33. Нова наукова історія", її різновиди та здобутки.

Сцієнтизація історії, яку принесла з собою "нова наукова історія", поставила низку проблем, котрі можна охарактеризувати, як падіння громадського престижу історичного знання — праці "нових істориків" були занадто спеціальними і незрозумілими для широкої публіки, яка шукала у них "людського" виміру. Частина західних істориків почала бити на сполох, вимагаючи "віднаучнення" історії, повернення на магістральний шлях "історичного релятивізму" (О.Ексле). "Моделі" і "процеси", зазначали вони, дегуманізують історію. Уже згадуваний вище англійський історик Д.Елтон 1970 р. писав: "...Чим би не займалася історія, вона повинна бути по суті оповіданням (розповіддю) про змінні долі людей".

До певного часу такі думки виглядали ретроградством. Проте, практика історичних досліджень поставила перед вченими й суто методологічні проблеми, які виявилися не до розв'язання у рамках "нової наукової історії". Це були проблеми історичної "наррації" — викладу (описування) історичних знань, здобутих у процесі дослідження. У дискусіях з проблем нарративу отримали поширення методологічні підходи, які незабаром викристалізувалися у "нову філософію історії" або "нарративну філософію історії". Її концепти швидко поширилися на Заході у 70-х, а особливо 80-х роках.

Перш ніж розглянути головні аспекти нової методологічної парадигми, доцільно спочатку зупинитися на її теоретичних джерелах, одним з яких була структурна антропологія.

34. Школа Анналів 2 покоління (Ф. Бордель) Після смерті Л.Февра у 1956 р. естафета “анналістів” перейшла до т.зв. “другого покоління”. глави Фернана Броделя. Бродель продовжив постульовану засновниками Школи ідею створення інтеґральної історії Людини, і з цією метою дав приклад конструювання такої концепції історії, яка увійшла у літературу під назвою “глобальної” (іноді — “тотальної”) історії. 1948 р. дисертація Броделя “Середземне море і світ Середземномор’я у епоху Філіпа ІІ”. Бродель спирався на досягнення, соціології, антропології, географії, психології. Французькому вченому властиве холістичне розуміння суспільно- історичного розвитку.. Людина є центром і змістом всього історичного і соціального розвитку.

Бродель теорію “історичного часу”. Вирізняв “час великої тривалості”, в якому розгортається історія цивілізацій, стосунки людей з природним середовищем — зміни тут малопомітні і тривалі. “Час середньої тривалості” властивий для економічних циклів, а “час короткої тривалості” — політичних подій. При цьому Бродель робив наголос на специфіці історичної науки в цілому і “глобальної історії” зокрема. “Глобальність” передбачає відновлення минулої дійсності, в якій перебувала людина, у всій її можливій повноті, різноплановості і багатоманітності. Бродель дав декілька зразків такої історії. Історик прийшов до висновку, що зворотним моментом формування новочасного капіталізму послужило прагнення людей до створення з допомогою речей зручностей у повсякденному житті; це прагнення змінило світ наприкінці ХVІІІ ст., давши поштовх розвиткові капіталізму. Дослідник подав докладний опис соціально-економічних взаємин, включаючи господарство, торгівлю, транспорт, побут, моду тощо різних країн та народів, зауваживши чимало спільних рис.

За часів Броделя Школа “Аннали” досягла значних впливів у європейській історіографії. Дослідників приваблювали синтезуючі тенденції методології “анналістів”, яка давала можливість більш “об’ємного” погляду на суспільство, позбавленого соціологічного схематизму з його переважною увагою до масових “позалюдських” явищ (стосунків). У працях послідовників Школи більш відчутним був “людський” вимір історії. У 50-х роках зусиллями вчених Школи була опублікована 7-томна “Загальна історія цивілізацій” (за ред. М.Крузе), яка послужила підставою для підготовки шкільних підручників з історії. Представники Школи друкували багато дослідницьких праць, на сторінках своїх часописів і збірників надавали можливість висловлювати думки прихильникам інших наукових шкіл. Поряд із схвальними відгуками, лунали й критичні міркування, які торкалися труднощів “охоплення” усього комплексу питань “цивілізації”. Здебільшого історики обмежувалися вивченням окремих сторін суспільного розвитку — соціально-економічних або культурно-духовних. Поступово центр ваги переміщувався у сферу соціальної психології, який змушував концентрувати увагу на відбитті суспільних явищ у свідомості окремої людини.