24. Конституція п.Орлика.

Конститу́ція Пили́па О́рлика — договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська (від усієї старшини та козацтва конституцію Орлика підписав кошовий отаман Кость Гордієнко), який визначав права і обов'язки усіх членів Війська. Укладений 1710року. Затверджений шведським королем Карлом XII. Написаний латиною і староукраїнською. Складається з преамбули та 16 статей. Пам'ятка української політико-філософської та правової думки. За оцінкою українських істориків є однією з перших європейських конституцій нового часу .Чинності не набула, оскільки була написана в умовах вигнання.

25. Конституційні проекти Андруського та Драгоманова.

НАЧЕРКИ КОНСТИТУЦІЇ РЕСПУБЛІКИ

— три незавершені конст. проекти члена Кирило-Мефодіївського братства Г. (Ю.) Л. Андрузького. Написані, ймовірно, в 1846—50. С пам'яткою укр. конст. думки середини 19 ст. «Н. К. р.» іноді називають «Конституцією республіки».

В першому проекті («Досягнення можливого ступеня рівності й свободи переважно в слов'янських землях») автор то припускав сильну імп. владу, то обмежував її, то пропонував знищити. Перепонами до демократизації режиму вважав взаємоворожість сусп. станів, свавілля самодержавства, недосконалість освіти. А демократизувати його можливо, на думку Г. Андрузького, за умов рівності у правах, особистої свободи гр-н, ґрунтовної освіти народу, скасування титулів, придвор. посад, перетворення монарха у гр-нина д-ви тощо.

В другому проекті («Ідеал держави»), що поділяється на окр. частини («Про рівність», «Про свободу», «Закон», «Про владу», «Про релігію», «Про стани», «Про повинності», «Податки, майно та капітали», «Майно селянина», «Підданство селянина», «Про військову службу»), автор обстоює вже відомі на той час у Зх. Європі принципи природ, рівності людей, які від народження отримують однакові заг. права. Але згодом вони «досягають приватних прав» і залежно від спрямованості та обсягу останніх переходять до дух., купец., пром., військ., вченого чи землероб, стану. І гр-ни, і уряд у д-ві Г. Андрузького підпорядковуються законам. «Закони корінні» ухвалюються і скасовуються виключно через нар. сейм. «Закони загальні, або скрізь використовувані» може ухвалювати чи поліпшувати ін. влада. Кожний гр-нин має право на власну думку, на критику як корінних, так і заг. законів. За народом залишається право скасування лише заг. законів, а не корінних. Такий підхід можна вважати спробою забезпечити захист конст. норм, конст. ладу д-ви. Третій проект («Начерки Конституції республіки») викладено у формі вільних міркувань і роздумів. У ньому йдеться про: одиниці адм. устрою д-ви (громади, округи, області, штати) та механізми їхньої діяльності; осн. органи влади, їхні повноваження та склад; вимоги до посад, осіб цих органів влади та управління і питання їх матеріального забезпечення. Докладно окреслено структуру та функції громади як основи держ. механізму, регламентовано діяльність управи, що повинна була поєднувати суд., розпорядчі та викон. функції. Слов'ян, д-ва (федерація), за Г. Андрузьким, має об'єднувати 7 штатів. Останні повинні поділятися на області, області — на округи, округи — на громади (по 200—2000 сімей). Найвищим законод. органом д-ви автор бачив Законодавчі Збори, а виконавчим — Держ. Раду, до якої входили б президент і віце-президенти країни, міністри, держ. прокурор, президент Законод. Зборів та президенти відділень цих Зборів у штатах. У проекті зроблено спробу визначення та розподілу законод., викон. і суд. функцій держ. органів.

До числа засновників ліберально-демократичної думки в Україні належить М. Драгоманов (1841 — 1895) — вихованець Київського університету, потім (з 1864 по 1887 р.) — приват-доцент на кафедрі всесвітньої історії, історик, публіцист, етнограф, фольклорист, літературознавець. Він — автор "Вольного Союза — Вільної Спілки" (1885 р.) — одного з перших конституційних проектів, суттю якого були:    а) політична свобода суспільства й особи, що мала реалізуватися через народне представництво в центрі;    б) самоуправління на місцях;    в) права й свободи особи.    Для нього політична свобода є не що інше, як недоторканість особи, свобода слова, совісті, самореалізації національності. Проголосивши політичну свободу як головну мету, М. Драгоманов пропагував демократично організовану систему суспільства, в якому інтереси держави не суперечили б інтересам народів, які її населяють, та інтересам кожної людини.    Політичні права й свободи М. Драгоманов розглядав у цілісній системі ідей, у якій гармонійно взаємодіють людина й суспільство, особа й сукупність осіб (народ, нація), загальним мотивом поведінки яких є ідеали свободи й самостійності, їхнє право самим визначати свої інтереси й засоби досягнення їх, відповідати за свою долю.