6. Емоції, їх фізіологічний зміст і значення в діяльності людини

Емоції виникли в процесі еволюції тварин і людини, їм належить важлива роль у формуванні поведінкових реакцій організму, стремління до задоволення різноманітних потреб.

Емоції (франц. emotіon – хвилювання, лат. emovere – збуджувати, хвилювати) – це реакції людини на дію внутрішніх і зовнішніх подразників, що мають яскраво виражене суб’єктивне забарвлення і охоплюють всі види чутливості і переживань – від глибокого страждання до високих форм радості людини, від тривоги і страху до почуття любові і щастя. Через емоції реалізується задоволення (позитивні емоції) або незадоволенням (негативні емоції) різних потреб організму.

У людини позитивні емоції пов’язані в основному з лівою півкулею головного мозку, негативні – з правою. Відповідно на лівій половині обличчя можна помітити відображення в більшій мірі негативних емоцій, на правій – позитивних. Посмішка більш яскрава на правій половині обличчя.

Розрізняють нижчі та вищі емоції. Нижчі емоції спрямовані на підтримання гомеостазу, самозахисту та інстинктів. Вищі емоції характерні лише для людини. Вони пов’язані з задоволенням особистих та соціальних потреб – інтелектуальних, моральних, естетичних. Позитивні вищі емоції супроводжуються відчуттям радості. Джерелом радості є збільшення інформаційних ресурсів. Припинення інформаційного потоку спричиняє виникнення негативних емоцій, нудьги. Наявність позитивних емоцій під час набуття нових знань є могутнім стимулом для навчання і творчості.

Виховання моральності у дітей повинно йти через емоції, а не через розум (свідомість). Необхідно не добиватись вчинку, а виховувати мотив (роблю так тому, що хочу допомогти, а не тому, щоб усі бачили, який я добрий).

Позитивний емоційний стан задоволення якої-небудь потреби виникає лише в тому випадку, якщо зворотна інформація від результатів дії точно збігається з апаратом програми і акцептора дії (П. К. Анохін, 1949). Навпаки, розбіжність зворотних аферентних посилок від неповноцінних результатів дії з акцептором дії негайно веде до занепокоєння людини і до пошуків нової комбінації еферентних збуджень, які призвели б до формування повноцінного периферичного акту і, отже, до повноцінного емоційного задоволення.

Задоволення чи незадоволення виражає позитивне чи негативне ставлення людини до навколишнього світу, своїх вчинків, досягнень. Позитивні емоції відображають сприятливий стан організму: приємні почуття як результат задоволення біологічних чи соціальних потреб; відчуття радості від виконання корисної роботи тощо. Позитивні емоції – універсальний цілитель від багатьох недуг, іноді навіть від важких; вони покращують функціональний стан організму – дихання стає більш глибоким, на щоках з’являється рум’янець, швидко проходить втома, зростає працездатність, підвищується стійкість організму до дії несприятливих чинників довкілля. Виразом позитивних емоцій є посмішка, сміх.

Коли учень сміється, посилюється синтез і виділення у внутрішнє середовище організму ендорфінів мозком. Ендорфіни сприяють підвищенню реактивності імунної системи, зокрема активізують специфічну і неспецифічну функції лейкоцитів. Під час сміху посилюється легенева вентиляція, збільшується надходження кисню до клітин організму і виведення вуглекислого газу, активізується функція травних залоз. Загальновідома роль сміху як чинника розслаблення скелетних м’язів. Сміючись, ми напружуємо мімічні м’язи лиця і розслаблюємо м’язи тулуба, верхніх та нижніх кінцівок. За таких умов значно прискорюється перебіг відновних процесів в організмі, підвищується розумова і фізична працездатність людини. Усе це вказує на доцільність більш частого використання сміху з метою збереження і зміцнення здоров’я школярів.

Емоційний стан організму людини взаємозв’язаний з станом її мімічних м’язів. Людині погано – вона хмуриться, добре – сміється. Посмішка є добрим провідником позитивних емоцій, життєрадісності і здоров’я, вона завжди викликає посмішку – відповідь у співрозмовника. В час посмішки разом з напруженням мімічних м’язів зменшується напруження м’язів всього тіла. Мускулатура лиця, як показник міміки, зумовлює велику різноманітність мімічних ігор (масок).

Кріплення мімічних м’язів досить своєрідне – один їх кінець фіксується нерухомо до найближчої кістки лицевого скелета, другий – зв’язаний із сполучною тканиною і слизовою оболонкою, яка безпосередньо переходить в шкіру. За таких особливостей розташування лицьових м’язів, кожне їх скорочення зумовлює своєрідні зміни шкіри лиця.

Групуючись навколо рота, носа, очей, лицьові м’язи надають міміці людини особливу емоційність, виразність і рухливість. Важливим мімічним виявленням лобної частини лиця є наморщування лоба (формування вербальних складок) та підняття брів. За Дарвіном ця мімічна реакція направлена на розширення очних щілин з метою ліпшого орієнтування в довкіллі в момент наближення небезпеки. Формування вертикальних складок на лобі і над переніссям найчастіше є свідченням агресивної настроєності людини. В стані горя, скорботи і страждань формуються комбінації вертикальних і горизонтальних зморшок, зумовлених специфічним положенням брів.

У вираженні мімічних масок досить активним є рот. За допомогою м’язів рота забезпечується формування маски рішучості, маски психічної зібраності, цілеспрямованості (щільно закритий рот), маски пониженої активності, зумовленої втомою (розслаблено привідкритий рот і відвисла нижня щелепа), маски плачу і депресивного стану (приспущені куточки рота). Коли людина радіє, куточки рота вирівнюються, а коли сміється – вони відтягуються назад і дещо вверх. Іронічний сміх характеризується викривленням лише одного куточка рота. Внутрішній сміх проявляється поєднанням радісного виразу очей з дрібним тремтінням нижньої частини лиця (старання людини приховати радісний стан).

Психологи виділяють характерно виражений повноцінний, щирий сміх (сміх від душі) і невизначений, фальшивий сміх, коли людина сміється, не маючи до того ніякого бажання (з поваги до співрозмовника). Сміх можна викликати фізично подразнюючи (торкаючись) зон лоскоти, які знаходяться на ступнях, долонях, бокових поверхнях реберних дуг. Звичайно, такі механічні подразнення лоскотних зон не знімають напруженості, а навпаки, викликають його підвищення. Вважають що лоскотність є один із проявів функціонального стану нервової системи людини, ознакою її ревнивості.

Негативні емоції (смуток, незадоволеність, страх, переляк, образа) пригнічують людину, вона стає в’ялою, неуважною, апатичною. Яскравим проявом негативних емоцій є плач. Необхідно пам’ятати, що будь-які негативні емоції невіддільні від напруженої роботи серця, судин, травного тракту, залоз внутрішньої секреції та ін. Всі ці органи в умовах емоційного збудження активізуються автоматично. Негативні емоції мають властивість довго утримуватись у ЦНС.

Фази (різновиди) емоційного напруження. П.І. Косицький (1971) виділяє чотири різновидності (фази) емоційного напруження (ЕН). Перша фаза ЕН характеризується підвищенням уваги, мобілізацією фізіологічних функцій в межах норми. В момент емоційного підйому у людини з’являється натхнення, радість творчості. Друга фаза ЕН – стенічні, негативні емоції з максимальною мобілізацією ресурсів організму. Ознаками цієї фази емоційного напруження є обурення, гнів, лють. Третя фаза ЕН характеризується пригніченням фізіологічних функцій – людина впадає в стан емоційного шоку. Психологічно цей стан проявляється відчуттям жаху чи нудьги. Четверта фаза ЕН – це невроз, його частим наслідком є загострення хронічних захворювань.

Емоції відіграють важливу компенсаторну роль: лють допомагає людині боротися навіть у тих умовах, де у неї на успіх «один шанс із тисячі»; відчуття хвилювання стримує людину від необдуманих вчинків; натхнення сприяє досягненню на перший погляд недосяжних результатів.

Виникнення позитивних чи негативних емоцій В.П. Сімаков пов’язує з нестачею чи надлишком інформації при подоланні виникаючих перепон (інформаційна теорія емоцій). Під інформацією розуміють наявність яких-небудь відомостей, що впливають на вірогідність досягнення мети. Якщо інформації для досягнення мети не достатньо, то виникає негативна емоція. Якщо ж людина володіє надлишковою, хоч і суб’єктивною інформацією, то виникає позитивна емоція.

Окрім дефіциту інформації, ступінь емоційної напруги залежить від запасу енергії та часу, необхідного як для підготовки до боротьби, так і на саму боротьбу.

Добрий настрій є запорукою високої працездатності і здоров’я. З тим, щоб володіти собою і бути в доброму настрої варто врахувати такі поради фізіологів, психологів, лікарів:

• найкращий спосіб боротися з душевним неспокоєм – постійна зайнятість;

• не намагайтесь змінювати, чи перевиховувати інших. Ліпше займіться самовихованням. Пам’ятайте: кожна людина, як і ви, є унікальною індивідуальністю, і приймати її належить такою, якою вона є;

• спілкуючись з людиною, намагайтесь знайти в неї позитивні риси. Вмійте бачити її достоїнства і в стосунках з нею спирайтесь на них;

• майте мужність визнавати свої помилки. Пам’ятайте: усі погляди відносні, але в кожній точці зору є зернина істини. Уникайте зазнайства і позування;

• вчіться володіти собою. Гнів, дратівливість, злобність спотворюють людину. Проаналізуйте ситуацію, визначте джерело негативної емоції і спробуйте усунути його. Бережіться самолюбства;

• виховуйте в собі терпіння, не переймайтесь через дрібниці;

• уникайте ілюзій у сприйнятті реальності. Завжди краще знати реальний стан речей, нехай і неприємний;

• не турбуйтесь завчасно з приводу того, що від вас не залежить;

• людина має необмежені можливості самовдосконалення в усіх сферах своєї діяльності. Не бійтеся досконалості, все одно вам її не досягнути, але прагніть цього;

• нехай вас не ображає критика на вашу адресу, шукайте в ній відправні точки для самовдосконалення.

Потужним засобом впливу на емоційну сферу людини є музика. Встановлено, що весела музика стимулює серцеву діяльність, сумна, як і надмірно гучна, впливає на організм негативно. Так, у професійних естрадних музикантів більш частими є виразки шлунку. Спеціально підібрана музика поліпшує фізичну працездатність, прискорює перебіг відновних процесів після фізичних навантажень.

В основі дії музики на людину лежить так звана реакція навіювання ритму, тобто музика зумовлює перебудову ритмів, біотоків мозку на певну частоту. У відповідності до цього змінюється і емоційний стан людини. Отже покращення самопочуття людини, викликане приємною музикою зумовлене ймовірно синхронізацією ритмів біотоків на значних ділянках мозку.

Емоції у дітей. Емоції дітей розвиваються паралельно з розвитком нервової системи і загальної психічної діяльності. З 3-4 річного віку у дітей починають формуватись вищі емоції. У підлітковому віці вони набувають ведучого значення. Це моральні та інтелектуальні емоції, естетичні почуття і переживання.

Змістовний емоційний виклад матеріалу в школі, хороший настрій вчителя забезпечують помірний (оптимальний) рівень емоційного напруження учнів. Відповідаючи помірній активації центральної нервової системи, такий рівень емоційного напруження сприяє нормальному розвитку ВНД. Низький і високий рівні емоційного навантаження, на відміну від помірного рівня, негативно позначаються на навчанні (В. Г. Касіль, 1991).

Емоційне сприйняття інформації залежить від індивідуальних особливостей особистості. Втома і захворювання можуть викликати суттєві зміни динаміки емоційного сприйняття інформації, можуть бути причиною нервово-психічних розладів. Індивідуальні відмінності у прояві емоцій в значній мірі залежать від вольових якостей людини. Оскільки емоції підвладні регулюванню з боку нервової системи, то вольова людина здатна направлено уникати негативних емоцій і зосереджуватись на позитивних.

Шкідливими для людини є не лише надмірні за величиною емоційні навантаження, але й однотипні емоції. Тривала дія таких емоцій виснажує захисні сили організму, знижує його загальну опірність і створює передумови для виникнення патологічних порушень функцій окремих органів та систем.

Особливо шкідливі емоційно-стресові перенавантаження дошкільнят та школярів.

«Кожній дитині, – говорить американський лікар Б. Спок, – життєво необхідно, щоб її пестили, усміхались їй, говорили та грались з нею, любили і були з нею ніжними. Вона вимагає цього не менше, ніж вітамінів і калорій. Саме це навчить її любити інших людей і отримувати насолоду від життя. Дитина, якій не вистачає ласки та любові, виростає холодною та черствою».

Виникнення емоцій пояснюється легкістю чи трудністю перебігу нервових процесів збудження і гальмування в корі мозку. Якщо викликати діяльний стан, а потім обмежити його гальмівним, то це створює негативні емоції. Вони досить часто виникають у дітей, якщо їх відірвати від гри, якою вони сильно захопились. Це ж означає, що сильний подразнюючий процес, який їх займав, необхідно загальмувати і перейти до іншого. Саме за таких умов дитина і починає капризувати – плаче, кричить, кидається на підлогу, тупає ногами тощо. Наведений приклад є також підтвердженням сигнальної ролі емоцій.

Адже у дитини дуже швидко формується уява про те, що її емоційні реакції (плач, крик, міміка) володіють великою силою впливу на батьків, а тому використовує їх: спочатку в якості пасивного засобу (примха), а потім і активного засобу (гнів), який реалізується в діях, направлених на батьків, однолітків тощо.

Людина істота суспільна, її розвиток знаходиться в тісній залежності від оточуючих людей, від вміння спілкуватися з ними, від правил суспільних відносин і духовної гігієни:

• у ставленні до людей потрібно завжди керуватися правилами любові до ближнього (поступайте з людьми так, як би ви хотіли, щоб поступали з вами);

• спостерігаючи за людьми навчіться їх слухати, розвивайте в собі терпіння;

• навчіться впливати на людей самовпевненим поглядом, спокійним рукостисканням і пластичними, виразними жестами;

• спілкуючись з людьми, ніколи не подавайте вигляду, що надмірно зацікавлені, роздратовані або подавлені;

• не сперечайтесь, говоріть по можливості менше, не нав’язуйте своєї думки;

• не говоріть співрозмовникам усе цікаве і важливе, що ви знаєте. Нехай вони шукають можливості поділитися з вами, а не навпаки;

• ніколи не обманюйте, це дозволить вам мати довіру у людей;

• будьте з всіма у мирі, намагайтесь не мати ворогів (злі думки шкідливо впливають на здоров’я). Намагайтесь робити людям добро, нехай вони будуть зобов’язані вам, а не ви їм;

• будьте завжди ввічливими;

• вірте у добрі почуття людей до вас. Якщо ви, наприклад, сумніваєтесь в почуттях до вас коханої людини, то ніколи не говоріть про це, а, навпаки, намагайтесь думати, що вона вас любить;

• ніколи не дратуйтеся, не сумуйте і не віддавайтесь безплідним почуттям жалю;

• Усміхайтесь, коли вам сумно, співайте, коли нудьгуєте;

• уникайте спілкування з дурними, пустими людьми, від яких не можна нічому навчитися.

Профілактика порушень функцій нервової системи

В дослідах на тваринах І.П. Павлов довів можливість порушень ВНД шляхом перенапруження діяльності рухових нервових центрів. Ці функціональні розлади ВНД були названі експериментальними неврозами. Основною умовою їх вироблення є створення конфліктної ситуації при зіткненні різнонаправлених мотивацій, диференціювання близьких за параметрами умовних сигналів, дія надмірно сильних умовних або безумовних подразників тощо.

Звичайно не варто ототожнювати виникнення і перебіг неврозу у людини з порушеннями поведінки у тварин, на яких можна лише моделювати певні симптоми захворювання. Але вивчення порушень ВНД тварин дало можливість вченим пояснити виникнення підвищеної нервовості та деяких нервових і психічних захворювань у людини. Зокрема було встановлено, що неврози легше виникають у осіб слабкого та сильного неврівноваженого типів ВНД. Дослідженнями з отриманням локальної патологічної інертності розкриті механізми таких явищ як переслідування, манія величі, деякі форми галюцинацій тощо.

Невроз – це стан хронічного функціонального розладу ВНД, зумовлений неузгодженням кірково-підкіркових чи міжпівкульних взаємодій. Невроз як психогенне захворювання, характеризується тим, що хворий усвідомлює стан, він здатний керувати своєю поведінкою та адекватно оцінювати дійсність.

Так, причиною перенапруження процесу збудження може бути сильне хвилювання, систематична перевтома. Перенапруження процесу гальмування частіше виникають під впливом постійних заборон, обмежень. Конфлікт між пристрасним бажанням і неможливістю його задоволення, хаотична діяльність, раптова зміна звичного життєвого стереотипу є першопричиною перенапруження рухливості нервових процесів.

Вчені виділяють три основні форми неврозів: неврастенію, невроз нав’язливих станів і істерію. Неврастенія є комбінацією підвищеної збудливості та дратівливості зі швидким розвитком втоми і виснаження. Причиною виникнення неврастенії у дітей та підлітків можуть бути надмірні і тривалі емоційні реакції, як наслідок несприятливих обставин у сім’ї, складність взаємовідносин з ровесниками, фізичні і розумові перенавантаження. Лише при своєчасному усуненні дії негативних чинників, організації активного відпочинку і лікуванні можливе одужання. В іншому випадку захворювання може перейти в істеричну форму.

Невроз нав’язливих станів характеризується появою в процесі рухової діяльності нав’язливих ідей, уявлень, устремлінь, сумнівів, спогадів. Хворий усвідомлює їх безпідставність і необґрунтованість, але позбутись цього не може. Наприклад, по дорозі до школи учня турбує сумнів: чи зачинив він вхідні двері?, чи виключив у квартирі електроприлади?, чи взяв у школу усі необхідні зошити і книги?. Зустрічається нав’язливий страх висоти, гострих предметів, тісних приміщень (юний турист не може спати в спальному мішку). Такі переживання є причиною нерішучості людини, вони викликають у неї відчуття власної неповноцінності, знижують її працездатність і ініціативність. Виникненню такого неврозу сприяють тривожнопідозрілі риси характеру, астенізуючі чинники, психічна травматизація тощо. Звичайно і у здорової людини інколи також виникає нав’язливість, сумніви, але вони є короткочасними, легко долаються і не підпорядковують собі поведінку.

Істерія характеризується надзвичайно високою чутливістю до дії зовнішніх подразників, бурхливими проявами експресивності, емоційних та рухових реакцій. У істериків нестійкий настрій, вони швидко переходять від сліз до сміху і навпаки, схильні до фантазування, чутливі до навіювання та самонавіювання. Найістотнішими проявами істерії є істеричний припадок, вегетативні та сенсомоторні розлади. Істеричний напад, як правило, пов’язаний з дією зовнішніх психотравмуючих подразників або з спогадами про неприємні ситуації. Його тривалість – від кількох хвилин до багатьох годин. Істеричний напад може припинитись при зовнішніх діях – сприскуванні водою, больовому подразненні, раптовому звуку. Вегетативні розлади виявляються у вигляді порушень діяльності шлунково-кишкового тракту (гикавка, блювання тощо). До сенсомоторних розладів насамперед відносяться гіперкінези (тремтіння рук, ніг, усього тіла), парези, паралічі, тимчасові розлади мовлення.

Важливу роль в розвитку патології мотиваційно-емоційної поведінки відіграють інформаційні чинники, зокрема такі як надлишок інформації, нестача часу для її сприймання та обробки, висока мотивація (потреба) в її засвоєнні (М.М. Хананішвілі, 1988).

Такі неврози виникають у абітурієнтів, студентів, диспетчерів, керівників різних рангів. У звичайному житті більшість людей «інтуїтивно» уникає дії одного з інформаційних компонентів: або опановують свої бажання, або упускають частину інформації, або ж знижують мотивацію. У дітей та підлітків неврози часто супроводжуються порушенням функцій окремих органів і систем, результатом чого є розлади мовлення, нетримання сечі тощо (системні неврози).