Частка як частина мови формувалася на основі інших самостійних та службових частин мови і протиставляється їм категоріальним значенням, морфологічними ознаками та синтаксичними властивостями.

Поняття «частка» не збігається з «часткою мовлення».Частки мовлення , за В. Виноградовим, — це группа службових слів, які самостійно не бувають членами речення, виконують у реченні зв’язкову функцію і протиставляються частинам мовлення. Цьому терміну відповідає поняття «зв’язкові слова». Частка ж є одним із різновидів зв’язкових слів, часток мовлення поряд з прийменником, сполучником і зв’язкою, що становлять окрему службову частину мови, яка протиставляється іншим службовим частинам мови (прийменнику, сполучнику). Тому термін «частка мовлення» не можна вживати в скороченій формі («частка»).

Дехто з мовознавців, зокрема Володимир Сидоров (1902—1968), намагався вивести частку за межі службових слів на тій основі, що службові слова (прийменник, сполучник) мають синтаксичний характер, а частка — ніби ише семантичний. Але синтаксичний характер функцій часток у реченні не викликає сумнівів, напр.: Хіба ти й цього не знаєш? (наявність часток хіба, й, не залежить від комунікативної спрямованості речення і зумовлена його ленами). Окремі мовознавці надають часткам статусу не слова, а морфеми (суфікса, префікса) на тій підставі, що ніби частка не має лексичного значення (І. Вихованець) або виражає несинтаксичне формальне значення (В. Сидоров). Традиційне мовознавство розглядає частку як окремий різновид службових частин мови із зв’язковою функцією. Немає спільної думки і стосовно лексичного значення часток. Частина мовознавців вважає, що частка не має самостійного лексичного значення (І. Вихованець та ін.). . Виноградов стверджував, що лексичне значення у часток є і воно збігається з їх граматичними, логічними або експресивно-стилістичними функціями. Тому семантичний обсяг часток дуже широкий, їх лексико граматичні значення дуже мінливі і залежать від синтаксичного слововживання, що спричиняє нечіткість відмежування їх від інших частин мови. Мовознавець Наталія Шведова (нар. 1916) доводить, що частки виражають лексичні значення лише в межах певних типів конструкцій. На думку І. Кисельова, частки мають послаблені лексичні значення. За лінгвістом Тетяною Ніколаєвою (нар. 1933), частки багатозначні і не мають чітких семантичних меж. Вони справді багатозначні. Наприклад, частки лиш, лише мають значення обмежувальне: Лишилась на хазяйстві лише коза (М. оцюбинський); підсилювальне: А глянь лиш гарно кругом себе, — і раю кращого не требаї (Т. Шевченко); спонукальне: Ан у лиш не роздягайся. Підем із Лукичем (А. Головко). Частка оце має значення вказівне: Оце тобі хомут і дуга: більше я тобі не слуга (Нар. творчість); підсилювальне: ак оце син! Оце любимчик? (Панас Мирний). Як і інші значеннєві одиниці, частки мають сининіми; частка і близька за значенням до часток же (ж) , навіть, теж, також, ще; стверджувальна частка ну — до часток так, добре, егеж, авжеж, ага; частка тільки — до часток лише, лиш. Ця особливість лексичного значення зближує частку з прийменником та сполучником. Близькі вони і за зв’язковою функцією. Службові слова покликані зв’язувати самостійні слова в речення (у висловлювання), але специфіка цієї функції часток відмежовує їх від прийменників та сполучників і виділяє в окрему службову частину мови: сполучники пов’язують однорідні лени речення (добро і зло; малий, але дорогий), прийменники поєднують різнорідні члени речення граматичним зв’язком керування (поїхав до міста, лежав на столі), а частки зв’язують різнорідні члени семантичним зв’язком, щоб надати їм (або всьому реченню) додаткової семантики, певної модальності, комунікативної спрямованості, напр.: Чи ти лише мені відкрив би душу? Цей семантичний зв’язок різнорідних членів з додатковою семантикою і є категоріальним значенням частки, яке відрізняє її від прийменника та сполучника і виокремлює в частину мови.

Частка — група службових невідмінюваних слів, які служать для семантичного поєднання в реченні різнорідних його членів, утворення деяких морфологічних категорій, надання висловлюванням і його частинам додаткових смислових, модальних і емоційно-експресивних відтінків, необхідних у комунікативному процесі.

Морфологічні ознаки часток: частки не мають системи словозміни, чим протиставляються іменникам, прикметникам, дієсловам; частка як службова частина мови сформувалася на базі інших частин мови (самостійних і службових); окремі частки є засобом творення морфологічних форм наказового способу дієслів (хай, нехай), умовного способу дієслів (би,б); деякі частки переростають у префікси (не, ні, будь, казна, хтозна, чи, ані, аби - небога, ніхто, будь-хто, казна- що, хтозна-де, чимало, аніщо, абиде) та в суфікси (ся,небудь, бо, но, то, таки - взутися, куди-небудь, тож-бо, кажи-но; якби-то, все-таки); частки як слова протиставляються морфемам як частинам слова; частка як службова частина мови протиставляється всім самостійним і всім службовим частинам мови; частки можуть змінювати категоріальне значення і переходити в розряд інших частин мови — найчастіше в клас сполучників (пор. частки і, й, та, хоч і сполучники і, й, та, хоч та ін.).

Синтаксичні властивості частки:частки не бувають самостійними членами речення, але вони входять до складу членів речення разом із самостійними словами: Тільки вітер гуде в проводах!; окремі частки (ну, невже, еге, атож, добре, так) виконують функцію слів-речень у певних синтаксичних позиціях, напр.: Панич Льольо ставить гуральню! — Тану? (М. Коцюбинський); Вродлива панночка скрізь може бути певна, що виграє — Невже? (Леся Українка); частка семантично поєднує (зв’язує) в реченні різнозначні члени речення, напр.; Я ж тобі казала; Щ е треті півні не співали, ніхто ніде не гомонів (Т. Шевченко). У першому реченні частка ж семантично поєднує підмет я з додатком тобі, а в другому частка не семантично поєднує ідмет півні з присудком співали, дієслово-присудок гомонів обставиною місця ніде; надає всьому реченню або окремим йиіо членам додаткового начення, напр.: Н е щебече соловейко в лузі над одою (Т. Шевченко); Біле личко червоніє не довго... (Т. Шевченко); частки є одним із засобів актуального членування ечень, тобто засобом виділення в реченні теми (відомої інформації) реми (нової інформації). Як видно, категоріальним значенням, морфологічними знаками і синтаксичними властивостями частки ідрізняються від прийменників і сполучників.

Функційна і типологійна граматики службових

частин мови ґрунтується на: 1) вияві кваліфікаційних і диференційних ознак службових частин мови з

послідовним окресленням їхнього статусу в загальній частиномовній ієрархії; 2) простеженні формальних і

функційних характеристик службових елементів у структурі мови і мовлення; 3) адекватному розумінні

основних понять функційності і типологійності. Поза всяким сумнівом, службові частини мови вирізняються на

загальному тлі системи частиномовних класів своєю нерівнорядністю, орієнтацією на граматизацію тих чи тих

відношень та усталене продукування моделей (пор. сполучники типу укр. бо, тому що; чесь. pro, protože,

poněvadž; серб. за, зато што; поль. bo, bowiem, gdyż – причина; якщо / jestliže, kdy ž / ако / jeśli, jeżeli – умова

тощо). Сучасні лінгвістичні підходи до розгляду функційності і типологійності не постають рівнорядними й

адекватно визначуваними. М. Гроховський досить переконливо простежив недостатню аргументованість тези

про те, що, наприклад, підрядний сполучник постає складником підрядної частини, а сурядний стосується

всього складного речення загалом. Якщо підрядний сполучник і є компонентом однієї з частин складного

речення, то, очевидно, – головної частини, тому що його значення зумовлене семантико-синтаксичною

валентністю присудка головної частини, пор.: думаю, що / щоб / як і под. (див.: [Topoliǹska 1984: 240]). Учений

не звертає увагу на різницю між складносурядними і складнопідрядними реченнями, оскільки важливою постає

наразі кваліфікація сполучувальних елементів. О. Кіклевич у цьому разі говорить про наявність конгрегаційних

систем, які у своїх обсягах поєднують категорійну семантику різних множинностей [Киклевич 2008: 222-224].

Цілком правомірним постає подібне твердження щодо значного обширу сполучників, крім тих, що у своєму

первинному вияві є спеціалізованими (пор. українські сполучники типу хай / нехай, хоча у своїх вторинних

функціях вони також орієнтовані на головну частину).

Типологійну граматику службових частин мови (подібно

до типологійної класифікації) слід витлумачувати на основі тієї чи тієї подібності: позиційно-лінеарної,

структурної, змістової, характерологічної та іншої відповідних елементів. За позиційно-лінеарним виявом усі

службові елементи диференційовані на позиційно закріплені / позиційно вільні. До перших належать:

1) післяслівники одно- / двоелементного вияву – завжди перебувають у постпозиції за прямого порядку слів

(наступити на, відійти від, підійти до / переїхати з … до, відвозити від … до, опустити з … на і под.), в

інших мовах їхнє значення може передаватися словотвірними елементами, пор., наприклад, у німецькій bringen

‗принести‘ → herauf + bringen = heraufbringen ‗von dort unten hierher oben bringen‘ ‗принести знизу наверх, де

перебуває мовець‘); 2) прийменники – лінеарно розміщені в контактній / дистантній іменниковій препозиції (на

подвір‘ї, над прірвою, для задоволення потреб / серб. у дворишту, изнад реке, да задовоље потребе);

3) сполучники – перебувають в інтерпозиції (за влучним висловом М. Гроховського, вони є двомісними

синтагматичними елементами зі сталим упорядкуванням: стомлений, але задоволений; прийшов, щоб побачити;

на відміну від часток як одномісних синтагматичних елементів зі змінним розташуванням [Grochowski 2005:

89-90]). До позиційно вільних належать частки, що можуть стосуватися окремого члена речення (Полонені

повернулися аж надвечір, а могли й не повернутися (А. Яна) – стосується присудка) і речення загалом, надаючи

йому відповідного відтінку (І коли нарешті настануть кращі часи? (В. Земляк)). Частки протиставлені

сполучникам, прийменникам як такі, що можуть поставати особливими висловленнями (пор. з-поміж загальної

кількості українських часток (базу складає «Словник української мови» (в 11-ти т.), де зафіксовано 115

словникових статей, у яких реєстрове слово визначене як частка) було виявлено, що функцію часток-

висловлень можуть виконувати 35 з них або 32,9 %).

частці властиві такі ознаки:

1) Дискурсивно-системотвірна функція; 2) ситуативно-дискурсивна виявність.

Сучасне розуміння частки слід

обґрунтовувати з концептуальним розмежуванням широкого та вузького погляду на її природу. У першому

вимірі термін «частка» ототожнюваний з усіма службовими словами (пор. протиставлення В. Виноградовим

семи повнозначних частин мови категорії часток мови (російське ―Частицы речи‖), до яких належать

прийменник, сполучник, частки-зв‘язки та власне-частки [Виноградов 1986: 544-594], а у вузькому – частки

охоплюють особливі слова з відповідним їхнім статусом. Їхній частиномовний статус у більшості наукових

концепцій витлумачуваний як певний «клас невідмінюваних лексичних одиниць, характер яких не постає

цілком однорідним, і які можна було б визначити як проміжний тип між прислівниками, що утворюють

самостійну частину мови та граматичними морфемами типу суфіксів (це повною мірою стосується статусу

традиційно витлумачуваних так званих словотворчих часток), закінчень чи сполучників. До часток зараховують

як лексичні елементарні (морфеми) одиниці, пор.: niech (нехай), czy (чи), by (би), nie (ні), так і утворення, що

складаються з кількох морфем: wlaśnie (власне), wprawdzie (щоправда), oby (щоб / хай / нехай / бодай би)»

[Polański 1999: 423], пор.: Obyś cudze dzieci uczyl! (Щоб ти чужих дітей навчав!).

Семантичні функції часток є нерівнорядними, оскільки вони охоплюють вираження: 1) різнобічної

модальної суті, пор. польськ. by (би) утворює умовний спосіб, niech (нехай) – імперативний, oby, żeby, oby, tylko,

bodaj – оптативний, czy, -li – питальний, пор. з іншими оцінно-суб‘єктивними модальностями типу chiba, pono,

niby, może; 2) емфази, натиску: no, -że, -ż: Chodż no!; Chodżie!; Chodżież wreszcie!; 3) обмеження: jeszcze,

dopiero, już та ін. [Polański 1999: 423]. Часткою вважають як елементи підтвердження: так (tak), так і

заперечення: ні (nie).

У широкому сенсі частки кваліфіковано як класи таких слів, що переважно не мають цілком

самостійного реального або матеріального значення, вони вносять тільки додаткові відтінки у значення інших

слів, груп слів, речень або виступають засобом вираження різноманітних граматичних відношень (за

В. Виноградовим [Виноградов 1986: 544]). Тому В. Виноградов вважає, що лексичне значення часток у

широкому сенсі збігається з їхніми граматичними, логічними або емоційно-експресивними функціями [Там

само: 544]. Такі елементи повністю підпорядковані синтаксичному вжиткові, пор.: наче, спол., част. (СУМ, V,

с. 234): Пташка тихо кралась поміж житами, наче боялась когось злякати (Україна молода. – 2004. – 11 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 22

108

вересня); Дівчині стало наче моторошно від почутого (Анатолій Дімаров); начеб, начебто, спол., част. (СУМ,

V, с. 234); як, спол., част. (СУМ, ХІ, с. 633-635). Широкий погляд на частки корелює з поглядом на їхній статус

І. Мєщанінова, який називав їх «словами-синтаксемами» [Мещанинов 1940: 42], а В. Виноградов –

«зв‘язковими словами» [Виноградов 1986: 544]. Послідовно виділяючи прийменники і сполучники з-поміж

часток, В. Виноградов констатує: «…залишається ще кілька невеликих груп слів, що об‘єднані спільними

властивостями гібридно-напівграматичного, напівлексичного типу і проміжним станом між прислівниками і

модальними словами, з одного боку, та сполучниками – з іншого. Ось за цими групами «часткових» слів і

зберігається переважно назва «часток» у власному сенсі» [Там само: 545]. За О. Шахматовим, частки – це слова,

що посилюють або вияскравлюють у тому чи тому плані граматичні форми або предикат [Шахматов 1927: 99;