2.4. Порушення психічного розвитку

У психічному розвитку все йде не так гладко. Бувають відхилення навіть досить значні. Основними параметрами порушення є:

1) рівень та характер порушення;

2) час ураження;

3) співвідношення між первинними та вторинними дефектами;

4) порушення міжфункціональної взаємодії, асоціативних та

їєрархічних зв'язків.

Розглянемо основні типи порушень психічного розвитку:

1. Психічний недорозвиток: його причиною є раннє пораження мозку, пов'язане із спадковістю, внутрічеревними, родовими і післяродовими травмами. У результаті проявляється інертність психічного розвитку у мисленні - примітивні асоціативні зв'язки, низький рівень розвитку інтелекту, зокрема, рівень узагальнення, абстрактності тощо.

2. Затримка психічного розвитку: причиною є мозаїчне (нефіксоване та неглибоке) поранення мозку. У результаті є тимчасова фіксація на більш ранніх етапах психічного розвитку, недостатність розвитку мислення, ослабленість пам'яті, уваги. Цей дефект компенсується спец навчанням. У 11-15 років долається затримка і підліток досягає норми.

3. Пошкоджений психічний розвиток: спочатку розвиток відбувається нормально. А згодом, коли всі структури мозку вже сформувалися через спадкове захворювання, інфекції чи травми центральної нервової системи

проявляються окремі пошкодження: інертність мислення, його нецілеспрямованіст, непрактичність, тощо.

4. Спотворений психічний розвиток, це найбільш складний випадок, для якого характерний як психічний недорозвиток, так і пошкодження психічного розвитку.

5. Дисгармонійний психічний розвиток; наявний тоді, коли в одному показнику психічного розвитку відбувається прискорення, а в іншому сповільнення (наприклад інтелект та емоції) або у дітей-вундеркіндів, в яких соціальний розвиток явно відстає від інтелектуального.

2.5. Провідна роль суспільного навчання і виховання у психічному та особистісному розвитку дитини

Процес учіння розпочинається у грудному віці. Дитина вчиться вступати в контакти з дорослими, які доглядають за нею, задовольняють її потреби. Вона вчиться наслідувати їх дії, маніпулюючи предметами, граючись, виконуючи їх доручення. Спочатку ЇЇ учіння є складовим аспектом спілкування з дорослими, гри та інших видів діяльності, згодом воно виділяється в самостійну діяльність, спрямовану на оволодіння теоретичними знаннями, вміннями і навичками.

Зароджуючись у дошкільників, навчальна діяльність стає провідною у молодшому шкільному віці їй підпорядковується гра, праця. Учіння виступає в житті дитини як форма прояву її розвитку і як основний його чинник. Поза учінням нема психічного розвитку. В умовах школи учіння скеровується навчанням як складовою системою здійснюваного в сім’ї дитячих (садках, школах та інших закладах керування навчальною діяльністю молодшого покоління. Добре організоване навчання веде за собою розвиток дітей (Л. С.Виготський та ін.) Так, наприклад, у навчанні розвивається довільна пам'ять, яка з часом стає вирішальним фактором розвитку мислення і мовлення.

В умовах навчання відбувається формування наукового світогляду школярів їх свідомості та самосвідомості, переконань, моральних якостей розвиток духовності, здібностей. Від змісту, форми і методів навчання залежать теми переходу дитини від нижчих до вищих ступенів розумового розвитку. Якщо вводити в навчання спеціальні засоби, то логічні операції формуються у дітей вже 11-12 років. Таким чином, розширюються можливості засвоєння знань.

Розвиток не вичерпується тими змінами індивіда, які є прямими результатами його учіння. Він включає переробку, систематизацію, узагальнення тощо, що ним засвоюється в ході інших видів діяльності, і знаменує собою якісні зміни особистості Останні проявляються в розширенні її можливостей в саморегулюванні діяльностей, самостійному засвоєнні знань.

Ефективність навчальної діяльності зумовлюється також індивідуальними відмінностями учнів, їх готовністю вчитися. Врахування цих відмінностей необхідне для індивідуалізації навчання, для підвищення його ролі у психічному розвитку учнів.

Поява нових психологічних якостей залежить від активності самої дитини. Нове, якщо воно й зумовлюється зовнішнім, обов'язково включає в себе діяльність дитини. Засвоєння одного і того ж матеріалу відбувається по-різному, вимагає різних педагогічних умов.

Нове вноситься в зовнішню діяльність, яка під керівництвом дорослого призводить до змін у внутрішній (ідеальній) психічній діяльності. Тому навчання має бути узгоджене із "сензитивними" періодами розвитку психічних функцій, має враховуватися рівень та особливості досягнутого психічного розвитку.

У навчанні реалізуються виховні функції стосовно особистості, наприклад, світобачення. Навчальна діяльність є фактором збагачення емоційного житлі, формування в учнів стійких інтелектуальних, моральних, естетичних почуттів. Сучасне навчання повинно бути тільки розвиваючим, учень повинен бути його суб'єктом.

Розвиток дитини відбувається в процесі виховання. Виховання успішно досягає своєї мети, якщо воно викликає у вихованців прагнення до самовиховання, поєднуючи зростаючі вимоги з повагою до дитини, Виховання не повинно зводитися до зовнішніх впливів (наказів, заборон тощо), а враховувати внутрішні зміни в думках, почуттях, потребах. Конкретний вплив виховання на розвиток особистості буде розглядатися в окремому розділі.