20.Публіцистична діяльність в. Винниченка. Періодика в роки української державності 1917-20-х років хх ст.

З 1917 року Винниченко – заступник М.Грушевського, голови Центральної Ради, уряду України. Одночасно він займає посади голови генерального секретаріату та генерального секретаря внутрішніх справ. Бере участь у підготовці і виголошенні першої конституції (серпень 1917).

В. Винниченко написав чотири Універсалів Центральної Ради: перші три проголошені у червні, липні та листопаді 1917, а Четвертий Універсал, яким було визнано Україну самостійною, незалежною державою, – у січні 1918 року. Того ж 1918, після поразки гетьманщини, підтриманої німецькими військами, В. Винниченко стає на чолі Директорії, нового уряду України. Вступивши 1902 року до РУПу (революційної партії України), яка згодом перейменувалась у соціал-демократичну робітничу партію, Винниченко за її дорученнями веде пропаганду серед солдатів, перевозить нелегальну літературу. Винниченко вступає до КП(б)У, працює заступником голови Раднаркому України та наркомом іноземних справ. Співпраця з більшовицьким урядом, як і слід було чекати, тривала недовго – менше року. Маючи відвертий, чесний, самокритичний характер, Винниченко виходить з компартії та уряду. Творчість Винниченка залишила після себе багато його послідовників і, можна сказати, учнів. Серед них назвемо Г.Косинку, М.Хвильового, В.Підмогильного. У романі Винниченка “Прокажельня” автор наводить різні відповіді на запитання журналістки “Що таке щастя?”.

21.Ліквідація українського національного відродження в 30-ті роки. Комуністично-радянська преса України.

В міру захоплення українських земель совєтською владою в зайнятих нею місцях з'являлася і совєтська преса. Розвиток і стан її творить нову сторінку в історії журналістики на українських землях. Можна її поділити на три виразні доби.

Перша – коли ліквідуються органи української національної і соціялістичної думки, що не стояли на ґрунті совєтської дійсности. Були це кілька органів „боротьбистів" та незалежних українських соціялістів і демократів, що об'єдналися і створили Українську Комуністичну Партію, щотижневик„Боротьба".Незалежна УСДРП мала в Києві своїм центральним органом щоденник „Червоний Прапор

Початки преси КП(б)У українською мовою припадають на 1919 р., коли у Києві Губ. Комітет цієї партії почав видавати щоденну газету „Більшовик", а у Харкові – Центральний і Харківський Комітет щоденник „Комуніст – Комунист".

Побіч починає виходити центральний орган совєтської влади „Известия” ( Вісти) Як щоденна газета виходять вони спочатку в мовах російській і українській, редакцію перебирає В. Блакитний– тільки в українській мові. 3 цього моменту стають „Вісти" фактично на той час єдиним органом, що гуртує дійсно українські сили, що пробували пристосовуватись до радянської системи.

Врешті 1922 р. українська некомуністична преса цілковито зникає. Залишається преса лише партійно-комуністична та офіційна совєтська, що поступово взаємно покриваються.

3 1923 Р. Кількість преси українською мовою збільшується. Поширюється їх видання на місцях (села, фабрики тощо). Це підводить розвиток совєтської преси до другої доби.

Друга доба визначається національною політикою совєтської влади, відомою під назвою „українізації". На цю добу припадає переведения багатьох центральних і місцевих органів на українську мову та збільшення їх кількости.

Тоді ж відбувається розвиток щоденної газети „Вісти" в напрямі скупчення визначніших українських літературних, наукових і журналістичних сил. Це ж становище затримується у „Вістях" якийсь час і по смерті В. Блакитного, наступником якого в редакцію приходить Є. Касяненко. На сторінках додатку до „Вістей" „Культура і Побут" з'являються відомі памфлети М. Хвильового, праці М. Шрага, П. Христюка, М. Чечеля з економіки, історії, техніки тощо. Врешті, сторінка гумору і сатири Ост. Вишні, що спричинюється до особливої популярности часопису серед ширших кіл громадянства.

До цього ж часу належить народження і розвиток таких літературних, наукових, мистецьких органів, як „Вапліте" (Вільна Академія Пролетарських Літератів) під проводом Хвильового, а пізніш, як спадкоємець „Вапліте" – знаменитий „Літературний Ярмарок" та інші органи, що порушили чимало проблем літературного, національного та соціяльного світоглядового характеру. Не меншого значения здобуває освітньо-педагогічний орган „Радянська Освіта".

Тим часом совєтська влада, виявляючи і студіюючи розвиток української думки, готує свій перехід до нової національної політики, що наступає з 1930-32 рр., як третя доба. Приносить вона рафіновані, цинічні методи ліквідації української національної думки і характеризується двома основними моментами: братання української культури з російською на користь останньої.

Як наслідок, – широке розгорнення ліквідації всіх органів, що крізь совєтську дійсність змагали до збереження чистоти української мови і розвитку української культури, письменства, науки.

Був це час, коли прозвучали постріли Хвильового і Скрипника. А за ним довга низка визначніших журналістів, письменників, наукових робітників та громадських діячів їде до північних концентраційних таборів і на смерть.

Беручи свій початок у 1930-32 рр., ця третя доба преси совєтської України тягнеться до другої світової війни, розгортається і поглиблюється в повоєнні сорокові роки.