1.Об’єкт і предмет вивчення методології історії. З грец. методос- шлях, логос – слово. Методологія історії – це особлива історична дисципліна, що вивчає природу, принципи, методи історичного пізнання, створення та поширення нових історичних знань. Методологія покликана показати механізми історич знання.ми досягаємо знаннь через пізнання. Пізнання – це усвідомлення сутності людей, феноменів. Способи пізнання історич.знання: 1. емпіричний (органи чуття), 2. образний(цілі картини, образи),3. науково-теоретичний. Відповідно до тих методів можемо визначити- об’єкт – річ (людина) або явище на яку скерована пізнавальна активність людини (свідомість історика дослідника); та предмет – історичне знання. Пізнавальна схема науки: (намалювати).

2. Складові частини методології

Історична наука в процесі пізнання минулого розв’язує такі ж завдання як і інші науки. широко використовує різноманітні методи інших наук, для отримання об’єктивних знань про минуле. Щоб ці знання відповідали критеріям науковості, потрібен теоретичний аналіз як взаємодії суб’єкта і об’єкта в історичному пізнанні, так і характеру, принципів і змісту формування історичних знань.

Методологія історія – це дисципліна, що вивчає природу, принципи і методи історичного пізнання, створення і поширення наукових історичних знань. Вона використовує основні поняття історичної науки, які складають її теоретичний апарат. Їх призначення полягає в тому, щоб організувати і систематизувати матеріал історичної науки, утворювати вихідні дані, котрі дозволяють тлумачити, пояснювати і розуміти історичні явища.

Методологія історії –галузь, через яку історія поєднується і взаємодіє з іншими науками. Вона використовує здобутки філософії– гносеології, епістемології, аксіології ,логіки та ін. протягом тривалого часу методологію історії не визнавали окремою науковою дисципліною. Структура методології історії трактується дослідниками по-різному. Можна виокремити три складові частини мет. іст.:

1.«Обєктивна методологія» або уявлення про об’єкт і предмет пізнання історії

2.«Субєктивна методологія» або уявлення про суб’єкта пізнання, його пізнавальні операції на шляху до створення наукових знань, теорію методів.

3.«Субєктивно-обєктивна методологія» або явлення про зміст, структуру та істинність історичних знань, їх місце в історичній свідомості і соц. Функції у соціумі.

5 Об'єкт і предмет пізнання в історії (широке і вузьке розуміння). Знання виникає як результат пізнання. Об'єктом пізнання є людина, що має різні прояви своєї сутності. Людина (як істота) також виступає і суб'єктом пізнання, вона вивчає саму себе , створює своє середовище (біологічна). Процес пізнання це процес порівняння себе з кимось іншим (соціальна – думає і керує своєю свідомісю). Формування людиною своєї свідомості та її вдосконалення допомагає здійснити «пізнання речі в слові». Ускладнення соціального світу людини. Відбувається через створення нею ідеального образу світу, однак реальний світ набагато складніший. Історії без людини не буває. Процес пізнання спрямов. На адаптацію люд. В світі. За таких умов діял.людини в світі це є самопізнання. Об’єкт пізнання –є та річ чи предмет на який спрямована увага людини(вузьке розуміння). Людина самопізнає і творить зання. Це знання історичне і воно розділяєтьсяв часі.

Історія це людина у взаєминах з ін.людьми та оточення світом у часі і просторі; історія в людині, людина в історії.(це широке тлумачення об’кту історії). Предметом пізнання (широке розуміння) – виступають прояви людини: 1) взаємодія з іншими людськими спільнотами (соціальна функція людини). 2)продуктивно- виробнича ф-ція. 3)духовно – розумова (збагачення знань). 4)репродуктивна (спадкоємність). 5) екологічна. Під предметом — сукупність найбільш суттєвих властивостей і рис, які дозволяють розкрити сутність об'єкту.