5. Типи вищої нервової діяльності

Про відмінність людей за їх психічним станом писав ще у IV ст. до н. е. знаменитий лікар стародавньої Греції Гіппократ. Він вперше описав живого і веселого сангвініка, с покійного флегматика, запального холерика, похмурого меланхоліка. В своїй класифікації дослідник виходив із теорії чотирьох гуморів-соків, поєднанням яких і пояснював різноманітність психічних проявів організму. Так, флегматичний склад психіки Гіппократ пояснював перевагою в організмі слизу, холеричний – жовчі, меланхолічний – чорної жовчі, сангвінічний – крові. Від цих слів, власне і виникли назви різних типів психічного складу (слово phlegma з грецької означає слиз, melanos – чорний, chale – жовч, sanguіs з латинської – кров). Через декілька століть римські лікарі позначають ці поняття словом темперамент (необхідне, правильне співвідношення). Звичайно, згодом гіпократівське трактування психічних проявів було повністю відкинуте наукою як не наукове. Адже ніякого слизу або жовчі в артеріях або в мозку людини немає.

Тип вищої нервової діяльності (тип ВНД) – це сукупність індивідуальних властивостей нервової системи, обумовлена спадковістю (генотип) і життєвим досвідом даної людини.

Від типу ВНД залежить швидкість утворення умовних рефлексів, їх величина і міцність, інтенсивність гальмування, швидкість іррадіації і концентрації нервового процесу збудження чи гальмування, а також більш або менш виражена чутливість до різних впливів, які спроможні викликати патологічний стан ВНД.

Особливості ВНД окремих осіб визначаються характером взаємодії і співвідношенням основних нервових процесів – процесів збудження і гальмування. Основні властивості цих нервових процесів (їх сила, врівноваженість, рухливість) і були покладені в основу класифікації типів ВНД.

В залежності від працездатності кіркових клітин нервові процеси можуть бути сильними і слабкими. В залежності від співвідношення сил збуджуючого і гальмівного процесів вони (процеси збудження і гальмування) можуть бути врівноваженими і неврівноваженими, тобто або обидва процеси є однаково сильними, або має місце помітна перевага одного з них.

Рухливість нервових процесів – це швидкість, з якою збудження може змінюватися гальмуванням і навпаки. В залежності від швидкості перебігу нервові процеси можуть бути рухливими (лабільними) або інертними.

Теоретично мислима велика кількість різних комбінацій цих трьох основних властивостей нервових процесів, а отже, велика різноманітність типів ВНД. З числа можливих комбінацій основних нервових процесів І. П. Павлов виділив чотири основних (спільних для людини і для тварини) тип ВНД (рис. 3.12).

Сильний неврівноважений, з вираженою перевагою процесів збудження над процесами гальмування, «нестримний» тип ВНД – холеричний. Він характеризується високою збудливістю і різко відстаючим за силою гальмівним процесом. Завдяки цьому холерик попадає в невигідну ситуацію завжди тоді, коли потрібна напруженість гальмівних процесів. Проте, на відміну від слабкого типу, холерик відрізняється високою спроможністю поліпшувати своє недостатнє гальмування тренуванням. Сильний, врівноважений, рухливий (лабільний) тип – сангвінічний. Спокійний, з доброю рухливістю і великою потужністю нервових процесів. Це найдосконаліший з усіх типів ВНД щодо здатності пристосовуватись до постійно змінних умов довкілля. Сильний, врівноважений, повільний (інертний) тип – флегматичний. Людина з таким типом ВНД завжди зазнає труднощів, коли зовнішні умови вимагають швидкого прийняття рішення і відповіді на дію подразника.

Слабкий тип ВНД – меланхолічний. Характеризується явною слабкістю як збудливого, так і гальмівного нервових процесів, погано пристосовується до складних умов життя, часто під впливом складних ситуацій хворіє, впадає в депресію. Суттєво змінити характер людини з меланхолічним тип ВНД дуже важко. Меланхолікам необхідно створювати спеціальні «мімозні» умови життя.

Чотирьохчленна класифікація типів ВНД досить розповсюджена як у фізіології, так і в психології. Проте дослідженнями вчених встановлена наявність багаточисленних варіантів в межах кожного з вище наведених типів. Особливо багато варіантів має слабкий тип, тому що характерна ознака цього типу – слабкість нервових процесів, у різних індивідів може поєднуватись з різною врівноваженістю і рухливістю нервових процесів.

Морфологічну теорію темпераменту запропонував Е. Кречмер (1888-1964). В її основі лежить зв’язок психічних особливостей людини з її конституцією. Згідно з даною теорією, серед хворих на шизофренію переважає астенічний тип будови тіла (довгі кінцівки, довга і вузька грудна клітка, слабкі м’язи, видовжене обличчя), а серед хворих на маніакально-депресивний психоз – пікнічний (кремезна фігура, широка грудина, випнутий живіт, кругла голова). На думку Е. Кречмера, зв’язок будови тіла з психікою існує і у здорових людей, але в прихованій формі. Астенічному типу відповідає шизотемічний темперамент, якому притаманні замкненість, невідповідність реакцій зовнішнім стимулам, контрасти між надмірною афективністю і повною байдужістю. Пікнічно-циклотемічний темперамент, характеризується відкритістю, вмінням контактувати з оточуючими, плавністю рухів.

Рис. 3.12

Основні типи вищої нервової діяльності

До морфологічних відноситься і теорія американського психолога У. Шелдона (1898), який виділив ендо-, мезо- і ектоморфний типи соматичної конституції. Представникам ендоморфного типу притаманні м’якість та округлість зовнішнього вигляду, слабка м’язова система. Цим особливостям відповідає темперамент з чуттєвими рисами, м’язовою розслабленістю, доброзичливістю, потребою до комфортних умов і доброї їжі. Мезоморфний тип характеризується високим рівнем розвитку опорно-рухового апарату, атлетичністю та силою. Людям цього типу притаманні потреба в русі, активність, сміливість, властолюбство, схильність до ризику тощо. Люди ектоморфного типу характеризуються загальною загальмованістю, стриманістю, скритністю та схильністю до самотності.

Основним недоліком морфологічних теорій темпераментів є те, що у них не враховувались морфофункціональні особливості (резерви) окремих органів і систем організму. При визначенні темпераменту людини сьогодні оцінюють такі його властивості, як сензитивність, реактивність, активність, емоційна збудливість. Сензитивність (чутливість) – це найменша сила зовнішньої дії, яка необхідна для виникнення певної психічної реакції-відповіді (швидкість виникнення реакції). Реактивність – прояв реакції людини на ту чи іншу дію. Активність – наполегливість, енергійність, зосередженість щодо реагування на дію чинників довкілля. Емоційну збудливість людини оцінюють за силою подразнення, яке необхідне для виникнення емоційної реакції.

Спеціальні типи ВНД людини. Крім типів ВНД, спільних для людини і тварин, І. П. Павлов виділив окремі, притаманні тільки людині типи ВНД, які характеризуються співвідношенням між першою і другою сигнальною системами. За цією ознакою виділяють чотири спеціальних типи ВНД: художній, розумовий і художньо-розумовий (рис. 3.13). У людей художнього типу переважаючою є діяльність першої сигнальної системи, в осіб розумового типу переважає діяльність другої сигнальної системи, для людей середнього типу ВНД характерна врівноваженість діяльності першої та другої сигнальних систем. Переважна більшість людей належить до середнього типу, який характеризується гармонійним поєднанням образно-емоційного і абстрактно-словесного мислення.

Люди художнього типу відрізняються яскраво вираженим нахилом до образно-емоційного мислення. Від людей середнього типу вони відрізняються надзвичайною гостротою, яскравістю та повнотою безпосереднього сприйняття дійсності, проте не відрізняються від них рівнем розвитку абстрактно-словесного мислення.

Люди розумового типу характеризуються підвищеною здібністю і схильністю до абстрактнословесного мислення. Для них, на відміну від людей середнього типу, характерний надзвичайний розвиток здібностей до відверненого, абстрактного мислення. Така здібність глибинного пізнання дійсності людьми розумового типу при оперуванні тільки словами дає можливість їм теоретично передбачати подальший розвиток явищ, які вивчаються.

Рис. 3.13

Специфічні типи вищої нервової діяльності людини за співвідношенням І і II сигнальних систем (СС): А – середній тип; Б – художній тип; В – розумовий тип; Г – художньо-розумовий тип

Природжені властивості нервової системи завдяки її пластичності можуть бути змінені під впливом направлених систематичних тренувань. Так, діти неврівноваженого типу нервової діяльності можуть набути рис, які зближатимуть їх з представниками врівноваженого типу. Довготривалі перенапруження гальмівних процесів у дітей слабкого типу можуть призвести до «зриву» ВНД, виникненню неврозів. Такі діти важко звикають до нового режиму і потребують спеціальної уваги. При вивченні індивідуальних особливостей ВНД слід мати на увазі фізіологічну закономірність переважання процесів збудження над процесами гальмування у дітей першого десятиліття життя.

Риси характеру людей. Характер – це неповторне, індивідуальне об’єднання рис особистості, що проявляється в думках, вчинках і почуттях людини. Знаючи характер людини, можна передбачити її поведінку в тій чи іншій ситуації.

Усі риси характеру умовно поділяють на три групи. До першої групи входять риси, в яких проявляється ставлення людини до навколишніх людей і до суспільства в цілому: патріотизм, колективізм, чуттєвість, відданість, доброта, чесність, правдивість тощо.

Не рідкими, на жаль, є і негативні риси: егоїзм, черствість, неправдивість, лицемірство. У другу групу якостей особистості включаються риси характеру, якими виражається ставлення людини до самої себе. З дитинства людина навчається оцінювати сама себе – самооцінка своїх якостей. Ця оцінка може бути позитивною (людина задоволена собою) або негативною (стан внутрішньої боротьби). Інколи людина може давати собі завищену оцінку – перебільшення своїх заслуг, успіхів, знань. Виявляючи з боку інших людей більш правильну, скромну оцінку, така особистість (у першу чергу особистість з надмірною зарозумілістю) ображається на усіх, проявляючи при цьому надмірну поспішність, нестриманість (інколи такі люди стають замкнутими, похмурими, підозрілими).

Бувають випадки і заниженої самооцінки властивостей характеру. Недооцінюючи себе, така людина страждає надмірною сором’язливістю, замкнутістю, самоприниженням.

До третьої групи рис характеру належать якості, в яких проявляється ставлення людини до праці та її результатів: працьовитість, ініціативність, наполегливість, акуратність тощо. Негативні якості цієї групи рис: безвідповідальність, безініціативність, страх перед труднощами, формалізм в роботі та лінь як основа усіх вад.

Воля, як основа характеру людини. Воля – це властивість людини робити свідомі дії, які вимагають значної мобілізації психічних і соматичних резервів. З точки зору валеології, воля – це спроможність бути здоровим, добре загартованим, фізично розвиненим і натренованим. Разом з тим воля – це спроможність переборювати біль, страх і відчай, здатність залишатися зібраним рішучим, і витривалим в будь-якій ситуації.

Структура вольової дії дуже складна, її початком є мотив діяльності. Коли мета визначена, людина приймає рішення. По тому, як людина приймає рішення, оцінюють таку особливість волі як рішучість. Рішучі люди приймають рішення швидко, нерішучі – повільно, інколи роками. Проте рішучість не має нічого спільного з поспішністю. Прийнявши рішення, людина вибирає засоби для її виконання (вони можуть бути легкими, або важкими, інколи з порушенням суспільних законів). Найголовнішим етапом вольової дії є виконання прийнятих рішень. На жаль, чимало людей, особливо молодого віку (школярів), приймаючи чудові рішення, не доводять їх до кінця. Це і є ознакою слабкою волі. Воля проявляється і в умінні стримувати себе – витримка, терпіння.

Основними прийомами формування і вдосконалення вольових якостей є такі:

• критичний самоаналіз своїх дій, вчинків і помилок;

• суворий самоконтроль і вимогливість до самого себе щодо виконання запланованих завдань, дотримання слова, обіцянок;

• тренування вольових якостей (самоорганізація досягнення поставленої мети);

• самонавіювання для досягнення поставленої мети.