16.М.Грушевський як реформатор видавничої та журнальної справи в Галичині. Видавнича діяльність нтш.

Протягом майже двох десятиліть діяльність М.Грушевського була пов'язана з науковим і суспільно-політичним життям Галичини. Приїзд до Львова став новим етапом у житті молодого вченого і значною подією у науково-культурному житті України кінця XIX - початку XX ст. Саме потреби національного відродження України і бачення в ньому ролі Галичини стали для М.Грушевського головними мотивами переїзду до Львова.

М.Грушевським та галицькими народовськими діячами, провідниками політики “нової ери”, зокрема О.Барвінським.

Науково-організаційна робота М.Грушевського у Львові охоплювала три основні напрямки: а) розбудову Наукового Товариства ім. Т.Шевченка; б) організацію широкої видавничої діяльності рідною мовою; в) підготовку і виховання нових кадрів українських істориків, головним чином із студентів Львівського університету, які репрезентували історичну школу М.Грушевського, яка мала величезний вплив на розвиток історичної науки в Україні.

Важливу роль в діяльності історичної школи М.Грушевського відіграла наявність її друкованого органу - “Записок Наукового Товариства імені Т.Шевченка” та інших серійних видань, зокрема “ Джерел до історії України-Руси”, “Етнографічного вісника”, “Літературно-наукового вісника”.

“Записки НТШ” були головним українським науково-історичним журналом, в якому подавалися найважливіші здобутки різних галузей національної науки, насамперед історії.

З приїздом до Львова М.Грушевського редагування “Записок НТШ” повністю переходить до нього. Він реформував журнал з однорічника в щоквартальник, а згодом у двомісячник.

Завдяки зусиллям М.Грушевського осередок української науки поширився від Галичини до Наддніпрянської України, і цим вчений прагнув досягнути всеукраїнського об'єднання наукових сил. На жаль, непорозуміння поступово привело до конфлікту в НТШ, який, в свою чергу, спричинився до від'їзду М.Грушевського зі Львова.

Початком конфлікту можна вважати появу в 1911 р. збірника публіцистичних статей М.Грушевського під назвою “Наша політика”. Більшість статей, що ввійшли в збірку, були надруковані, починаючи з 1907 р., в Літературно-Науковому Віснику. В них зроблено докладний критичний аналіз різних аспектів суспільного життя в Галичині і, зокрема, діяльності національно-демократичної партії, одним з організаторів і активних членів якої був М.Грушевський. Висвітлюючи своє бачення ролі національно-демократичної партії в національно-визвольному русі, вчений звинуватив тодішнє керівництво партії в безпринципності, угодовській політиці, занедбанні культурно-освітньої роботи серед населення краю.

У відповідь на збірник М. Грушевського “Наша політика” зявлялися анонімні брошури направлені проти діяльності Грушевського в НТШ. У вересні він переїхав знову до Києва, де продовжив свою діяльність. Важко знайти такий напрямок діяльності, до якого не виявив би зацікавленості М. Грушевський, доклавши чимало зусиль до наукового вивчення і популяризації того чи іншого виду діяльності. Усе, що зробив М. Грушевський в Галичині, становить вагому частину загальноукраїнського історичного доробку.

18.М.Міхновський – публіцист і організатор української преси. “Самостійна Україна”.

Брошу́ра «Самості́йна Україна» стала виявом ідей Міхновського, який брав уасть у створенні РУП. У «Самостійній Україні» Міхновський виступив фундатором національно-радикальної політично-філософської течії, засадничими положеннями якої стали цілковита самодостатність української ідеї та її цілковита окремішність від ідеї загальноросійської (в тому числі і революційної), необхідність здобуття Україною політичної незалежності та досягнення соборності без огляду на можливі конфлікти і в якнайшвидший час та лідерство української інтелектуальної еліти в боротьбі за державну незалежність.

19Друковані видання періоду Першої світової війни, їх різновиди.

Ця доба визначається припиненням старшого органу „Діло", що сталося по відступі зі Львова українських військ і влади.

Щойно в 1920 р. замість „Діла" починає виходити „Українська Думка", а 1921 р. за редакцією М. Струтинського -- „Український Вістник". Року 1922 виходить „Громадський Вістник". а з1922 відновлюється „Діло".

На цю ж добу припадає вихід таких органів як газета „Вперед",соціал-демократичного напрямку, щоденник „Добра Новина" як орган теж української соціал-демократичної партії; і врешті побратим „Діла", „Свобода", яка виходила за редакцією М. Струтинського.

З переходом української влади до Станіславова, перейшла туди і „Свобода" як тижневий орган Народного Комітету. Тоді ж у Станіславові почав виходити „Народ", як щоденник Української радикальної партії, при участі М. Шаповала, М. Євшана, В. Пачовського і за редакцією М. Балицького. Всі ці органи чутливо прислухалися до проявів національно-політичного життя доби. „Громадський Вістник" і „Діло" звертали пильну увагу на місцеве життя. Тут же були заведені сторінки-вісники: літературний, економічний, спеціально -- жіночий. Крім того появилося тут чимало цінних праць та оглядів на теми історичні, літературні, шкільництва, музейництва, мистецтва, української журналістики, національно-політичні тощо.

Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО)продовжує видання тижневої „Свободи". Українські соціалісти-радикали відновляють „Громадський Голос".

Міцно стоячи на засадах, покладених М. Драгомановим, продовжують традицію своїх попередників „Громадський Друг", „Народ", „Життє і Слово" та інші. Під вправною редакторською рукою М. Стахова та О. Павло-ва здобули ці органи популярність серед ширших кіл українського селянства та поступової молоді.

Роблять спробу відновити свою пресу також і українські соціал-демократи. Ці спроби виявилися в появленні кількох органів, що мали короткий вік. Були ними „Вперід" та „Робітнича Трибуна", як також одноднівки.

Врешті, тижнева газета новоутвореної Української партії праці під назвою „Праця"; тижневик, а потім двотижневик політичної незалежної думки „Рада" (орган послідовників Петрушевича-диктатора); тижнева газета українського міщанства „Слово" та ін.

Не бракувало в цю добу і органів москвофільства. Переживши свій розквіт у минулому столітті, виявило воно себе лише двома органами(«Русский голос», «Земля і воля»).