6.“Русалка Дністровая” як тип журнального видання. Структура. Жанри. Цензурна заборона.

Дуже високо підноситься значення альманаху «Ру­салка Дністровая», виданого у 1837 році в Будапешті й підготова­ного до друку так званою «Руською трійцею», у чому виявляється, власне, вищий рівень національної самосвідомості, історично властивий західноукраїнській інтелігенції, звідки й більш шаноб­ливе ставлення її до власних духовних скарбів.«Русалка Дністровая» удостоїлася чотириразового пе­ревидання: 1910 року в Тернополі, 1950 і 1972 років у Києві, 1961 року у Філадельфії (США).

«Русалка Дністровая» мала величезне значення для західноукраїнських земель, засвідчила їхню єдність з підросій­ською Україною, продемонструвала творчий потенціал підавстрійського українства.

Проте в розробці творчих питань діячі «Руської трійці» орієнтувалися на вже існуючі в Східній Україні зразки.

Відкривався альманах анонімним «Передслів'єм». У ньому названі «Енеїда» І.Котляревського (тричі видана в С.-Петербурзі в 1798, 1808 і 1809 роках) «Опыт собрания старинных малороссийских песней» кн. М.Цертелєва (1819), два ви­дання українських пісень, зібраних М.Максимовичем (1827,1834), «Запорожская старина» І.Срезневського (1833-1834), «Малоросійські повісті» Грицька Основ'яненка (1834), твори Є.Гребін­ки, П.Гулака-Артемовського та деяких інших авторів. Цей пе­релік засвідчує, що «Руській трійці» були добре відомі видані на той час в Росії українські книжки.

Тож і свою працю автори «Русалки Дністрової» вписують у все­український контекст.

У «Русалці Дністровій», подібно до «Украинского альманаху» й «Утренней звезды», під однією обкладинкою були зібрані фольк­лорні записи й авторські твори, вірші й проза, наукові розвідки й красне письменство, переклади й оригінальні твори, художня творчість і літературна критика, тобто все те, що могла витвори­ти фантазія упорядників.

Естетична програма «Руської трійці» цілком суголосна з поглядами представників Харківської школи романтиків: тут і боротьба за повноцінний літературний статус української мови, і пошук аргументації цієї можливості у народній творчості, і прак­тичне здійснення мрії про українську літературу в своїй власній творчості, і навіть утвердження думки про легітимний характер появи нової писемності; адже саме так слід розуміти згадку про «добрих владнувателів».

«Русалка Дністровая» важлива передусім як свідчення єдності українців, розділених австрійсько-російським кордоном, як свідчен­ня спільності духовних процесів національного пробудження й тво­рення нової української літератури, що виявилися як на Сході, так і на Заході України. Але на загальноукраїнських обширах зна­чення «Русалки Дністрової» не є більшим за значення «Украин­ского альманаху» і «Утренней звезды», виданих у Харкові.

7.Журналістська та редакторська діяльність п. Куліша. Загальна характеристика альманаху “Хата”(1860).

Пантелеймон Куліш – український письменник, публіцист, критик, етнограф, фольклорист, історик, перекладач, видавець і громадський діяч.

Під час заслання редагував неофіційну частину «Тульських губернських відомостей». Після звільнення працює редактором статистичних міністерських видань у Петербурзі (1850-1863 роки).

Пантелеймон Куліш відіграв значну роль в організації українського книго- та пресовидання, у формуванні фаху редактора, видавця.

Заснувавши 1856 року в Петербурзі власну друкарню, Пантелеймон Куліш уперше здійснив багатотомне наукове видання творів Миколи Гоголя, відредагував і видав «Народні оповідання Марка Вовчка», двотомник творів Григорія Квітки-Основ’яненка, твори Івана Котляревського, «казання» (проповіді для народу) Василя Гречулевича.

В друкарні Пантелеймона Куліша побачили світ і його власні «Записки о Южной Руси», «Чорна рада», український буквар і читанка «Граматка», а також альманах «Хата» і журнал «Основа».

Ще з середини 40-х років ХІХ століття дуже актуальною для українства стала проблема створення національного періодичного видання. І вже тоді Пантелеймон Куліш із величезним ентузіазмом долучився до цієї справи.

Наприкінці 50-х років ХІХ століття Пантелеймон Куліш знову взявся за підготовку видання українського журналу. Додатковими поштовхами до цього стали попередній успіх його двотомника фольклорно-історіографічних та етнографічних матеріалів «Записки о Южной Руси» і пропозиція Тараса Шевченка перетворити це видання на журнал.

Суб’єктивність Куліша-редактора, його надміру опікунське ставлення до авторів та вільне втручання в їхні тексти викликало подеколи невдоволення письменників. Проте таким чином тексти ставали більш досконалими і тому здатними до функціонування в усіх сферах громадського та культурного життя.

У середині 60-х років Куліш активно співпрацював із галицькими народниками, друкуючи у львівських періодичних виданнях свої твори.Звільнившись від посадових обов’язків, він вирушає за кордон і безпосередньо знайомиться з культурою західних країн, але значну частину часу мешкає у Львові, де співпрацює з місцевими журналами й публікує свої переклади біблійних текстів українською мовою.

До власне редакторської праці він повернувся ще лише раз, і то ненадовго, обійнявши 1873 року посаду редактора петербурзького «Журнала Министерства путей сообщения».. Як редактор і літературний критики він добре розумів, що саме періодичні видання здатні виконати мобільну комунікативну функцію у спілкуванні автора з читачем, критика з опонентом, що в підсумку також слугує літературному поступові.

І хоча суперечливість його особистих політичних поглядів та естетичних смаків, категоричність суджень часто призводили до непорозумінь із однодумцями, все ж місце його в українській культурі високе почесне, а у формуванні професії редактора та видавця – просто унікальне.

П.Куліш у 1860 році видав альманах «Хата».

Після першого видання, яке з'явилося 25 лютого і швидко розійшлося, 11 травня довелося ви­пустити другий наклад, ідентичний з першим.

«Хата» являла собою збірку творів провідних українських письменників. П.Куліш запросив до участі в ній усіх помітних авторів, що писали на той час українською мовою. У рубриці «Кобзарський гостинець» були опубліковані десять віршів Т.Шев­ченка, написаних на засланні й після нього. Для публікації були відібрані твори баладного типу (як на­приклад з циклу «В казематі»: «Чого ти ходиш на могилу...», «Рано-вранці новобранці...») та автобіографічні («Доля»). Ці вірші значно розширили уявлення про Шевченкову поетичну творчість, сприяли зростанню Шевченкового авторитету як одного з найбільших поетів слов'янства.

Друкувалося в «Хаті» й оповідання «Чари» Марка Вовчка, яку Т.Шевченко називав своєю донею і яка сприймалася як нова зірка в українській літературі. Потім вона включила цей твір у свою класичну збірку «Народні оповідання».

П.Куліш представив на сторінках «Хати» й іншого класика української літератури  Є.Гребінку, опублікувавши десять його «приказок».

З поетичних творів варто також відзначити публікації віршів Якова Щоголева та Петра Кузьменка. Перший з них належить до числа значних українських ліриків XIX століття. Зате твори другого друкувалися мало й ніколи не виходили окремими виданнями. Добірка «Хати» просто дала змогу здійснити читаць­ке знайомство з цим автором.

Проза була представлена двома оповіданнями Ганни Барвінок «Лихо не без добра» і «Восени літо». Це було зображення гармонійного в собі світу українського народу.

Із своїх творів П.Куліш опублікував тут оповідання «Сіра ко­била» та драму «Колії». Оповідання являло собою белетризований народний анекдот з образом немудрого, але щирого й дотепного хуторянина в центрі. Драма «Колії» була невеличка за розміром, мала всього дві дії, і може розглядатися не як повнометражна п'єса, а праобраз жанру драматичного етюда, що набув поширення в епо­ху модернізму (М.Метерлінк, Леся Українка, О.Блок).

До багатьох розділів П.Куліш написав коротенькі літератур­но-критичні нариси про письменників.

Програмовий характер мала вступна стаття до альманаху «Переднє слово до громади (Погляд на українську словесність)». Український читач, твердив упорядник, повинен задовольняти свої духовні потреби не за допомогою сусідніх літератур, а своєї рідної словес­ності. Причому позиція автора була далекою від культивування національної замкнутості, від пропозицій виключити художній досвід інших народів зі своїх власних духовних шукань.

«Хата» стала першим українським альманахом, у якому літера­турна критика набула значення не доважку до художніх творів, а самостійної частини книжки. Вагоме значення мали й програ­мова вступна стаття, яка гідно репрезентувала українську літера­туру і пояснювала завдання альманаху, і літературно-критичні нариси, що супроводжували добірки окремих авторів. І завдяки гарному підбору літературних творів і їх глибоким критичним інтерпретаціям альманах «Хата» мав великий успіх, свідченням чого стала потреба упродовж короткого часу двох його накладів.

Нарешті, слід відзначити те, що об'єднує «Записки о Южной Руси» і «Хату». Насамперед це новий український правопис, запро­понований П.Кулішем.