8.Пробудження національно-культурного руху. Загальна характеристика, програма часопису, редактори «Основи».

Журнал «Основа» являє собою кульмінацію в сюжеті розвитку української журналістики першого періоду. Він почав виходити в 1861 році. Наприкінці 1850-х років у С.-Петербурзі зібралося велике україн­ське тріо кирило-мефодіївців: Т.Шевченко, М.Костомаров, П.Ку­ліш. Їїхня спільна праця й уможливила появу «Основи».

Відмова міністра освіти задовольнити клопотання П.Куліша про видання журналу українського спрямування лише посилила діяльність петербурзької громади в цьому напрямі. Тож, 29 лютого 1860 року було отримане право видавати журнал.

«Основа» замислювалася за типом російського «толстого» жур­налу того часу. Журнал обіцяв дру­кувати твори українською мовою або такі, що відображають життя й природу України; історичні дослідження та джерела з її історії; праці з етнографії; статті, присвячені проб­лемам виховання й освіти; обіцялося широко висвітлювати пи­тання землеробства, сільського господарства, промисловості й торгівлі; подавати урядові постанови, які стосуються південно-руського краю; вміщувати критику й бібліографію з україніки.

Перший номер журналу вийшов з друку 12 січня 1861 року. На його обкладинці стояли слова: «Основа  южно-русский литературно-ученый вестник». Часопис проіснував майже два роки і при­пинився на десятому числі 1862 року.

Друкувався він українською й російською мовами. Перша вживалася переважно для публікацій художніх творів, друга  наукових досліджень, публіцистичних праць; нею ж писалися полемічні статті, спрямовані на обґрунту­вання української ідеї й захист позицій журналу в різноманітних питаннях. Але з часом, у міру тривалості видання й формування кола його читачів, питома вага української мови відчутно зрос­ла: нею друкувалися листи читачів, хроніка, природничі дрібні статті. Тобто тут намічалася стійка тенденція до перетворення «Основи» на український журнал не лише за напрямком, але й за мовою.

На відміну від попередніх українських часописів, у яких домінувала наукова частина над художньою, в «Основі» ці два відділи були зрівноважені.

Найголовнішим автором «Основи» слід вважати Т.Шевчен­ка, твори якого друкувалися щономера.

Другою постаттю в літературно-художньому відділі була Марко Вовчок. Марко Вовчок стала знаменитою в 1858 році, коли з'явилася її книжка «Народні оповідання», котра відразу вивела її на чільне місце в українській літературі. Найважливішими є дві її повісті: «Три долі» (1861, № 1) і «Від себе не втечеш» (1862, № 1), пізніше переймено­вана авторкою за ім'ям головного героя й названа «Павло Чорнокрил».

Третім (після Т.Шевченка й Марка Вовчка) з найбільш знаме­нитих авторів художнього відділу «Основи» був Олекса Стороженко (1806-1874), який опублікував у журналі переважну біль­шість творів, що згодом склали його знамениту двотомну збірку «Українські оповідання» (1863).

Дещо осібно стоїть ще один твір О.Стороженка, опубліко­ваний на сторінках «Основи»,  «Гаркуша. Драматичні картини у трьох діях» (1862, № 8, № 10). Попри драматургічну жанрову природу цей твір також був уведений автором у збірку «Українські оповідання».

Четвертим автором, який визначав характер белетристичного відділу журналу, був Пантелеймон Куліш. Він взагалі був дуже плідним письменником «Основи», дуже часто виступав у ній як з російськими, так і з українськими творами; як з прозою, так і з віршами, як з белетристикою, так і з публіцистикою й літера­турною критикою.

Спочатку він інтенсивно друкувався в «Основі» як російський прозаїк, опублікувавши повісті «Другой человек» (1861, № 2), «Старосветское дворище» (1861, № 3). Лише в № 4 за 1861 рік з'я­вився перший його український твір в «Основі»  казка для дітей «Півпівника», переказ з іспанського фольклору за підписом «Панько Казюка». В історії російської літератури все ж відсутній такий письменник, як Пантелеймон Куліш. На тлі панівного в російській літературі критичного реалізму він виглядав стороннім явищем зі своїм романтичним українським світобаченням.

З інших авторів «Основи» варто відзначити Леоніда Глібова. У журналі були опубліковані його класичні твори: бай­ки «Вовк та Кіт», «Вовк та Мишеня» (1861, № 2), «Вовк і Вівчарі», «Жаба й Віл» (1861, № 4), «Вовк та Ягня», «Лев та Миша» (1861, № 8), ліричні вірші «Вечір», знаменита «Журба» («Стоїть гора високая»), що стала народною піснею (1861, № 1).

Кілька творів опублікував в «Основі» Данило Морд овець (наприклад, оповідання «Солдатка» (1861).

Степан Руданський опублікував в «Основі» ліричні вірші, серед них знамениту «Пісню» («Повій, вітре, на Вкраїну...»), що стала народною, та вірш «Гей, бики!» (1861, № 1).

Публікував журнал і «шухлядні» твори. Так, у № 11-12 за 1861 рік вперше вийшла друком у світ драма Якова Кухаренка «Чорноморський побит на Кубані», написана ще в 1836 році.