6. Внутрішньосекреторна функція наднирників

Надниркові залози (НЗ) розташовані на верхніх полюсах нирок. Це парна залоза, загальна маса кожної з них 2-5 г. У будові НЗ виділяють поверхневий (кору) і мозковий шари.

В корі НЗ розрізняють три зони: клубочкову, пучкову і сітчасту. В клубочковій (зовнішній) зоні здійснюється секреція мінералокортикоїдів, у пучковій (середній) зоні – глюкокортикоїдів, у сітчастій (внутрішній) – аналогів статевих гормонів. Мозковий шар НЗ виробляє норадреналін і похідний від нього адреналін. Адреналін підвищує збудливість симпатичної нервової системи, посилює розпад глікогену в печінці і м’язах, збільшуючи таким чином рівень глюкози в крові. Норадреналін майже не впливає на вміст глюкози в крові, але більш виразно підвищує кров’яний тиск.

Типовими симптомами гіпофункції кори надниркових залоз є м’язова слабкість і швидка втомлюваність. Введення в організм гормонів кори надниркових залоз нормалізує працездатність.

При атрофічних змінах обох надниркових залоз розвивається бронзова, або аддісонова хвороба. Характерними ознаками цього захворювання є порушення процесів обміну, відсутність апетиту, нудота, болі в ділянці живота, швидке зменшення маси тіла, поява темних плям на слизових оболонках губ і ясен. Шкіра обличчя і відкритих частин тіла набуває кольору старої бронзи.

Мінералокортикоїди кори наднирників (дезоксикортикостерон і альдостерон) регулюють водно-сольовий обмін. Вони зменшують виділення з сечею натрію і хлору та збільшують їх у крові і тканинах. При недостачі мінералокортикоїдів організм втрачає велику кількість натрію, що призводить до різких порушень гомеостазу, значного погіршення здоров’я і навіть смерті.

Глюкокортикоїди – секрети кори НЗ (кортизол та похідні від нього – кортизон, гідрокортизон) регулюють вуглеводний обмін, особливо його проміжні етапи. Вони забезпечують синтез глюкози з амінокислот. Такий синтез називається глюконеогенезом. Глюконеогенез супроводжується не тільки збільшенням глюкози в крові, а й заощадженням глікогену в печінці. Глюкокортикоїди регулюють утворення глікогену, затримують розщеплення вуглеводів і перетворення їх в жир, підвищують рівень глюкози в крові (усувають гіпоглікемію). Мобілізуючи «будівельні матеріали» для адаптивного синтезу білків, глюкокортикоїди значною мірою впливають на білковий обмін.

Лікарський препарат глюкокортикоїдної дії – «гідрокортизон» має протизапальну властивість і застосовується при лікуванні алергічних захворювань. Глюкокортикоїди є адаптивними гормонами, при їх нестачі організм стає надмірно чутливим до впливу будь-яких подразників зовнішнього середовища.

Із статевих гормонів у корі надниркових залоз утворюються жіночі гормони – естрогени і чоловічі – андрогени. Кіркові стероїдні гормони стимулюють фізичну працездатність, знижують втому скелетних м’язів. Чоловічих статевих гормонів – тестостерону і дегідротестерону у корі наднирників не виявлено. Проте гіпертрофія кори надниркових залоз у кастратів підтверджує її відношення до статевого розвитку.

Гіпофункція кори наднирників щодо синтезу статевих гормонів може бути причиною недостатнього розвитку статевих ознак у хлопчиків до періоду статевого дозрівання. Статеві гормони наднирників, перш за все андростерони, забезпечують розвиток статевих ознак в дитячому віці. Їх висока гормональна активність зберігається до періоду дозрівання і функціонування статевих залоз.

До анаболічних гормонів, які специфічно стимулюють синтез білка в організмі, окрім естрогенів і андрогенів належать також синтетичні стероїдні гормонопрепарати. Оскільки анаболітичний ефект естрогенів значно менший ніж андрогенів, їх використовують лише в поєднанні з адрогенами.

В медицині анаболічні стероїди широко використовуються для лікування захворювань, пов’язаних з порушенням білкового обміну, в тваринництві – для збільшення приросту м’язової маси тварин, в спорті – як засіб прискорення перебігу відновних процесів в організмі, гіпертрофії м’язів у спортсменів силових та швидкісносилових видів спорту.

Найбільш повно вивчено вплив на організм таких анаболітичних стероїдів, як тестостерон-пропіонат, тестостерон-фенілпропіонат, метилтестостерон, метиландростендіол, метандростенолон. За своєю хімічною структурою усі вони є похідними тестостерону, андростендіолу і 19-кортикостерону.

Механізм дії анаболітичних гормонів полягає в активуванні ферментних систем, які беруть участь у процесі синтезу м’язових білків. Стероїди зменшують катаболітичну дію глюкокортикоїдів. Крім стимуляції білкового синтезу, затримки азоту, фосфору і сірки в організмі, анаболічні стероїди виявляють свій вплив і на інші види обміну, зокрема гальмують глюконеогенез, мобілізують використання жиру тощо.

Анаболітичнии ефект стероїдних гормонів спостерігається лише при прийнятті певної їх дози. При надмірному збільшенні дози препарату додаткового приросту м’язової маси не спостерігається. Ефективність використання анаболічних стероїдів найбільш висока від їх перших доз. Вона в значній мірі зумовлюється вмістом власних андрогенів в організмі, а також рівнем рухової активності. Без тренувань анаболітичний ефект стероїдів досить низький. Імовірно, лише в працюючих м’язах виникають певні зміни, які роблять їх чутливими до стероїдних гормонів.

Негативна дія практичного використання анаболіків зумовлена перш за все тим, що надмірний вміст гормонів в крові гальмує діяльність в першу чергу тих ендокринних залоз, в яких ці гормони синтезуються. Для осіб, що вживають анаболіки, виникає загроза втрати дітородної здатності, пошкодження печінки, пригнічення сперматогенезу, настання імпотенції (статевого безсилля), атрофії яєчок, гінекомастії (збільшення грудних залоз з можливим злоякісним переродженням). У спортсменок, які приймають анаболіки, порушуються статеві цикли, формуються вторинні статеві ознаки чоловічого типу (гірсутизм) – дефекти жіночої косметики і голосу, посилюється ріст вусів і бороди.

Наслідком вживання анаболіків можуть бути розриви сухожилок. Адже, стимульований анаболіками процес гіпертрофії м’язів не супроводжується відповідним зростанням міцності сухожилок.