31. Соціоетнічна історія м.Грушевського.

Грушевський(1866-1934) "Історія України-Руси" (10 томів, 1898-1936), "Всесвітня історія" (6 частин, 1917 - 1920) розробив власну методологічну доктрину- соціоетнічною історією. У центр загальноісторичного процесу Грушевський ставив ідею загальнолюдського культурного поступу, який проявляється у матеріальних і духовних здобутках людської праці. Прогресивний розвиток спрямован. до реалізації загальних людських цінностей гуманізму. Грушевський вважав, що загальнолюдс. прогрес проявляється і реалізується у розвитку народів-націй, кожна з яких вносить у загальнолюд. культуру свої оригін. творчі здобутки. Ці здобутки є результатом особливостей виникнення народу — природно-географічного середовища, психологічного складу, культурних контактів з іншими народами. Саме народ-нація складає зміст історичного процесу, а не різні форми державно-правової, соціально-економічної організації суспільства. Народ-нація представляє собою самодостатню цінність, зникнення якої є поважною втратою для людського поступу і світової культури. Вчений наполягав на соціологічній обробці історичних фактів, котрі повинні описати у комплексі і якомога найповніше три галузі життя народу-нації: природно-географічні умови, політично-правове становище і культуру. (з включенням у неї господарства, побуту, вірувань, мистецтва тошо).Назагал,історія народу — це історія його духовної і матеріальної культури, котрі піддаються вивченню з допомогою наукового аналізу пам'яток.

32. Антропологічна історія.

Появу структурної антропології Клода Леві-Строса.

погляд Леві-Строс спрямував на свідомість примітивних народів, шукаючи відповіді на питання про чинники, які визначають поведінку людини у реальному житті.

Система структурної антропології Серед головних її недоліків, зокрема, безуспішні намагання сформулювати "універсальні закони" соціального життя. На основі докладного дослідження мови міфів Леві-Строс приходить до виокремлення найпростіших понять, які функціонують на засадах "бінарності" (життя-смерть, земля-вода, гора-діл, хижак-травоїд і т.д. Єдиний висновок, який витримує критику, полягає у певному впливі підсвідомих складових на соціальну поведінку людини, про що писав ще З.Фрейд.

Натомість, цінним тут є метод сходження від загальних свідомісних явищ до елементарних, котрі показують генезу їхнього виникнення та еволюції. Леві-Строс також звернув увагу на те, що кожне явище культури містить два шари інформації: поверхову, котру люди осягають розумом, і глибинну, яка залишається неусвідомленою. Завдання дослідника — не втрачати з поля зору цієї другої.

Леві-Строс різко розмежовував історію та антропологію. Історія вивчає, "як люди роблять історію", а антропологія повинна показати, як вони усвідомлюють свою роль.

Погляди Леві-Строса були розвинуті іншими французькими структуралістами Р.Бартом, Ж.Лаканом, П.Рікером, М.Фуко. Зокрема, М.Фуко багато уваги приділив історичним аспектам формування понятійного складу мови, співвідношення слів (епістем) і речей. Він показав історичну змінність обставин формування і вживання мови, яка поставила історика перед складною проблемою декодування сенсовних значень мови різних епох. У книзі "Слова і речі. Археологія гуманітарних наук" (1967) щоб зрозуміти власну історію, людині слід спочатку навчитися знаходити багатоманітність сенсів, які приховані за мовою і культурою кожної окремої епохи.