4. Інтерорецептивна аналізаторна система

Основними гомеостатичними параметрами внутрішнього середовища є вміст кисню, вуглекислого газу, водневих іонів, ряду мінеральних речовин, осмотичний тиск, градієнт гідростатичного тиску, температура та ін. Для попередження порушень постійності вказаних параметрів внутрішнього середовища, як необхідної передумови ефективної адаптації до постійно змінних умов життя, існує оперативно функціонуючий регуляторний апарат – інтерорецептивна аналізаторна система. Її рецептори (інтерорецептори) містяться на внутрішній поверхні судин, у товщі стінок і на поверхні майже всіх порожнистих внутрішніх органів.

До інтерорецепторів належать також пропріорецептори м’язів, сухожиль, суглобів (периферичний відділ рухового аналізатора). Інтерорецептори внутрішніх органів, розташовані в стінках кровоносних судин, називаються вісцерорецепторами. Вісцерорецептори сприймають найтонші зміни внутрішнього середовища і служать джерелом аферентних імпульсів, які викликають рефлекторні реакції, що регулюють діяльність внутрішніх органів і тонус судин. Вісцерорецептори, які реагують на хімічні речовини, називаються хеморецепторами, на механічні подразнення – механорецепторами, на тиск – пресорецепторами, на осмотичний тиск – осморецепторами, на больові подразнення – ноціцепторами.

Аферентне збудження, викликане подразненням вісцерорецепторів, супроводжується відповідними вісцерорецептивними рефлексами. Найбільш типовими серед них є акти вдиху і видиху при подразненні чутливих закінчень блукаючого нерва в легенях, рефлекси з пресорецепторів і хеморецепторів, розташованих в каротидному синусі і каротидному тільці сонної артерії; рефлекторні акти лежать в основі виділення шлункового соку, сечовипускання і дефекації, кашлю тощо.

Якщо збудження від одного внутрішнього органу рефлекторно передається на інший внутрішній орган, то такі рефлекси називаються вісцеровісцеральними (випадків виникнення больового синдрому в області серця типу стенокардії при виразковій хворобі шлунку, при запальних та інших захворюваннях жовчних шляхів). Прикладом вісцеромоторного рефлексу може бути напруження м’язів живота при патологічних ураженнях кишечнику (апендицит, перитоніт та ін.). Рефлекси від внутрішніх органів на судинну систему, називаються вісцеровазомоторними. Під їх впливом кровоносні судини звужуються і розширюються. Вісцеросекреторними рефлексами посилюється або гальмується діяльність залоз зовнішньої і внутрішньої секреції.

В стані спокою здорова людина не відчуває діяльності своїх внутрішніх органів. При активізації їх діяльності, наприклад, при виконанні фізичних вправ, ми можемо відчувати биття серця, пульсування крові, поглиблене чи прискорене дихання. Коли робота внутрішніх органів протікає на звичайному рівні, окремі внутрішні відчуття зливаються в одне і складають загальне самопочуття людини. Подразнення деяких вісцерорецепторів можуть викликати свідомі відчуття. Усвідомлюються відчуття голоду, спраги, бадьорості, задухи, нудоти, сонливості, втоми. При подразненні вісцерорецепторів сечового міхура і прямої кишки (при розтягненні їх стінок) виникають характерні позиви на сечовипускання і дефекацію.

При порушенні коронарного кровообігу (ішемічна хвороба серця), при кардіосклерозі, інфаркті міокарда, болі в серці досить часто супроводжуються болями в лівій руці. Цей біль не справжній, а відображений. Він виникає в серці, а відчувається в руці, оскільки чутливі нервові волокна від серця і від шкіри лівої руки через одні і ті ж задні чутливі корінці вступають у задні роги одних і тих же сегментів спинного мозку. В результаті конвергенції аферентних волокон від одних і тих же нейронів спинного мозку хворий помилково локалізує біль у лівій руці.

Відображений біль виникає і при ураженні інших внутрішніх органів. Так, сильний біль (поколювання) з проекцією на поверхні шкіри живота виникає при блокуванні виходу жовчі через жовчну протоку. Ділянки шкіри, в яких при захворюванні внутрішніх органів з’являються відображення болю, а також підвищена больова і температурна чутливість називаються зонами Геда. Межі цих зон відповідають кінцевому розподілу шкірної чутливості (дерматоми) – обмежена ділянка шкіри, яка іннервується аферентними нейронами одного заднього чутливого корінця. Зони Геда широко використовуються в медицині з метою діагностики захворювань.

Ноціцепція – больова чутливість, її різновидностями (якостями) є соматичний біль і вісцеральний біль. Соматичний біль виникає в шкірі, це поверхневий біль. Глибокий біль виникає в м’язах, кістках, суглобах або сполучній тканині. Глибокий біль теж належить до якості соматичного болю. Своєрідність больового відчуття полягає в наступному:

• для нього немає специфічних за видом енергії (модальності) адекватних подразників. Біль можуть викликати і механічні, і теплові, і хімічні подразники. Усі вони спричиняють больові відчуття, коли досягають певної (межової і позамежної) інтенсивності;

• больова рецепція притаманна практично всім частинам тіла і виділити який-небудь спеціалізований орган болю (подібно до органів зору, слуху, нюху тощо) немає жодних підстав;

• для больових відчуттів характерна дуже велика невиразність за суб’єктивною характеристикою (гострий, тупий, ріжучий, сіпаючий, пекучий, ниючий, глухий, тихий, миттєвий та інші види болю). На шкірі кожної людини є безболісні точки.

Сьогодні науковці ще не можуть однозначно відповісти на питання щодо специфічності рецепторів болю, проте більш-менш чітко виділяють три види ноціцепторів: термочутливі, механочутливі і хемочутливі. Термочутливі ноціцептори забезпечують відчуття болю при дії на них температури +45 °С і більше. Механочутливі ноціцептори дають відчуття болю при деформації шкіри, наприклад, коли тиснути голку вантажем масою 30 г. В місцях ноціцептивної дії в результаті мікро-травматизації клітин утворюються біологічно активні речовини, які збуджуючи хемочутливі ноціцептори с причиняють відчуття болю. До таких біологічно активних речовин належать внутрішньоклітинні катіони калію і кальцію, біогенні аміни (ацетилхолін, гістанін та ін.), ряд ферментів, які розщеплюють білки (протеази), продукти білкового розщеплення (ангіотензин, брадикінін, коллідин тощо), речовини, що утворилися під час запалення.

При пошкодженні (перерізанні) чутливого нерву в деінервованій ділянці зникають всі види чутливості. Лише через два місяці з’являються перші ознаки регенерації нерва, через 5 місяців відновлюється больова чутливість, але дуже своєрідно: навіть легкий дотик викликає сильне відчуття болю. При цьому без зорового контролю (при зав’язаних очах) досліджуваний не може сказати, де виникає це відчуття. Через 5 років больові відчуття стають звичайними. Дані спостереження були покладені в основу вчення про протоптичну і епікритичну чутливість. Протоптична чутливість (від грецького protos – перший, pathos – страждання) є проявом найдавнішої примітивної недиференційованої чутливості низького рівня. Епікритична чутливість (від грецького enіkrіtіcos – винесення рішення) виникла на більш пізніх стадіях філогенезу, як високочутливий і тонко диференційований вид чутливості. Ці два види чутливості, на думку Геда, відновлюються після перерізання нерва з різною швидкістю.

Функціональний стан багатьох аналізаторних систем значно покращується при систематичному виконанні фізичних вправ. Так у працівників конвеєрних ліній, футболістів, тенісистів – збільшується гострота і поле зору, у льотчиків, моряків і гімнастів покращується функція вестибулярного аналізатора (підвищення стійкості до похитування, трясіння, обертальних рухів), у токарів і єдиноборців, поруч з домінуванням рухового аналізатора підвищується інформативність аналізатора шкірного чуття.

Знання перебігу фізіологічних процесів у сенсорних системах при дії на організм людини різноманітних подразників, вміння визначити стан цих систем використовуються в практичній діяльності людини для оцінки рівня її підготовленості (працездатності, натренованості), для визначення рівня втоми і планування засобів, які прискорюють перебіг відновних процесів після напруженої діяльності.