37. Неопозитивістські підходи до історії (к.Поппер, к.Гемпель).

Неопозитивісти рішуче заперечували проти "історицизму" — спроб будування метафізичних теорій історичного розвитку.К. Поппер (1902-1996) "Відкрите суспільство та його вороги" (1943) надавав першочергової ваги методології суспільних наук, щоб розірвати з міфамиопертими на ідею залежності людини історичної необхідності. Свою критику вчений спрямував на "метафізичні філософії сторії", серед яких бачив марксизм, геґельянство, всі різновиди філософської історії.Він пропонував розглядати історію з точки зору переходу від закритого суспільства, яке нівелює людську свободу і творчі зусилля, до відкритого суспільства, котре відкриває простір для творчості особистості. Цей перехід триває від часів античності до сучасності і супроводжується постійними намаганнями з допомогою створення "історицистських" теорій звести людство до закритого суспільства, яке обмежує індивідуальну свободу законами суспільної необхідності. Поппер запровадив до аналізу історичних знань методологічний номіналізм—відповідність будь-яких теоретичних конструкцій індивідуальним емпіричним явищам. К. Гемпель створив дедуктивну модель історичного пояснення, яка отримала назву "теорії охоплюючого закону (праці "Функції загальних законів в історичному дослідженні", 1942, . Гемпель запропонував, щоб загальний закон, під яким він розумів теоретичне судження, співставлявся з емпіричним матеріалом. Таким законом служать для історика теорії інших наук — соціології, психології, економії. Історик узагальнює факти з допомогою наукової гіпотези, в ролі якої виступає подібна теорія (закон). Гемпель навіть запровадив замість поняття "закон" інше — "пояснювальний зарис". Історичні пояснення через закон не давали адекватного і повного пояснення фактичного матеріалу, а виявляли можливі його інтерпретації, котрі завжди залишали можливість іншого тлумачення.

38. Школа «Аннали» - перше покоління. Ідеї представників школи «Анналів», що виникла у кінця 20-х рр. XX ст. і яку сьогодні називають «Новою історичною наукою», стали популярними не лише в Франції, а й за кордоном. Тому що її засновники подивились на минуле по-іншому та змогли трансформувати методологію науки відповідно до нової оптика і тогочасних умов. "Нова історія" включає в себе все, що не є "традиційним".

Ранні представники школи «Анналів», що також досить важливо, віддавали безперечний пріоритет теорії обумовленості і визначеності соціальної поведінки чинниками ментальності індивідів, бо колективна ментальність уподібнювалась економічним структурам, роблячи індивіда невільним у своїй власній свідомості та поведінці. У своїй праці М. Блок зазначав що: «Предметом історії є людина. Скажімо точніше - люди ... Історик схожий на казкового людожера. Де пахне людиною, там, він знає, його чекає пожива. Тому «Історія ­наука про людину, і вона використовує факти, але факти людського життя. Розгляд того чи іншого явища, та його оцінка багато в чому залежать від того, в якій системі зв'язків це питання розглядається. Л. Февр вважав, що Історик повинен, вивчаючи певні явища, психологічні чи матеріальні прояви життя людини, задаватись питанням, для чого, чому, як і з якою метою діяли люди, це дасть можливість не просто засвідчити явища, їх існування, а зрозуміти їх значення у житті людей, що саме призвело до цього. Це шлях до розуміння основ.