2. Мовна форма відображення дійсності

Будь-який подразник, що здатний викликати утворення умовного рефлексу (світло, звук, запах, холод, тепло тощо), називається сигналом. Все, що ми бачимо, чуємо, відчуваємо, відноситься до першої сигнальної системи. На її основі розвивається друга сигнальна система – система узагальнюючих слів, які виражають поняття і сліди в корі головного мозку від почутих, вимовлених і написаних слів (мовна форма відображення дійсності).

У формуванні мовних сигналів важлива роль належала праці. Саме праця призвела до виникнення нових функцій, зокрема мови як засобу спілкування між людьми в процесі діяльності. Згодом слово для людини стало таким самим подразником, як і явища оточуючого середовища. Таким чином, для вищої нервової діяльності людини стали характерними дві сигнальні системи умовних подразників. Одна з них, успадкована від тваринних предків, складається із безпосередніх впливів на чутливі рецептори чинників (сигналів) зовнішнього і внутрішнього середовища (перша сигнальна система дійсності), друга – складена із слів, які позначають вплив (дію) цих чинників (друга сигнальна система).

В тваринному світі перша сигнальна система є єдиним каналом інформування організму про стан зовнішнього середовища. В умовах звичайного життя у людини вона ізольовано функціонує до моменту опанування дитиною мови. Друга сигнальна система нерозривно пов’язана із соціальним життям людини, вона є результатом складних взаємовідносин індивідів у суспільному середовищі.

Відомо чимало випадків, коли діти в силу певних обставин зростали серед тварин (переважно серед вовків). Такі діти не розуміли мови і не могли розмовляти. До забування мови і втрати другої сигнальної системи приводить і тривала відсутність спілкування з людьми. Отже, поза суспільством – без спілкування з людьми – друга сигнальна система не розвивається (соціальна зумовленість другої сигнальної системи).

Основною відмінністю психіки людини від примітивної психіки тварин є її здатність мислити за допомогою абстрактних понять, які виражені словами, продуманими, вимовленими або написаними. Розвиток другої сигнальної системи є першоосновою можливості абстрактно-узагальненого відображення навколишнього світу. Ця форма відображення дає людині порівняно з твариною велику перевагу в пізнанні та використанні явищ природи.

Друга сигнальна система з її словесною сигналізацією складає фізіологічну основу абстрактного мовного мислення. Словесними сигналами людина позначає все те, що вона сприймає за допомогою всіх рецепторів. Слово як «сигнал сигналів» дає можливість уявно сприймати конкретні предмети і явища, узагальнюючи їх у відповідні форми, відділяти окремі ознаки предметів і явищ, встановлювати між ними логічні зв’язки.

Словесний подразник може позначувати не лише ті чи інші предмети чи явища оточуючого світу, їх властивості і відносини, а й риси їхньої спільності, тобто такі властивості, які є більш чи менш побічним (відверненими) щодо конкретних речей і явищ.

Такі слова називають словами-спільниками. Наприклад, для позначення спільності між такими конкретними представниками тваринного світу, як соловей, зозуля, синиця, яструб, орел тощо, виникло слово «птах»; для позначення спільності між такими схожими між собою тваринами, як окунь, щука, сом тощо, виникло слово «риба». Усе це слово-спільник першого порядку.

Об’єднуючись в окремі групи за схожими ознаками, слова-спільники першого порядку обумовлюють виникнення нових слів – слів-спільників другого порядку і т. д. Так, для позначення спільності між птахами, рибами, амфібіями, рептиліями, ссавцями виникло слово «тварини».

Використання слів-спільників різних ступенів у якості умовних подразників значно підвищило узагальнюючу діяльність кори головного мозку людини, рівень її абстрактного мислення.

Взаємовідносини між першою і другою сигнальною системами. Передача збудження із першої сигнальної системи в другу і навпаки називається елективною іррадіацією. Елективна іррадіація, як новий фізіологічний принцип діяльності полягає в складних взаємовідносинах другої сигнальної системи з першою. Можливість до відверненого від дійсності (уявного) мислення складає специфічно людське вище мислення, яке лежить в основі науки – знаряддя вищої орієнтації людини в собі самому і в оточуючому світі.

З фізіологічної точки зору слово є подразником, який діє через відповідні аферентні нервові шляхи на відповідні кіркові клітини. Слово, яке ми чуємо, сприймається клітинами слухового аналізатора, слово, яке ми бачимо – клітинами зорового аналізатора, нарешті, вимовлене слово сприймається клітинами рухового аналізатора у формі пропріорецептивних імпульсів від м’язів мовного апарата.

Слово як специфічний подразник відрізняється своєю складністю, воно є звуковим, оптичним або кінестетичним подразником – це його дійова основа і внутрішній смисловий зміст. Набуває ж слово певного смислу завдяки закріпленому з часом зв’язку даного слова з певним предметом чи явищем навколишнього середовища. Фізіологічно це проявляється у виникненні міцного зв’язку в корі великих півкуль між враженням від слова і враженням від позначуваного ним явища чи предмета. З цих двох компонентів, тісно пов’язаних один з одним в одне ціле, і складається та динамічна структура кори головного мозку, яку приводить в дію словесний подразник.

Поведінка людини в кожний конкретний момент часу є результатом спільної діяльності обох сигнальних систем. При цьому друга сигнальна система має перевагу над першою і в деякій мірі пригнічує її. Разом з цим перша сигнальна система в певній мірі контролює діяльність другої сигнальної системи.

Діяльність першої і другої сигнальних систем перевіряється практикою. Якщо умовно-рефлекторні реакції неадекватні умовам, в яких знаходиться організм, то це викликає їх перебудову – змінюються тимчасові зв’язки, гальмуються малоефективні умовні рефлекси. Контроль практики відіграє особливо важливу роль у коригуванні функції другої сигнальної системи.

Друга сигнальна система дозволяє людині значно збільшити обсяг інформації за рахунок використання як індивідуального, так і колективного досвіду всього людства. Так, підвищення кваліфікації працівника лише частково відбувається за рахунок його власного досвіду. Основну ж кількість інформації для цього він отримує через словесну (усну) інформацію від свого наставника та інших осіб, а також за допомогою вивчення письмової інформації – методичних вказівок, посібників, підручників, статей тощо.

Особливості розвитку мови у дітей. Мова розвивається в дитини на основі успадкованих, природжених органів мови в процесі розвитку ВНД. Для розвитку мови найважливішим є слух. При його втраті в ранньому дитинстві виникає глухонімота.

Розрізняють звукову (моторну) мову, яка обумовлює вимову слів і сенсорну, або слухову, мову (сприйняття і розуміння слів). Крім того, існують поняття: письмова мова (письмо і читання), внутрішня мова (промовлянням про себе того, що необхідно висловити вголос, написати, читання про себе), мова жестів (використовується глухонімими).

Функція апарата мови забезпечується відповідними мовними центрами, органами артикуляції і відповідними доцентровими і відцентровими нервами. Мовні центри (центр Верніке, центр Брока та ін.) розташовані в корі великих півкуль головного мозку (рис. 3.10). У 25-35 % лівшів мовні центри локалізовані у правій півкулі головного мозку.

Природна правобічна асиметрія цілісного організму, як і лівобічна асиметрія, зумовлена впливом ряду чинників, котрі нині ще недостатньо вивчені, а тому всіляке штучне втручання може мати непередбачені (шкідливі) наслідки для людини. Чимало дітей народжуються з домінуючими хватальними рефлексами лівої руки.

В процесі направленого виховання як праворукого ліворука дитина починає поступово втрачати вроджений лівобічний безумовний рефлекс лівої сторони, розвивати і закріплювати слабкіше виражений хватальний рефлекс правої сторони. Усе це, звичайно, призводить до певних змін морфо-функціональних структур ліворуких дітей. Наслідком праворукого виховання ліворуких дітей є гальмування їх фізичного і розумового розвитку.

Адже у праворуких фізіологічно більш розвинута права половина тіла, а у ліворуких – ліва, кожен із них має відповідно ведуче око і відповідно більш гострий слух тощо. Розвиток мови у дітей відбувається у двох напрямках: 1) розвиток артикуляції звуків мови (моторна мова), 2) розвиток сприйняття смислового змісту слів (сенсорна мова). Перші спроби артикуляції (вимови) звуків мови з’являються на другому місяці життя дитини. До цього часу проявляються тільки мимовільний крик, кректання. На 89 місяці дитина старається наслідувати дії дорослих, повторювати вимову слів дорослих. Приблизно в цей же період часу діти починають навчатися сприймати і розуміти слова (сенсорна мова).