Розділ іі. Методика організації та проведення уроків музичного мистецтва

2.1. Умови ефективного провадження уроків музичного мистецтва

Наше сьогодення зумовило появу багатьох варіантів навчальних програм з музики для загальноосвітньої школи, однак спільним залишається основне завдання - вдосконалювати методику проведення уроків музики, бо це основна форма музичного виховання школярів. Як урок мистецтва він мав свою специфіку, і спрямований передусім на розвиток емоційного музично-естетичного досвіду учнів.

Тематична побудова програм з музики дав можливість досягти цілісності уроку, де розглядаються різні грані музики як єдиного цілого. Однак не слід забувати про різноманітну музичну діяльність і особливості залучення до неї молодших школярів. Практика свідчить, що кожен вид музичної діяльності потребує певної методики його освоєння, майстерність учителя музики полягатиме в тому, як він зуміє підпорядкувати різноманітну музичну діяльність /хоровий спів, слухання музики, музично-ритмічні рухи, гра на елементарних музичних інструментах, сольфеджування вправ/ загальній темі на чверть. Відповідно, визначаючи тему уроку, варто виділяти основні етапи роботи на уроці:

1. Загальна тема на чверть.

2. Розучування певної пісні /з уточненням, що це: ознайомлення чи продовження/.

3. Конкретний матеріал з музичної грамоти чи вправа на сольфеджування.

4. Твір з розділу слухання музики [5, с. 11].

Навчальна мета теж охоплюватиме різні види музичної діяльності, її можна диференціювати в таких напрямках:

• працювати над виробленням вокально-хорових навичок;

• ознайомити з новою піснею, вивчити перший куплет і т.п.;

• добиватись осмисленого виконання фраз у пісні, працювати над її художнім виконанням;

• ознайомити з певним поняттям музичної грамоти, працювати над виробленням навичок сольфеджування;

• розвивати навички активного сприймання музичного твору, вчити розрізняти елементи музичного, твору, вчити розрізняти елементи

• музичної мови, використані для створення певного образу.

Згідно з вимогами загальної педагогіки, виділяється ще розвивальна мета уроку, однак щодо уроку музики тут буде постійний повтор, бо все, що проводиться на уроці музики, спрямоване на музичний розвиток дитини, сприяє розвитку її музикальності. А ось виховна мета, крім загального напряму /формувати художній смак, музичні інтереси дітей/, може мати конкретні завдання, відповідно до музичного матеріалу:

• виховувати у дітей патріотичні почуття;

• виховувати любов до рідного краю, до природи і відчуття її краси;

• виховувати любов і шану до народних пісень, до народних традицій, до творчості композиторів;

• виховувати почуття товариськості, поваги і любові до батьків, рідних [5, с. 16].

Для освоєння музики як предмета найбільше підходить комбінований тин уроку, коли подача нового музичного матеріалу ґрунтується на повторенні, закріпленні попереднього. Спостереження переконують, що доцільно проводити уроки за таким орієнтовним планом:

1. Організаційна частина, музичне вітання /2хв/.

2. Розспівування з освоєнням музичної грамоти /8-10 хв/.

3. Розучування пісні /12-14 хв/.

4. Музично-ритмічні рухи /3-5 хв/.

5. Слухання музики /8-10 хв/.

6. Закріплення, опитування /5-7 хв/.

7. Підсумок уроку, завдання додому /1-2 хв/.

Ці етапи уроку взагалі спрямовують діяльність учителя, щоб раціонально використати час, але не позбавляють творчої ініціативи. Зокрема, вчитель може міняти послідовність таких етапів уроку, як розучування пісні і слухання музики, змінюючи деякою мірою і дозування часу. Зате музично-ритмічні рухи необхідно обов'язково проводити після 20 хв. уроку, замість традиційної фізкультхвилинки на інших уроках.

Для організації уроку музики велике значення має емоційний заряд, тому тут важливу роль відіграє вхід під музику. В програмі, складеній на основі концепції музичного виховання Д. Кабалевського передбачено, що в такому разі звучать різноманітні твори, тобто ті, які слухали на попередніх уроках /тепер це йде як закріплення, повторення/. Але коли діти заходять у клас, музика звучить до деякої міри як фонова, і тут не варто використовувати музику концертного плану, яка вимагає особливої зосередженості слухача. У своїй практиці ми використовуємо марші і пісні маршового характеру, які мають прикладне спрямування, беручи матеріал 8 навчальної програми та додатковий. Діти мимоволі звикають, щоб під час перерви необхідно вийти з класу і лише звуки музики покличуть на урок. Так утверджується своєрідна гра-ритуал, де звертається увага і на дисциплінований вхід, і на якість. Слід зазначити, що коли музика звучить у грамзаписі, то вчитель має більшу можливість спостерігати за дітьми, виділити кращих виконавців, допомогти відстаючим, котрі крокують невпевнено і неправильно [10, с. 21].

Вже склалася певна традиція, що робота на уроці починається з музичного вітання. І суть не в тому, як привітатись під час першої зустрічі, а це йде як хвала дню, щоб він був добрим для вас від світанку до смеркання. Мається на увазі найбільш поширене вітання-спів "Добрий день", коли вчитель співає ці слова на звуки тонічного тризвуку /І-ІП-V/, а діти відповідають у зворотному порядку /V-ІП-І/. Тут навіть можливий елемент багатоголосся, коли після співу "Добрий день" ще виконують олово день на звуки тризвуку спочатку у мелодійному, а потім у гармонічному звучанні. Крім, того, вчителі використовують і інші варіанти, своєрідні вокальні імпровізації на певні тексти.

Практично це вже початок розспівування, яке доцільно продовжити вправами за релятивною системою сольмізації. На жаль, досі педагоги ще мало використовують цей вид роботи, хоч він досить простий для освоєння і сприяє виробленню у дітей чистого інтонування, координації слуху та голосу. Тут, звичайно, необхідно набувати досвіду, з першого разу можуть бути і невдачі. Ми переконались, що недоцільно проводити паралелі між відносною і абсолютною системами, бо часто це заплутує навіть учителя. Адже релятивна система спрямована на розвиток ладового чуття, осмисленого сприймання співвідношення звуків, і діти легко співають у різних тональностях, не задумуючись про тональності, дієзи і бемолі біля ключа. Тут кожен звук - це сходинка у звукоряді, певний ступінь, який має ручний знак. Показ рукою допомагає дітям осмислити рух мелодії вгору чи вниз, або спів на одному звуці. Звичайно, рекомендується починати з ступеня зо, бо це середина звукоряду, примарна зона звучання дитячого голосу. Для настройки вчитель може співати зо, яке відповідає різним звукам абсолютної системи /соль, ля, фа/, а діти навчаються самостійно від заданого зо співати третій ступінь ві. Проте їм не треба розповідати про малу терцію, будову тризвука і т.п., а пропонується згадати поспівку ку-ку /яку кує зозуля/ і заспівати це на ступені зо-ві.

Графічний запис довгих і коротких звуків дає можливість учням фіксувати не лише придумані ними ритмічні вправи, а й вокальні - з записом складових назв ступенів, які використовуються. Звідси легко перейти до виконання канонів, спочатку ритмічних, а потім вокальних. Вся ця робота передує вивченню нотної грамоти. Слід зазначити, що тут нема єдиної думки, бо за концепцією Д.Кабалевського освоєння нотної грамоти не передбачається у програмі з музики для загальноосвітньої школи. Однак практика переконує, що діти зацікавлені в опануванні нотної грамоти, і при послідовній роботі вчителя спів по нотах може приносити їм задоволення. Крім того, володіння нотним письмом поглиблює розуміння музичної мови, - так само, як знання граматики сприяє розумінню краси поетичних рядків, використання епітетів, метафор і т.п [7, с. 18].

Тут варто згадати слова Б.Астаф’єва, який наголошував, що для формування свідомого слухача необхідно розвинути в нього інстинкт виконавця; і коли така людина відчує зсередини матеріал, яким оперує музика, то вона більш явно відчує плин музики зовні.

В процесі розспівування поряд з різноманітними вправами, які діти співають "на слух", варто використовувати вправи за релятивною системою сольмізації, а далі брати вправи для сольфеджування, на яких поступово вивчаються основи музичної грамоти. Перехідною ланкою до розучування пісні можуть бути вокальні імпровізації, коли учні придумують мелодію на заданий текст.

Розучування пісні - це такий етап уроку, який найбільш впевнено проводять вчителі, а інколи цим "витісняють" усі інші етапи, перетворюючи урок у своєрідну репетицію і забуваючи, що голосові зв’язки дітей молодшого шкільного віку стомлюються від тривалого співу. Тут спостерігається ще один недолік - учителі мало звертаюсь увагу на дикцію. Ми переконались у ефективності такого прийому, коли текст промовляється тихо чи пошепки /тоді всі дикційні недоліки виявляються чіткіше/, але обов’язково у ритмі пісні, бо це вже перший крок у її розучуванні. Досконала вимова слів у ритмі полегшує вивчення мелодії і дає змогу пізніше зосередитись на художньому виконанні пісні. Варто нагадати, що важливе значення має вступна бесіда до пісні , яка повинна не лише зацікавити учнів, а й поповнювати їх знання про музичний світ, де кожна пісня має своє місце.

Багато пісень своєрідно "оживає", коли їх виконувати з музично-ритмічними рухами, тому ці два етапи уроку органічно переплітаються. Наприклад, українська народна пісня "Женчичок-бренчичок" спочатку не викликає особливого захоплення в учнів. Але якщо запропонувати дітям виконати ритмічний супровід до пісні, то інтерес посилюється. Ще більше зростає зацікавленість, якщо виконувати її з музично-ритмічними рухами, котрі описані далі.

І. Женяичок - бренчичок	Похитування корпусом поперемінно то на лівій,то направій нозі;
вилітав,	помахи руками, наче крильцями
високо ніженьку підіймав.	поперемінно піднімається високо ліва чи права нога
Як бито, набито,	Похитування корпусом вліво-вправо
ніженьку пробито,	показ рукою на ногу
в зеленім лугу	похитування корпусом
бери собі другу.	притуп

Виконуючи наступні куплети, діти образно показують, як женчик вмивався росою, житечко жав, грудкою гострую ніжку набив і т.п., у приспіві рухи повторюються.

Якщо ж пісня, яка розучується, урочиста і за змістом не підходить для виконання - інеценізації, тоді використовується пісня з музично—ритмічними рухами, яка вивчалась раніше. Інший варіант - використання для музично-ритмічних рухів творів з репертуару слухання. Наприклад, танцювальні рухи можна виконувати до таких творів: "Весняний вальс" А.Кос-Анатольського; українські народні танці "Козачок", "Гопак", "Аркан", "Полька" М.Глінки, "Маленька полька" Д.Кабалевського і т.п. В такому разі необхідно слухання проводити третім етапом уроку, замість розучування пісні, щоб спочатку діти прослухали, проаналізували, а потім вчились виконувати з рухами [7, с. 20].

Досвід переконує, що слухання музики як етап уроку найбільш доцільно проводити за такою схемою:

1. Вступне слово вчителя з настановою до слухання у формі завдань /послухати і сказати, який характер чи настрій твору, або що розповідає чи виражав ця музика/;

2. Звучання твору в грамзаписі чи живому виконанні;

3. Аналіз твору відповідно до завдань-настанов;

4. Повторне слухання твору чи його фрагмента, до якого даються нові завдання /простежити, як розвивається музика, яка будова твору, які інструменти звучать/;

5. Підсумковий аналіз твору. Повторне слухання твору чи його фрагмента дає змогу учням глибше вникнути в його зміст і це дуже важливо - тоді твори краще запам’ятовуються.

У зв’язку з тим що урок музики специфічний, де матеріал засвоюється в основному на уроці, то й опитування, оцінювання знань і навичок дещо відрізняється від інших уроків. Враховуючи комплекс поняття музикальності, варто дати можливість учневі виявити себе в різних видах музичної діяльності, якими він у домашніх умовах цілеспрямовано не займається. Тому на уроці необхідно створити умови для активізації різноманітної музичної діяльності, а в процесі її оцінювати рівень знань, умінь школярів. Відповідно протягом уроку вчитель контролює діяльність дітей, і лише в кінці уроку варто оголошувати оцінки. Особливо активно працюють учні, якщо використовують кольорові сигнальні картки, з допомогою яких одразу оцінюється відповідь учня в процесі бесіди чи фронтального опитування /наприклад червоний колір - бездоганна відповідь чи виконання; зелений колір - з деякими неточностями; синій - слабка відповідь [14, с. 19].

Спостереження показують, що закріплення, опитування як етап уроку варто починати з того, що вчитель на основі кольорових карток /3-4/ оголошує загальну оцінку, а тим, хто має 1-2 картки, пропонуються додаткові запитання. Проте не варто повторювати матеріал музичної грамоти, пропонувати виконати пісню чи музично-ритмічні рухи. Щоб зберегти піднесеність, задоволення, яке приносить слухання: музики /зрештою, це часто кульмінація уроку/, доцільно його продовжити у формі музичної вікторини чи музичної загадай: впізнати твір, який прозвучить, вказати хто автор, розповісти про характер твору і т.п. Тут використовується матеріал з попередніх уроків - таким чином, проходить закріплення в пам’яті дітей прослуханого, і саме це -найефективніший шлях формування їхнього художнього смаку.

Звичайно вчитель може побудувати закріплення, опитування і на повторенні вивченої пісні /по черзі співають двоє-троє дітей, інші виконують ритмічний супровід до пісні/ - тоді варто цей етап уроку поєднати з розучуваним пісні, тобто проводити їх підряд. Слід пам’ятати, що дитина психологічно настроюється на певну музичну діяльність, і раптово переходити з одного виду діяльності на інший небажано.

Існує думка, що все вивчається на уроці музики і як таких домашніх завдань тут немає, ос облив о для молодших школярів. Однак учителі-практики успішно поєднують зроблене на уроці з тим, що може виконати учень вдома. Звичайно, відповідно до віку, класу завдання можуть ускладнюватись. Основні з них:

1. Придумати ритмічну вправу, записати її графічно;

2. Придумати вправу на вивчені ступені. Записати її графічно;

3. Переписати вправу, навчитись сольмізувати;

4. Переписати слова пісні /якщо нема посібників/, вивчити напам'ять;

5. Вдома виконати пісню з музично-ритмічними рухами для батьків;

6. Намалювати малюнок під враженням музики, яку слухали на уроці, чи під враженням розученої пісні;

7. Протягом тижня уважно слухати музичні радіо- і телепередачі, записати назви творів, пісень, які сподобались і запам’ятались, щоб потім розповісти про них у класі [14, с. 27].

Перевірка виконання домашніх завдань здійснюється на відповідних етанах уроку.

Підсумовуючи зазначене, хочеться звернути увагу на те, що уроки музики як уроки мистецтва повинні проводитись в добре обладнаних кабінетах, з відповідними технічними засобами, щоб якісно звучали музичні ілюстрації в записі. Спів пісень не може повністю замінити слухання музики /передові педагоги-музиканти зрозуміли це ще на початку XX ст./, і якщо його не проводити у школі, то діти стихійно компенсують це вдома за рахунок низькопробної естрадної музики, яка не відповідає їхньому вікові. Якщо ми хочемо дійсно ефективно використовувати силу впливу музики на особистість чутливого, довірливого молодшого школяра, то необхідно подбати про кабінет музики в кожній школі. Сюди залюбки йтимуть діти, бо відчують, що тут можна полинути душею до високого мистецтва, а це зніме втому, дасть їм сили працювати на інших уроках, буде стримувати від поганих вчинків, спонукатиме до добра і злагоди.