як		20	Ксилоли	0,3
Сірководень		0,4	Стирол	0,1
Фосфор (суперфосфат)		200	Толуол	0,3
Фториди — водорозчинна форма		10	Рідкі комплексні добрива з додаванням марганцю	80
Бензол		0,3	Азотно-калійні добрива	120
Ізопропилбензол	0,5		Поверхнево активні речовини	0,2
Ксилоли	0,3