4. Фізіологічні механізми сну і сновидінь

Різноманітні функції організму характеризуються циклічними коливаннями – біологічними ритмами. Головною характеристикою будь-якої циклічної активності служить її період – час, за який здійснюється один новий цикл. Існують цикли з добовою періодичністю (циркадні цикли), у тому числі періодична зміна температури тіла, цикл сон – неспання. Окрім циркадних (24-годинних) циклів, існують більш тривалі інфрадіанні цикли, наприклад, менструальний цикл. Більш коротші цикли (дихання, ритм серця, вживання їжі, ритмічні розряди нервових імпульсів) називаються ультрадіанними.

Сон (пасивний відпочинок) – періодичний стан організму людини й тварини, який характеризується зміною режиму діяльності ЦНС, послабленням взаємодії організму з навколишнім середовищем. Під час сну загальмовуються умовні та безумовні рефлекси, понижуються всі види чутливості – зір, слух, смак, нюх, шкірна чутливість, більш виразно розслабляються скелетні м’язи, знижуються енерговитрати основного обміну.

Глибина сну протягом ночі зменшується. Показником глибини сну служить сила подразнення, необхідна для пробудження людини. Ця сила тим більша, чим сон глибше. Найбільш глибокий сон спостерігається у перші години після засинання, згодом сон стає більш поверхневим.

Яким би не був глибокий сон, завжди в корі мозку залишаються більш активні ділянки (сторожові пункти кори мозку), які забезпечують зв’язок з навколишнім світом. Людина, яка спить, може легко проснутися під впливом зовнішніх життєво значимих для неї подразників. Так, мати негайно просинається, почувши плач дитини, хоча вона може спокійно спати під значно більш інтенсивні шуми і звуки іншого характеру.

Для вивчення перебігу сну фізіологи реєструють біоелектричну активність мозку і рухові реакції очних яблук, які реєструються за допомогою електроенцефалограми (ЕЕГ; рис. 3.8) і електроокулограми (ЕОГ), а також візуальних спостережень за людиною, яка спить. Вченими виділено дві фази сну – повільний сон і швидкий сон. Повільний сон продовжується до 80-90 хвилин і змінюється швидким сном, тривалість якого у дорослих осіб 20-30 хвилин. У дітей перших років життя швидкий сон більш тривалий. Повільний і швидкий сон складають цикл сну. Нічний сон людини має 4-6 циклів. Сон людини завжди починається з повільного сну.

Повільний сон характеризується сповільненням електроенцефалографічних ритмів, появою на електроенцефалограмі рідких високоамплітудних тета- і дельта- коливань замість швидкого бета-ритму, властивого стану неспання. Повільний сон називають повільнохвильовим, синхронізованим. Він супроводжується зниженням тонусу внутрішніх органів, сповільненням процесів травлення, серцевого ритму, зменшенням частоти дихання, зниженням потовиділення, слиновиділення і сльозовиділення, порозовінням шкіри, розслабленням скелетної мускулатури. Проте тонус м’язів, що змикають повіки підвищується, зіниці звужуються, кільцеві м’язи (сфінктери) прямої кишки і сечового міхура стискуються.

Рис. 3.8

Електроенцефалограмма. А – основні ритми: 1 – -ритм; 2 – -ритм; 3 – -ритм; 4 – -ритм. Б – реакція десинхронізації ЕЕГ потиличної області кори при відкриванні очей () і відновленні -ритму при закриванні очей ()

Температура тіла вночі знижується незалежно від фаз сну (власний біоритм). Для повільного сну характерним є повільний рух очей. У дітей досить часто виникають нічні страхи, у дорослих – кошмарні сновидіння, розмова уві сні, сноходіння (сомнамбулізм). Під час швидкого сну на ЕЕГ виникають низькоамплітудні, високочастотні коливання подібні на бета-ритм стану неспання. Але це не є пробудженням. Швидкий сон ЕЕГ має таку ж глибину, як і повільний сон, що може навести на думку, що людина просипається. Тому швидкий сон був названий парадоксальним сном, досинхронізованим, швидкохвильовим. Його характерними ознаками є збільшення частоти пульсу і дихання, підвищення артеріального тиску, швидкі рухи очей, посмикування м’язів обличчя, настання ерекції статевого члена у чоловіків. Як і під час повільного сну скелетні м’язи розслаблені. Це свідчить про глибокий сон.

Стан сну і неспання забезпечується взаємодією гіпогенних структур ретикулярної формації і кори великих півкуль головного мозку (рис. 3.9). У стані неспання центр сну загальмований впливами кори, ретикулярна формація активує кору великих півкуль головного мозку. У стані сну відсутній гальмівний вплив кори на центр сну. Центр сну активується і гальмує ретикулярну формацію. Кора в стані гальмування.

Рис. 3.9

Один із гіпотетичних механізмів сну: А – стан неспання; Б – стан сну: 1 – кора великих півкуль головного мозку, 2 – центр сну, 3 – електроенцефалограма стану неспання – активність (бета-ритм) і стан заспокоєння (альфа-ритм), 4 – електроенцефалограма фази повільного сну (тета-ритм і дельта-ритм), Рф – ретикулярна формація

Основним засобом забезпечення повноцінного сну і попередження безсоння є належне дотримання правил гігієни сну. Необхідно лягати спати і вставати в один і той же час, перед сном усунути збуджуючі подразники, посилену розумову роботу. Вечеря повинна бути легкою, не пізніше 2-1,5 годин до сну. Більш швидкому засипанню і глибокому сну сприяє свіже, прохолодне повітря. Найкращою температурою в спальній кімнаті є 15-16 °С. При безсонні варто уникати споживання напоїв, які містять в собі кофеїн (кава, чай, кока-кола, шоколад) і алкоголь. Алкоголь пригнічує дуже важливу для повноцінного відпочинку фазу швидкого сну. Спати належить у тихому місці, зігрівши при потребі тіло перед сном теплим компресом. В кінці дня (перед сном) необхідно уникати фізичного і розумового перенапруження.

Високоефективним засобом відновлення працездатності та боротьби з безсонням є аутотренінг. В основі самонавіювання лежить двобічний взаємозв’язок між м’язами скелета і головним мозком. Мозок посилає збуджуючі імпульси до м’язів тіла, викликаючи ті чи інші рухи. М’язи, в свою чергу, через пропріорецептивну імпульсацію звітують перед мозком про те, в якому стані вони знаходяться. Чим більше напруження м’язів, тим більше імпульсів надходить у мозок, вище рівень бадьорості і важче розвивається гальмування нервових центрів кори великих півкуль. При зниженні пропріорецептивної імпульсації (після тривалого неспання чи після великих навантажень) знижується тонус м’язів і нейронів кори мозку, створюються сприятливі умови для виникнення сну. Тому свідоме, за допомогою спеціальних методів, розслаблення завжди сприяє виникненню сну.

Сновидіння. Сновидіння переважно носять зоровий характер, проте у фазі повільного сну вони часто виступають як мислення, переказ подій минулого дня. Сновидіння відображають наявні у людини проблеми, а їх змістом є конкретний досвід, набутий протягом життя. І.М. Сеченов назвав сновидіння «небувалими комбінаціями бувалих вражень». Сновидіння, причиною яких є подразники, що йдуть від внутрішніх органів, можуть мати діагностичне значення. Так, людині приснився укус змії в ногу, і через деякий час на цьому місці з’явилася виразка. Виникненню виразки передували непомітні морфо-функціональні зміни в тій ділянці ноги, сигнал від яких був сприйнятий під час сну внаслідок подразнення інтерорецепторів. Інша людина «бачила» у сні, що її хапали за горло і душили, а незабаром у неї була виявлена пухлина гортані, яка в стані неспання не відчувалась.

Виникненню кошмарних снів сприяють інтерорецептивні імпульси з переповненого шлунка, утруднене дихання, підвищення температури тіла тощо. Чинниками, які зумовлюють активність окремих груп клітин кори головного мозку людини, що спить, можуть бути сліди сильних вражень, хвилюючих думок, яскравих спогадів тощо. В стані глибокого сну ці сліди загальмовані, а при неглибокому сні, коли гальмування кори мозку стає поверхневим і нестійким, ці сліди активуються, викликаючи специфічні сновидіння.

Сновидіння досить часто зовсім не подібне на все те, що ми пам’ятаємо із свого особистого життя. Це пояснюються тим, що у сні людині може приснитися те, що вислизнуло із її уяви під час неспання. Окрім того, в сні можуть відновитись і такі враження, які раніше запам’ятались, а згодом забулись, наприклад, події дитячих літ (дорослій людині може приснитись адреса будинку, покинутого ним в ранньому дитинстві). Нарешті, у снах часто з’являються образи поєднань багатьох вражень з різних періодів життя людини.

Сновидіння можна викликати експериментально. Наприклад, якщо перед носом людини, що спить, тримати відкритий флакон одеколону, то їй може приснитись, що вона знаходиться у квітучому саду або в косметичному магазині. Якщо людину, що спить, остудити струменем прохолодного повітря, то їй може приснитись купання в морі чи під холодним душем.

При виснаженні організму, малокрів’ї, істерії, сильному хвилюванні, інших розладах ЦНС, виникає паталогічний сон (летаргія) – тривалий непробудний хворобливий сон. Людина роками може знаходитись в летаргічному сні при ледь помітних ознаках життя. Граф Качалін проспав 22 роки і проснувся, коли йому було 60 років. Його спостерігав І. П. Павлов. В іншому випадку лікарі спостерігали за дівчинкою, яка заснула в 4-річному віці і проснулась, коли їй було 22 роки. Розумовий розвиток дівчинки залишався на рівні 4-річного віку. Проснувшись, вона зразу ж поцікавилась своєю лялькою. За короткий час після пробудження фізичний стан хворих повертався до рівня, який відповідав їх віку.

Сноходіння (лунатизм) – патологічне явище, пов’язане з порушенням функцій ЦНС. Воно може спостерігатися в будь-якому віці. Під час сноходіння очі людини широко відкриті, погляд спрямований вперед (у простір). Лунатик ходить, виконує інші рухові акти (пересуває предмети в кімнаті, підмітає підлогу, миє посуд, відчиняє двері, вилізає на дерево, дах будинку тощо). Після пробудження лунатик не пам’ятає дій, які робив під час сну. Сноходіння виникає переважно під час глибокого повільного сну, а тому його не слід вважати руховим проявом сновидінь.

Гіпнотичний стан. Настання гіпнотичного сну діагностують за рядом специфічних ознак (симптомів). Одним із перших симптомів гіпнотичного стану, що настав, є паретична нерухомість верхніх повік. В гіпнотичному стані людина не відчуває болю (гіпо- і анестезія), у неї відсутні ковтальні рухи (наявність рідких ковтальних рухів свідчить про поверховість гіпнозу). В гіпнотичному стані людина не покашлює, не чихає, не зітхає. Це пояснюється пониженням збудливості рецепторів гортані та носових ходів. У стані гіпнозу знижується сприйняття слухових подразників, погіршується можливість їх правильної оцінки, більш рідкою стає частота дихальних циклів (10-12 дихальних циклів за 1 хвилину) і частота серцевих скорочень (на 50-60 ск./хв), знижується артеріальний тиск крові.

Діагностичною ознакою гіпнозу є каталепсія – тривале збереження наданої гіпнотизером незручної пози руки, ноги, тулуба, інших частин тіла. При втомі опускання піднятої руки проходить дуже повільно, рівномірно, з незмінним ритмом. Гіпнотик самостійно ніколи не розмовляє. Його відповіді на запитання завжди короткі, лаконічні (так, ні), без будь-яких вступних слів і тим більше без деталізації. Не розчуте запитання гіпнотик ніколи не перепитує.

Після пробудження гіпнотик не може пригадати подій, які виникали в процесі гіпнозу (амнезія). Якщо ж людина знаходилась в стані неглибокого сну, можливе часткове згадування про пережитий гіпноз (неповна амнезія). Гіпнотичний стан можна викликати не лише у людей, а і у тварин. Якщо, не завдаючи тварині (кролик, курка, голуб) болю, надати їй яке-небудь незвичне положення (краще на спині), утримувати її так до зникнення протидії, то згодом тварина без сторонньої допомоги тривалий час залишатиметься в наданій їй позі. В такому гіпнотичному стані тварину без найменших протидій з її боку, можна обережно перевести в будь-яке інше положення. Заціпеніння курки можна викликати шляхом проведення на підлозі перед дзьобом зв’язаної птиці риски крейдою. Вчені вважають, що однією з причин цього явища є розвиток у відповідних нервових центрах кори мозку позамежного гальмування.

В історії відомо чимало спроб використати гіпноз для отримання інформації, яку людина свідомо приховує. Більшість вчених вважає, що гіпнотичний сон залежить не від гіпнотизера, а від самого суб’єкта, якого присипляє особиста віра. Проте, якщо людина раніше хоч раз була загіпнотизована за власним бажанням, то вдруге вона може бути введена в гіпнотичний стан проти своєї волі. В цілому проведення експериментального гіпнозу можна виправдати лише серйозним науковим інтересом (за умови достатньої підготовки психотерапевта).

Розумово, фізично і морально здорова людина з сильним характером, твердою волею не може здійснити злочинної дії в стані гіпнозу. Особам з низьким розумовим розвитком, морально нестійким, обмеженим в інтересах, тим, які вже здійснювали злочин, можна навіяти потребу до злочинних дій, не користуючись гіпнозом.

Виходячи з етичних міркувань, більшість вчених вважають, що гіпнотичним станом в судово-розшуковій роботі користуватися не слід. Дані, отримані від людини в стані гіпнозу дуже часто є сумнівними, вони не можуть бути перевірені шляхом певного психічного аналізу. Отже, використання гіпнозу для розкриття злочинів неприйнятне. В гіпнозі попередня особистість ніколи повністю не поступається місцем нібито новій особистості. В цілому, фізично і психічно здорова людина введена в стан гіпнозу виконує всі накази гіпнотизера крім тих, які суперечать його моралі або виходять за рамки безпеки життя.