3.12. Індивідуальний підхід у вихованні

Повноцінне виховання потребує реалізації індивідуального підходу. Останній передбачає побудову всієї системи виховання з врахуванням перспективи найближчого розвитку кожної дитини, що зумовлено природними відмінностями та особливостями її соціальної ситуації розвитку.

У індивідуальному підході до дитини у процесі виховання можна вичленити два аспекти психологічний і педагогічний /М.Й.Боришевський/, Психологічний полягає у встановленні неповторної своєрідності учня у визначенні його ставлення до оточуючих і себе самого, особливостей суб'єктивного сприймання зовнішніх впливів та специфіки реагування на них. Педагогічний аспект індивідуального підходу полягає у доборі таких засобів і форми впливу на школяра, які найбільше відповідають його психологічним особливостям, психічним станам та переживанням у даний момент і завдяки цьому забезпечують виховний ефект.

Щоб ефективно здійснювати виховну діяльність, педагог повинен глибоко знати особистість вихованця. З цього приводу К.Д.Ушинський писав: "Вихователь повинен прагнути пізнати людину такою, якою вона є в дійсності, з усіма її слабкостями, та в усій її величі, з усіма її буденними, потребами, з усіма її великими духовними вимогами.

Вихователь повинен знати людину у сім'ї, у суспільстві, серед народу, серед людства і наодинці зі своєю совістю, він повинен знати спонукальні причини діянь, історію розвитку всякої пристрасті і всякого характеру. Тільки тоді він зможе почерпнути у самій природі людини засоби виховного впливу, - а засоби ці величезні” (Ушинський К.Д. Человек как предмет воспитания.// Собр.соч-М., Л. в 11-ти томах. Изд. АНН РСФСР, 1955.-Т.1 .-35-36.)

Здійснення індивідуального підходу у процесі виховання означає, передусім, виявлення загальної спрямованості особистості вихованця, його нахилів, змісту основних інтересів, можливостей, а також особливостей самосвідомості Врахування цього допомагає вихователеві підтримувати і стимулювати прогресивний розвиток різнобічно спрямованої і внутрішньо гармонійної особистості.

Однією з вимог індивідуального підходу є чітка диференціація методів і форм виховного впливу на учня. Необхідність індивідуального підходу зумовлюється тим, що на одні і ті ж засоби та форми виховного впливу учень реагує по-різному залежно від своєрідності його спрямованості, самосвідомості, рис його розуму, почуттів, волі, темпераменту та характеру, що розвинулись раніше. Наприклад, заохочення, як засіб стимуляції, потрібно застосовувати до кожного учня, а, в першу чергу, до тих, в яких вчитель виявив такі риси, як нерішучість, відсутність інтересу. Заохочення по-різному впливає на учнів: на самовпевненого учня похвала може вплинути негативно: спонукати до самозаспокоєння, зазнайства, а на скромного позитивно.

Такту і почуття міри вимагає також застосування вчителем покарань як форма виховного впливу. Якщо в школяра досить розвинені почуття власної гідності чи самокритичність, то у випадку порушення ним норм поведінки чи невиконання доручень, якщо це трапляється з даним учнем дуже рідко, досить обмежитись осуджуючим поглядом чи зауваженням. Стосовно ж іншого школяра така форма покарання може виявитись надто "легкою" і безрезультативною. Але при цьому треба мати на увазі, що найсуворіше покарання не повинно ображати виховання, принижувати почуття його власної гідності.

При виборі засобів і форм виховного впливу на учня треба враховувати також необхідність у їх періодичному варіюванні. Одним з важливих аспектів індивідуального підходу є врахування особливостей самосвідомості школяра та його темпераменту.

Важливу роль в індивідуальному підході відіграє також вра­хування психічних станів школяра, настрою загального фізичного самопочуття, працездатності у процесі навчання. Загальною важливою умовою забезпечення результативності індивідуального підходу є органічне поєднання впливів педагога на окремого учня з впливами на нього класу, референтної групи, ровесників, інших дорослих.