«УКр.Журнал»

Виходив 1824 — 1825 у Харкові як своєрідне продовження «Украинского ВЂстника» (з 1816); редактор Олександр Склабовський . Вийшло 48 номерів; наклад 600 примірників.

«Украинскій Журналъ» містив серед іншого матеріали з української історії (про Богдана і Юрія Хмельницьких, Івана Скоропадського), етнографічні описи, описи українських міст (І. Вернета, О. Льовшина), статті про українську мову і народну творчість та їх значення для розвитку української літератури. Іван Кульжинський у статті «Некоторые замечания касательно истории и характера малороссийской поэзии» дав першу спробу аналізу української поезії з оглядом народнопоетичної творчості та писемної літератури від Г. Сковороди до І. Котляревського. Павло Білецький-Носенко підкреслював конечність публікацій періодичної преси українською мовою. «Украинскій Журналъ» інформував про стан освіти, культурні події, літературні новини і про громадське життя, зокрема на Слобожанщині. Журнал припинила університетська влада.

Харківський Демокрит

Гумористично-сатиричний часопис, який видавався у Харкові у 1816 році. Засновником часопису був харківський поет Василь Маслович, який залучив до роботи над виданням чимало людей, які стали пізніше відомими далеко за межами Слобожанщини – Грігорія Квітку (ще не взявший собі псевдонім «Основ’яненко»), Акіма Нахімова, Івана Срезневського, Разумніка Гонорского, Ореста Сомова, Івана Паліцина. Матеріали у часописи ділилися на три частини - «поезія, проза, суміш», загальний напрямок був сатиричний, але без політичної забарвленості. У прихованій формі критикувалося кріпацтво та інші вади тогочасного суспільно-політичного ладу, крім того, містилося багато матеріалів, пов’язаних с гострими повсякденними питаннями життя Харківа. Представлений також був жанр літературної пародії. «Харківський Демокрит» видавався російською мовою, проте твори, пов’язані з минулим або тогочасним життям Слобожанщини, вміщали багато українізмів, пізніше у часописі з’явилося кілька творів, цілком написаних українською мовою – які належали перу Василя Масловича [1]. Харківський Демокрит був першим часописом, який виходив на території України, першим часописом, де була вжита українська мова та першим суто гумористичним виданням у Російській імперії [2]. Видання часопису було припинено у червні 1816 року, про що читачів проінформували три слова «Кончина «Харьковского Демокрита», надруковані на останній сторінці. Незважаючи на короткий час видання, часопис мав великий вплив на інтелектуальне життя Слобожанщини та Лівобережної України загалом, у ньому розпочали свою літературну діяльність Григорій Квітка, Орест Сомов, Акім Нахімов. Традиція «Харківського Демокрита» була пізніше продовжена в «Українському Віснику». Деякі твори, вперше надруковані на сторінках «Харківського Демокриту», пізніше виходили окремими виданнями.

5. Альманах як тип неперіодичного видання. Українська альманахова журналістика 1830–1840-х років

Потреба людини думати,висловлювати свої уявлення, пізнавати світ за допомогою художніх образів ілогічних категорій призвела до пошуку нового типу друкованих видань. Так вУкраїні народжується альманахова журналістика. Місцем и зародження став усе тойже університетський Харків, де традиційно концентрувалася талановита молодь зусього півдня Росії.

У 1826 році а етико-політичне відділення Харківського університету вступають разом зІзмаїлом Срезневським чотири його давні товариші: I. В. Розковшенко, О. Г. Шпигоцький та брати О. С. таФ. С. Євецькі. Усі вони виявилися людьми обдарованими, енергійними, мали потягдо літературної й наукової праці і склали те середовище, тойлітературно-науковий осередок, у якому заклалися паростки літературного руху,що був пізніше кваліфікований як Харківська школа романтиків.

Під час навчання в університеті(1826-1829) гурток лишається «річчю в собі», жодних зовнішніх ознак йогодіяльності не помітно, зібрання проходять як дружні зустрічі без офіційнихпротоколів чи якихось інших нотаток. Очевидно, всі сили учасники витрачають нанавчання і в мінімальний термін (він тоді складав три роки) закінчуютьуніверситет. Двоє з них — О. Шпигоцький та О. Свецький виїздять з Харкова в пошукахмісця праці. З цього часу між друзями зав'язується листування. Воно й стаєважливим джерелом відомостей для їх характеристики.

Рух, ініційований I. Срезневським,тривав і за його відсутності, вийшов назовні і з герметичного спочатку гурткаперетворився на значне літературне явище — Харківську школу романтиків.

Вона не лишила по собі якихосьлітературних маніфестів — документально засвідчувати свої погляди сталоприйнято значно пізніше. Але естетична програма школи поза всяким сумнівоміснувала і була виявлена в непоодиноких літературно-критичних виступах їїпровідних представників, у листах, у самій практичній діяльності.

Головна ідея, утверджуванахарківськими романтиками, полягала в захисті літературного статусу українськоїмови, у доведенні того, що вона не є наріччям російської чи польської мов, аволодіє повноцінною самостійністю. Першу оду українській мові поспівав саме I.Срезневський у статті «Погляд на пам'ятки української народної словесності.Лист до професора I. М. Снєгірьова», що вперше була опублікована в «Ученыхзаписках Императорского Московского университета» (1834, № 6).

I тут ми переходимо до розглядудругої важливої ідеї з естетичної програми школи. Нова українська літератураналічувала так мало імен і творів (I. Котляревський, П. Гулак-Артемовський, Г.Квітка та виступи самих романтиків), що, спираючись лише на цю базу, говоритепро великий внутрішній потенціал української мови було б явним перебільшенням.Тому не «Енеїда» чи «Наталка Полтавка», не «Пан та Собака» чи «Маруся» були головнимиаргументами в доказах прихильників творення української літератури, а величфольклорних надбань українського народу, усна народна словесність розглядалисяяк найважливіші докази досконалості й великих потенційних можливостей нашоїмови.

На ґрунті цієї концепції чи разомз її формуванням у I. Срезневського та його гуртка й виникла ідея видання алманаху, у якому могли бути оприлюднені їхні творчі спроби. Так, уже в лютому1830 року в середовищі харківських друзів виникла думка створити збірник літературнихта наукових праць під назвою «Украинский альманах». Він мав стати першим (алене останнім) творчим звітом українських авторів, своєрідним оглядомлітературних сил півдня Росії. Організаторами видання стали I. Срезневський уХаркові й I. Розковшенко, що на той час знайшов собі службу в Москві. Вальманасі взяли участь практично всі друзі I. Срезневського, як ті, що жили вХаркові, так і ті, що виїхали з нього. Окрім них були запрошені й інші автори,які так чи інакше потрапили в поле зору упорядників.

Весна і осінь (з перервою на літо)пішли на збирання матеріалу, у жовтні відправлено прохання до цензурногокомітету, а в листопаді отримано дозвіл. Однак через брак коштів альманахвийшов у світ у Харкові з університетської друкарні лише у вересні наступного1831 року. Була це невеличка книжечка на 136 сторінок, якій, однак, судилосястати первістком української альманахової журналістики.

Упорядниками альманаху висуваласяістотна вимога до авторів — подавати твори або українською мовою, або пов'язаніз українською тематикою, але послідовно дотриматися її не вдалося, що надалокнижці еклектичного характеру. Разом з тим все ж можна говорите про українськийвектор альманаху.

Окрасою книжки став вірш ЛевкаБоровиковського «Козак», що дав блискуче втілення на українському ґрунтіконцепції романтичного типу героя, могутнього у своїх людських пристрастях, алесамотнього, чужого довкіллю.

На сторінках «Украинскогоальманаха» дебютував і сам С. Гребінка, надрукувавши романтичний віршросійською мовою «Рогдаев пир». Це був твір на історичну тематику, що мавскладну побудову. Опис бенкету слугував підставою вивести образ Бояна, щоспівав пісню про похід князя Олега на Царград. За ще невправною мовою істилістикою ховалося прагнення поета-початківця розробляти українську тематику,заглядати в минуле свого народу.

Крім названих авторів, в альманасівзяли участь А. Яковлев, П. Морачевський, П. Іноземцев, О.Афанасьев-Чужбинськии. Вагомою була участь найближчого оточення I.Срезневського — тут перший надрукував маловиразні російські вірші, другийпомістив у книзі українські твори, які привертають увагу до нього дослідниківукраїнської літератури.

«Украинский альманах», незважаючи на своюзовнішню скромність і непретензійність, започаткував цілу низку подібного родувидань в Україні. Передусім слід відзначити, що він постав у руслі традиційхарківської періодики, зокрема «Украинского вестника» та «Украинского журнала»,що декларували свій зв'язок з Україною, спиралися на місцеву автуру, охоченадавали свої сторінки для творів українською мовою, широко висвітлювалимісцеву тематику Другим джерелом традицій, що їх увібрав у себе «Украинскийальманах», були засади декабристської альманахової літератури, передусім«Полярной звезды» О. Бестужева І К. Рилєєва та «Мнемозины» В. Кюхельбекера і В.Одоєвського, зорієнтованих на універсальність, енциклопедичність як принципиорганізації книжок. Основні засади добору матеріалу, виявлені в «Украинскомальманахе», такі як поєднання прозових і поетичних творів, науковихісторико-літературних праць і красного письменства, фольклорних записів ілітературних писань, перекладів і оригінальних творів, вміщення поручросійських і українських текстів,— усе це було продуктивно сприйняте творцямимайбутньої альманахової журналістики. Таку засаду упорядкування альманаху йслід називати журнальною. За взірцем ї. Срезневського й I. Розковшенкаупорядковуються наступні українські альманахи, про які далі піде мова. В умовахзаборони української журналістики в Pocії вони стали тим природним річищем, уякому протікало українське культурне життя. Альманахова традиція протрималася вРосії до 1900-х років і була захитана лише тоді, коли з'явилася можливістьлегального видання української періодики.

Натхненні успіхом, I. Срезневськийта його друзі виношують цією створення альманаху «Радуга», який планувався в1831-1832 роках а згодом у 1833 році — альманаху «Отрывки». Про поважністьнамірів гуртка свідчить те, що саме для «Радуги» І. Срезневський підготувавстаттю про Г. Сковороду, а за порадою О. Шпигоцького місцевий художник і I.Альгенштедт виготовив літографію «Краєвид Харкова», яка повинна була бвідкривати альманах, та літографічний портрет Г. Сковороди. Але з різнихпричин, переважно через нестачу коштів, ці задуми не були реалізовані.