10.Журналістський процес кінця 50-х – початку 60-х рр. Хіх ст. В Галичині

Розвиток москвофільської журналістики в Галичині у 50-хрр. 19ст.

Москвофільство —мовно-літературна і суспільно-політична течія серед українського населення Галичини, Буковини і Закарпаття . Відстоювала національно-культурну, а пізніше — державно-політичну єдність з російським народом і Росією. Основна передумова виникнення москвофільства: втрата українським народом власної державності, багатовікове іноземне поневолення, роздрібненість і відокремленість окремих земель, денаціоналізація освіченої еліти та низький рівень національної самосвідомості мас .Її лідерами були Д. Зубрицький, В. Дідицький, М. Малиновський, Д. Добрянський та ін. Соціальну базу становили частина духовенства, поміщиків, чиновництва та інтелігенції, яка орієнтувалася на самодержавну Росію і при цьому не відмовлялася від демонстративної лояльності щодо Австро-Угорської імперії. Ідеологічна основа цієї течії базувалася на трьох постулатах:1) протиставлення польській мові «язичія» (суміші російської, української, старослов'янської та польської мов), що заперечувало право на розвиток української мови як літературної;

2) обстоювання тези про єдиний «руський», або ж «панруський» народ, що проживає на території «від Карпат до Уралу», до якого москвофіли зараховували і галицьких русинів;

3) захист таких формальних рис руської ідентичності, як візантійська літургія, юліанський календар, кириличний алфавіт тощо.

Перетворення москвофільства в окрему суспільно-політичну течію прискорила революція 1848—1849 в Австрійській імперії. Внаслідок недостатньої зрілості, обумовленої особливостями історичного розвитку, український національний рух у Галичині поєднував у собі кілька різних національно-політичних орієнтацій (українську, проросійську, пропольську і австро-русинську), співвідношення між якими перебувало у постійній динаміці, у зв'язку з чим змінювався не лише характер самого руху, але й світогляд його окремих діячів.У цей період під вплив москвофілів потрапили практично усі культурно-освітні установи — Ставропігійський Інститут, Народний Дім у Львові та Галицько-Руська Матиця, преса —Зоря Галицька, львівський та віденський Вістники, Лада, Сімейна бібліотека, видання наукових праць і шкільних підручників, викладання «руської словесності» в університеті й гімназіях, та навіть публікація законів і розпоряджень державних і церковних властей.

Подібні процеси у 50-х рр. відбувалися і у Закарпатті, де ширенням москвофільських ідей, у тісній взаємодії з галицькими однодумцями займалися відомі діячі національного відродження: А. Добрянський, О. Духнович, І. Раковський. Останній, зокрема, видавав зросійщеною мовою Вістник державних законів (1850-58) та часописи Церковная газета (1856-58) і Церковний вістник (1858). Велике сприяння москвофілам у нав'язуванні контактів з Росією надавав протоієрей російського посольства у Відні М. Раєвський.

Протистояння між обома течіями ще більше посилилося після відновлення конституційного правління в Австрії на початку 1860-х рр. Молоді українофіли відкрито виступили проти наростання тенденцій москвофільства у таборі «старорусинів» і заснували свої окремі друковані органи та культурно-просвітні організації.У 1870 москвофіли заснували Руську Раду — політичну організацію, яка нібито мала продовжувати традиції Головної Руської Ради. Періодичними виданнями москвофілів були: Слово (1861-87), Страхопуд (1863-65), Золотая грамота (1865-66), Боян (1867) і Славянская 3оря(1868), Русская Рада (1871—1912), Наука (з 1871), Пролом (з 1880), Галичанин (1893—1913), Русское Слово (1890—1914), Прикарпатская Русь (1909-15), Голос Народа (1909-14), Русскій Голосъ (1922—1939), Русская земля (1919—1938).