56. Філософська історія р. Коллінгвуда.

Робін Коллінгвуд був одним з небагатьох англійських істориків, який плідно займався розробкою теоретичних питань історії.

У 1924 р. вийшла його праця "Дзеркало духу", яка знаменувала поворот до філософії історії. Більшу частину книги Коллінгвуд присвятив аналізові основних етапів розвитку "ідеї історії", прослідковуючи її від античності до початку XX ст. Історична уява, підкреслює вчений, прагне бути істиною і, як така, піддається логічним операціям. Це й створює у історії особливе поєднання мистецтва, науки і філософії, яке реалізується у особливій формі самосвідомості — історичній. Коллінгвуд, історичного процесу як дивиться на нього через мислення людини, історика. Філософія вивчає думку, то й найбільше надається до поєднання з історичною свідомістю. Історія представляється універсальним носієм людського досвіду, а завданням філософії історії стає, передусім, віднайдення специфіки тих розумових актів, з допомогою яких розвиток соціального життя у часі набуває єдиного змістовного значення.

Зосередившись на історичному пізнанні, англійський вчений запроваджує поділ минулих подій на зовнішню і внутрішню сторони. Перша — це рухи фізичних об'єктів (людей і предметів), друга — пов'язана зі свідомістю, думкою,

Коллінгвуд докладно розробив філософські аспекти історичного пізнання, як відтворення минулих думок і переживань, підкреслив діалектику логічних операцій. Разом з тим, вчений залишив відкритим питання про джерела формування свідомості. Проте, заслугою вченого була докладна розробка проблем змінності історичної свідомості та її впливу на історичне пізнання. Його міркування з цього приводу прислужилися розвиткові теорії історії.

58.Неокантіанський зворот в історії (Баденська школа та її представники).

Найвдалішою спробою продовжити переорієнт. теоретичних підстав пізнання стала творчість філософів Баденської школи неокантіанства В.Віндельбанда і Г.Ріккерта. Неокантіанці Баденської школи вважали., що тільки логічний аналіз може привести до всебічного розуміння можливостей історичного пізнання. У центрі уваги опинилась логіка історичного дослідження, а не проблема розгортання історичного процесу як такого. Вільгельм Віндельбанд –критик. позитивізму, який іґнорував специфіку різних галузей знання; взамін запропонував нову класифікацію наук не за предметом вивчення, а за методом. Казав - природничі науки встановлюють загальні закони і тому є "номотетичними" (встановл. загал. закони.), а соціальні — описують окремі факти в їх історичних обставинах і є "ідіографічними" (особливий з грец.). Природничі науки довели перевагу мислення над сприйняттям в пізнанні. Генріх Ріккерт - вважав, що наукове пізнання у природ. має за мету встановлення загальних понять, а у гуманіт.— загальні поняття є лише вихідним моментом для розуміння особливого і неповторного. Таким чином, у природничих науках переважає генералізуючий метод, а у гуманітарних — індивідуалізуючий. Праці філософів Баденської школи привернули увагу теоретиків історії до логічних засад історичного пізнання, змусивши докладніше зайнятися дослідженням розумових операцій історика. "Філософія історії" (1899) та інших Ріккерт докладно обгрунтував положення, що історія є "наукою про культуру", філософія історії — наукою про логіку історичного пізнання, а не метатеорією історії. Філософія історії не встановлює законів, а лише констатує ціннісну (аксіологічну) орієнтацію історика.