3. Нейрогуморальні механізми регуляції функцій при емоційно-стресових станах

Формування тих чи інших емоцій викликається дією відповідних подразників і на рецептори сенсорних систем, а, значить, на проекційні зони цих систем у корі мозку. Внаслідок аналітико-синтетичної діяльності кори мозку формуються специфічні щодо дії даного подразника, рефлекси. В їх формуванні, крім кіркових структур мозку, беруть участь лімбічна система, ретикулярна формація і вегетативні центри. Від вегетативних центрів збудження поширюється по вегетативних нервах до внутрішніх органів і скелетної мускулатури, змінюючи їх функціональний стан. Збудження кіркових структур мозку передається і на залози внутрішньої секреції, активізація яких також направлено впливає на перебіг вегетативних функцій. Схематично механізм розвитку стресових реакцій з позицій нейрогуморальної регуляції функцій подано на рис. 4.2.

Мобілізація резервних можливостей організму при емоційно-стресових реакціях в значній мірі визначається активністю симпатичної нервової системи. Активізуючи перебіг відновних процесів, парасимпатична нервова система сприяє збереженню і накопиченню резервів енергії.

Збудження передньої групи ядер гіпоталамуса безпосередньо за перехрестям зорових нервів викликає характерні для емоцій парасимпатичні реакції, подразнення задньої і бокової груп ядер зумовлюють симпатичні ефекти. При цьому одночасно підвищується секреція гормонів мозковим шаром наднирників. Тонус симпатичної нервової системи підвищується і гуморальним шляхом, через посилену секрецію адаптогенних гормонів мозковим шаром наднирників. Збудження симпатичної нервової системи переважно проявляється при таких емоціях, як гнів, страх, стан лихоманки спортсмена перед стартом; збудження парасимпатичних нервів переважає при приємних емоціях. Збільшення сили і витривалості скелетних м’язів при емоціях викликається як за рахунок трофічного впливу симпатичної нервової системи на м’язи, так і шляхом зміни активності вегетативних систем енергозабезпечення (кардіореспіраторної системи, системи крові тощо).

Основні біохімічні та фізіологічні зміни в організмі при стресових ситуаціях обумовлюються переважно дією адреналіну і кортикостероїдів. Адреналін активує гіпофізарно-кортикоадреналову систему, стимулюючи секрецію АКТГ (А. Н. Коваленко, 1987), посилює діяльність серця, розширює коронарні судини та судини скелетних м’язів і внутрішніх органів, розширює бронхи, гальмує секреторну і моторну діяльність кишечника, розчіплює глікоген і жири, забезпечуючи працюючі клітини необхідною енергією. В печінці глікоген розчіплюється до глюкози, в м’язах – до лактату. Всі вищевказані зміни спрямовані в основному на посилення м’язової діяльності.

Рис. 4.2

Фізіологічні механізми розвитку загального адаптаційного синдрому (стресової реакції):К – кора головного мозку, Рф – ретикулярна формація, Гт – гіпоталамус, Гф – гіпофіз, Кс – кровоносні судини, Дм – довгастий мозок, См – спинний мозок, Гл – ганглій (вегетативний вузол, у даному разі – симпатичний), СТГ – соматотропний гормон (гормон росту), АКТГ – адренокортикотропний гормон передньої частки гіпофіза, Нн – наднирник, Тк – тканини, Ан – аферентні нерви

Одночасно з дією адреналіну під впливом рилізинг-гормона гіпоталамуса збільшується секреція АКТГ аденогіпофізом. Стимулюючи кору надниркових залоз, АКТГ підвищує секрецію глюкокортикоїдних гормонів, переважно кортизолу. Кортизол, або гідрокортизон, – це адаптивний гормон, який сприяє пристосуванню організму до дії стрес-чинників. Свою захисну дію глюкокортикоїди проявляють насамперед тим, що підвищують у крові вміст глюкози, збільшуючи тим самим енергетичні ресурси організму. У стресових ситуаціях глюкокортикоїди забезпечують синтез глюкози з амінокислот та жирних кислот. Такий синтез називається глюконеогенезом. Глюконеогенез супроводжується не тільки збільшенням глюкози в крові, а й заощадженням глікогену в печінці (на противагу дії адреналіну, який також збільшує кількість глюкози в крові, але зменшує запас глікогену в печінці).

Якщо стрес-чинник, що викликає емоційні реакції і порушення гомеостазу, діє повторно, то стресові реакції стають менш виразними, організм пристосовується до сильного подразника. Прогресуюче зниження стрес-реакції супроводжується морфологічними і функціональними змінами, які збільшують опірність організму до специфічних подразників – інтенсивних фізичних навантажень, холоду, спеки тощо. В міру підвищення фізичної підготовленості людини стимулююча роль симпатичної нервової системи, чутливість до адреналіну знижуються, зміни у функціонуванні симпатоадреналової та інших систем, що забезпечують адаптацію, стають більш стабільними (М. М. Яковлєв, 1983, Ф. Меєрсон, 1986, В. С. Міщенко, 1990).

Істотна роль у виникненні емоцій належить лімбічній системі, яка обумовлює емоційне забарвлення психічних процесів і направлено змінює рухову активність. В основі прояву емоційно-стресових реакцій лежать безумовні і умовні рефлекси.

Безумовнорефлекторне виникнення емоцій забезпечується діяльністю ретикулярної формації, таламуса і гіпоталамуса. Механізм умовнорефлекторного формування емоцій полягає в тому, що який-небудь нейтральний подразник набуває емоційного значення внаслідок тривалого зв’язку з емоційною ситуацією.