
- •Передмова
- •Розділ і Предмет, завдання і методи педагогічної психології
- •Історія виникнення педагогічної психології
- •1.2. Завдання педагогічної психології
- •13. Методи педагогічної психологи
- •Література
- •Розділ 2 Зміст, закономірності та динаміка психічного й особистісного розвитку дитини в онтогенезі
- •2.1. Основні концепції психічного розвитку
- •1.2. Джерела і рушійні сили психічного розвитку
- •2.3. Показники психічного розвитку
- •Розвиток свідомості
- •Розвиток спрямованості особистості, її спонукальної сфери
- •Розвиток психологічної структури діяльності
- •Розвиток суб’єктності
- •Розвиток духовності
- •2.4. Порушення психічного розвитку
- •2.5. Провідна роль суспільного навчання і виховання у психічному та особистісному розвитку дитини
- •2.6. Періодизація вікового розвитку
- •Література
- •Розділ 3 Психологічні основи виховання та самовиховання школярів
- •3.1. Завдання виховання особистості на сучасному етапі
- •3.2. Керування процесом виховання
- •3.3. Механізми виховання
- •3.4. Виховний вплив
- •3.5. Гуманізація виховання
- •3.6. Активність дитини і виховання
- •3.7. Виховання і спілкування
- •3.8. Психологія самовиховання
- •3.9. Критерії вихованості
- •3.10. Психологія перевиховання
- •3.11. Вікові аспекти виховання
- •3.12. Індивідуальний підхід у вихованні
- •3.13. Психологічне обгрунтування системи виховання відповідальної поведінки у зростаючої особистості
- •Література
- •4.1. Психологія уміння
- •4.1.1. Загальна характеристика учіння та його види
- •4.2. Психологічні основи оптимізації навчання
- •4.2.1. Загальна характеристика навчання
- •4.2.2. Змістовна та операційна складові навчання
- •4.2.3. Механізми навчання
- •4.2.4. Розвиток мислення школярів у навчанні.
- •4.2.5. Розвиток мислення школярів у навчанні
- •4.2.6. Типи та види навчання
- •4.2.7. Психологія навчального впливу та методів навчання
- •4.2.8. Психологія опитування учнів та оцінювання їх знань
- •4.3. Психологічні основи індивідуалізації та диференціації навчання
- •Психологія педагогічної діяльності і психологія особистості вчителя
- •5.1. Загальна характеристика педагогічної діяльності
- •5.2. Психологічна структура педагогічної діяльності
- •5.3. Педагогічні здібності
- •5.4. Стилі педагогічної діяльності
- •5.5. Особистість вчителя
- •Література
3.8. Психологія самовиховання
Виховання досягає успіху тоді, коли воно переростає у самовиховання, тобто, коли учень перетворюється з об'єкта в суб'єкт виховання. Дамо визначення самовихованню. Самовиховання - це здійснення суб'єктом управління діяльністю, спрямованою на зміну своєї особистості у відповідності зі свідомо поставленими цілями, сформованими ідеалами і переконаннями.
Психологами виділено ряд форм самовиховання: 1/ виховання у себе нової якості, якою особистість на даний момент не володіє, наприклад, акуратність; 2/ ломка старого, долання наявної негативної якості, наприклад, безвольності, лінощів, тощо; 3/ поглиблення уже наявної якості, недостатньо сформованої, наприклад, розвиток здібностей.
Виділимо
найважливіші психолого-педагогічні
умови самовиховання. Першою умовою є
усвідомлення вихованцем, з одного боку,
протиріччя між суспільними вимогами
та особистими бажаннями, а з другого —
реальною поведінкою. Друга - це знання
своїх можливостей: адекватна самооцінка,
здатність дивитися на себе як на іншого.
Наприклад, коли самооцінка у школяра
завищена, то у нього не виникає
потреби у самовихованні /"я ідеальний"/.
Коли ж самооцінка учня
занижена, то
у цьому випадку він не бачить сенсу в
самовихованні /"у мене й так нічого
не вийде"/. І третя - сформованість у
вихованця таких
якостей як критичність,
самостійність, воля, активність та ін.
І нарешті, четвертою умовою є володіння
школярами способами, методами
самовиховання та наявність його програми.
Відомо, що самовиховання ефективне, коли воно здійснюється в реальній праці, суспільно-корисній діяльності. Це не просто якась спеціальна діяльність. Коли прагнення особистості до удосконалення не підкріплюється відповідними зусиллями в доланні труднощів, ще зустрічаються на шляху до мети, то це може призвести до розчарування у своїх здібностях і особистість врешті-решт задовільняється у своєму розвитку тим, що вдається досягти без особливих зусиль. На нашу думку буде досить слушним навести висловлювання американського просвітителя і державного діяча Бенджаміна Франкліна стосовно самовиховання. В своїй "Автобіографії" він пригадує як склавши план самовиховання і самовдосконалення, він спочатку послідовно, щодня втілював його в життя. Але невдовзі багато інших справ стали поглинати його час і він зовсім закинув це заняття. "Я став подібний на людину, яка купуючи сокиру у свого сусіда-коваля, бажала, щоб вся поверхня сокири так само блистіла, як і її гостра частина. Коваль погодився .... якщо тільки він /покупець М.С./ буде крутити колесо. Він крутив, а коваль сильно натискував лезом сокири на камінь, що робило роботу досить важкою. Він раз у раз відходив від колеса подивиться як ідуть справи, і нарешті побажав взяти сокиру такою, якою вона є, без дальшої шліфовки. "Ні, - сказав коваль, - крути, ми поволі зробимо її блискучою, а поки що вона тільки крапчата!" - "Так, - відповів покупець, - але я вважаю, що крапчата сокира підходить мені більше всього"... Думаю, - закінчує Франклін, - що таке сталося з багатьма, хто переконався, як важко набути добрі навички і викоринити погані. Напевне, багато з них відмовилися від боротьби і прийшли до висновку, що "крапчата сокира найкраща" /Франклін В. Избран.произв.М., 1956.С.487-488/.
інших го суспільства /. "Ніщо інше, як ужиття для інших, - пин
Прагнення індивіда до самовиховання, особистого самовдосконалення, є природнім як і розвиток у нього здатності стояти, ходити, говорити... Здатність досягнути досконалості власного "Я" є дуже важливим моментом у духовному розвитку дитини. З цього ж моменту вона стає здатною до рефлексії над самою собою. Але найбільш важливим є пробудження у них /дітях/ почуття того, що вони ще не є тим, чим вони повинні бути, і живе бажання стати такими ж, як дорослі, серед яких вони живуть. Це власне прагнення дітей до виховання є імманентний момент будь-якого виховання.
Самовихованням починають займатися підлітки. Особливо актуальним воно стає у старшому шкільному віці. Чому? Цьому сприяють умови життя, навчання і виховання: розширюється коло їх моральних уявлень, поглиблюються знання про себе, змінюється позиція в навчанні. Останнє вимагає більше самостійності, логіки, мислення, дослідницької активності. Крім того, у школярів з'являються стійкі інтереси поза школою.
Головним видом самовиховання старшокласників стає професійне самовиховання. Слід зауважити, що менше займаються самовихованням ті юнаки і дівчата, котрі мають намір відразу йти працювати.
Ще які є особливості самовиховання старшокласників? По-перше, підвищується його цілеспрямованість. По-друге, воно спрямовується на самовиховання особистості в цілому, а не окремих якостей, як це має місце в підлітковому віці. По-третє, самовиховання характеризується значною плановістю, стає тривалішим, продуманішим, систематичнішим. По-четверте, юнаки більше проявляють самостійність у пошуку засобів, методів і прийомів роботи над собою.
У керівництві процесом самовиховання учнів педагог повинен вирішувати такі основні завдання: а/ формувати потребу в самовихованні якостей і перевихованні; б/ допомагати учням усвідомити особливості своєї особистості, поведінки, бачити недоліки та позитивні сторони; в/ допомагати складати програму самовиховання; г/ сприяти використанню розумних методів та стратегій самовиховання;- д/ залучати весь клас до самовиховання.
У структурній організації самовиховання виділяється його внутрішня, "інтимна" сторона. Так, можна виділити цілі блоки пізнавального і емоційно-вольового самоставлення та самопізнання у формі самооцінки, самоконтролю, самодисципліни, самокритики, самопримусу і самовизначення. У людини, - яка по-справжньому займається самовихованням; вдосконаленням своєї особистості завжди є глибинні мотиви спонуки до дальшого розвитку.