Тема 3. Фізіологічні основи довільної рухової діяльності людини

3.1. Логіка викладу і засвоєння матеріалу

1. Поняття про довільні рухи і рухові навички. Соціальна обумовленість формування у дітей рухових вмінь і навичок. Стадії процесу навчання руховим діям.

2. Роль безумовних тонічних рефлексів і домінанти у формуванні довільних рухів, в управлінні м’язовою діяльністю. Роль спинного мозку в управлінні скелетними м’язами. Роль домінанти в управлінні м’язовою діяльністю.

3. Рівні побудови довільних рухів. Управління за принципом сенсорних корекцій. Координація фізіологічних функцій – основа процесу управління рухами.

4. Роль свідомості у формуванні і управлінні довільними рухами. Суть понять усвідомленість і свідомий характер довільних рухів. Роль мовних сигналів в формуванні і управлінні рухами. Компоненти рухової навички. Ідеомоторне тренування.

5. Фази формування рухових навичок. Характеристика фаз рухової навички. Особливості формування рухових навичок у осіб різних типів ВНД. Перенесення рухових навичок.

3.2. В результаті вивчення матеріалу теми Ви повинні знати:

• відмінні особливості понять «довільні рухи», «мимовільні рухи», «первинні автоматизми», «вторинні автоматизми», «рухові навички»;

• механізми формування рухових навичок у школярів;

• умови, яких належить дотримуватись при навчанні дітей новим руховим діям;

• різновидності гальмування (умовного і безумовного) рухових навичок;

• роль безумовних тонічних рефлексів, свідомості, мотивації та емоцій у формуванні та управлінні довільними рухами;

• рівні побудови рухів;

• фази формування рухових навичок.

вміти:

• складати навчальні оздоровчі програми з фізичної культури враховуючи особливості формування рухових навичок;

• враховувати (використовувати) вчення про гальмування рухових навичок в навчанні учнів новим рухам;

• враховувати тип ВНД учнів при формуванні рухових навичок;

• використовувати безумовні тонічні рефлекси у навчанні дітей новим руховим діям;

• максимально повно використовувати ефект від позитивного перенесення рухових навичок, а негативне перенесення попереджувати.

3.3. Основні терміни і поняття

вторинні автоматизми; довільні рухи; домінанта рухова; ідеомоторне тренування; іррадіація збудження; концентрація збудження; координація фізіологічних функцій; мимовільні рухи; рефлекс: – згинальний; – міотонічний; – розгинальний; – статокінетичний; первинні автоматизми; перенесення РН; побудова рухів (ПР): – ведучий рівень ПР; – вищий символічний рівень ПР; – фоновий рівень ПР; рівень ПР; предметної дії; просторового поля; синергій; червоного ядра; рухова навичка (РН); рухові вміння; сенсорні корекції; фаза автоматизації формування РН.

3.4. Теоретичні відомості

1. Поняття про довільні рухи і рухові навички

Формування систем рухових умінь і навичок є одним із основних завдань фізичної культури і спорту. Знання закономірностей цього процесу дають можливість вчителю з позицій науки підходити до вирішення проблеми навчання руховим діям, творчо вирішувати завдання побудови системи уроків і підготовчих вправ, раціонально використовувати ефект перенесення рухових навичок, інших закономірностей їх формування. Проте проблемі навчання дітей рухам науковцями і практиками досить часто приділяється недостатня увага. Це зумовлено тим, що чимало педагогів, зокрема спеціалістів фізичної культури стоять на позиціях біологізації навчання і виховання. Зокрема вважається, що людина народжується зі здатністю виконувати будь-які акти без спеціального навчання і тренування. Таке розуміння проблеми приводить до висновку про недоцільність витрат часу та енергії на навчання дітей руховим діям. Роль і завдання фізичного виховання при цьому зводиться до розвитку у дитини природжених здібностей, до створення умов, які б не обмежували її рухову активність.

Педагогічні спостереження за дітьми, які в силу певних обставин виросли поза людським суспільством, спеціальні фізіологічні дослідження вказують на те, що без навчання і направленого тренування самі по собі не виникають і не створюються такі життєво важливі вміння і навички, як ходьба, біг, стрибки тощо, і, тим паче, складні рухові дії, основою формування яких є мислення. Таким чином, для шкільного процесу фізичного виховання освітні завдання повинні бути не менш важливими, ніж оздоровчі і виховні.

Розширення обсягу сформованих рухових навичок підвищує працездатність людини при виконанні найрізноманітнішої роботи, а тому доведення до автоматизму виконання ряду рухів робить працю менш втомливою, вивільнює свідомість від потреби контролювати кожний елемент руху, розширює простір для творчої ініціативи.

Дитина народжується з комплексом готових, але ще незрілих і недосконалих безумовних рухових рефлексів, безумовно рефлекторних механізмів регуляції вегетативних функцій. Усе це – первинні автоматизми, а щодо рухових реакцій – мимовільні рухи.

Вони приходять поза свідомістю людини. Протягом життя, починаючи з раннього дитинства, людина навчається багатьом рухам. Це довільні рухи або вторинні автоматизми. Серед них немає природжених рухів.

Довільна рухова діяльність людини є вольовою. Проте згодом після багаторазових повторень довільної вправи, виникає здатність до автоматизованого (підсвідомого, без спеціального вольового контролю) виконання окремих її частин або усієї вправи в цілому. Поява автоматизму у виконанні даної фізичної вправи є свідченням переходу довільного руху в рухову навичку. Таким чином, автоматизм руху – основна ознака рухової навички.

Всі набуті протягом життя рухові акти, рухові дії об’єднуються під загальною назвою – рухові навички. Рухова навичка – це нова форма рухових дій, яка виникає за механізмом умовних рефлексів внаслідок систематичного повторення вправ. Рухові навички утворюються найчастіше на основі умовних рефлексів другого роду – за методом спроб і помилок, тобто в результаті пробних пошукових рухів; вони є наслідком досвіду, набутого протягом індивідуального життя.

Рис. 3.13

Схема формування рухової дії (Л. М. Матвєєв, 1991): ООД – орієнтувальна основа дії; навколо контуру, який позначує цю дію (незастраховані – усвідомленні, заштриховані – без потреби не усвідомлені

Процес навчання руховим діям проходить в три стадії: формування рухового вміння, формування рухової навички і формування рухового вміння вищого порядку (Б.А. Ашмарін, 1979). При цьому під руховим вмінням розуміється здатність учня виконувати рухову дію за умови концентрування уваги на кожному елементі рухової вправи. Якщо учень виконує рухову вправу, акцентуючи увагу не на окремих рухах, які входять до неї, а на умовах і результатах дії, говорять про рухову навичку. Рухове вміння вищого порядку – це вміння застосовувати вивчені рухові дії (рухові навички) в реальних умовах життя (рис. 3.13).

В цій умовній і спрощеній схемі формування рухових дій наголошується на той факт, що можливість навчитись раціональних дій залежить перш за все від набуття вірних знань про суть, правила і умови їх виконання; перетворення ж знань у дію може відбутися на основі практики. Усвідомлена побудова дії розпочинається з направленого формування її орієнтувальної частини (орієнтувальної основи дії – ООД), яка виконує роль програми. ООД включає в себе загальний логічний проект дії (розуміння суті даного завдання), і основні опорні точки (ООТ) реалізації програми: основні моменти дії, умова її виконання тощо. При стихійному формуванні дії шляхом спроб і похибок формування відносно доцільної ООД проходить з надмірними витратами енергії і часу. При системно організованому навчанні формування ООД проходить більш швидко і ефективно.

Найбільш характерною ознакою рухової навички є автоматизм регулюючої діяльності ЦНС при одночасному зниженні активності тих центрів кори великих півкуль, які в даній функціональній системі виконують підпорядковану роль. Автоматично виконана дія може усвідомлюватися після виконання вправи. В міру автоматизації рухів кірковий контроль змінюється регулюючою діяльністю підкіркових центрів. Таким чином, рухова навичка, з позиції фізіології – це індивідуально набуті в процесі життя рухові акти, сформовані на основі механізму тимчасових зв’язків.