3.4. Виховний вплив

Проаналізуємо зовнішні умови виховного процесу, а також з'ясуємо, як вони взаємодіють з внутрішніми. Безумовно, провідна роль у виховному процесі належить педагогу. Він задає цілі, створює умови організовує діяльність і самовиховання, тобто керує процесом виховання. У вихованні він використовує різноманітні методи виховання.

Традиційно в психолого-педагогічній літературі, в основному виділяють такі методи: 1) переконання; 2) вимоги; 3) педагогічне навіювання; 4) метод санкцій; 5) приклад; б) метод вправ.

Зрозуміло, що методи виховання, їх вибір залежать від мети виховання, розуміння особистості, шляхів та механізмів її розвитку. Якщо розуміти особистість як сукупність індивідуальних особливостей, кожна з яких є результатом формування шляхом навчання, то і методи виховання будуть подібними до методів навчання: пояснення, вправлення, гальмування небажаних якостей. Якщо ж йдеться про становлення цілісної особистості, то вибір методів виховання має відповідати таким двом головним вимогам: а) він повинен спиратися на основні потреби дитини; б) повинен передбачати активність дитини; в) врахувати її індивідуальність та соціальні умови.

Одним із завдань педагогічної психології є вивчення особливостей виховних впливів. Дослідження автора дозволили виділити системи виховних впливів, що використовують вчителі у своїй роботі. Зокрема, виділимо дві групи: 1/ інтегральні виховні впливи; 2/ ситуативні виховні впливи.

До найчастіше використовуваних інтегральних виховних впливів підносяться: контролювання поведінки, корекція поведінки і діяльності учня, організація осмислення мотивів своєї потенційної поведінки, організація самооцінювання, організація післявчинкового осмислення, прогнозування результатів виховання, корекція дії чинників виховання; передбачення негативних чинників виховання.

До ситуативних виховних впливів можна віднести наступні: вимога, розпорядження, команда, оцінка особистості, погроза, переконання, критичне повчання, моралізування, гумор, іронія, особистий приклад, підбадьорення, активне навіювання, інструктування, схвалення, надання самостійності, підтримка ініціативи та творчості.

У дослідженні виявлено, що педагоги частіше використовують імперативні /наказові/ та маніпулятивні виховні впливи. Дуже рідко використовуються розвивальні виховні впливи.

Успіх виховного впливу залежить від того, який смисл вбачає в ньому вихованець. Має значення і форма постановки вимог. Педагогічна практика показує, що нерідко буває так, що найбільш правильні впливи, вимоги вчителя, в яких він виводить з найкращих намірів, сприймаються учнями навпаки, стають для них неприйнятними. Дорослий і учень ніби розмовляють на різних мовах. Педагог вкладає у свої впливи один зміст, а дитина - інший. Таке непорозуміння називають смисловим бар'єром. Він виникає тоді, коли одне і те ж явище має різний смисл для педагога і учня. Те, що вчитель вважає позитивним, учень вважає негативним /поганим/. Виникнення смислового бар'єру є серйозною перешкодою у виховній роботі. Смисловий бар'єр виникає тоді, коли впливи на учня здійснюються без врахування його мотивів, його уявлень про дійсність і самого себе. Головним є не просто вибір впливів, а розуміння мотивів дій, вчинків учня.

Психологічними основами ефективного виховного впливу можна вважати такі:

1. Між педагогом і вихованцем встановлені доброзичливі стосунки /авторитет вчителя, гуманне ставлення до вихованця/.

2. Вихователь повинен створити відповідні внутрішні і зовнішні умови для реалізації впливу.

3. Педагог має врахувати дар соціально-психологічних механізмів захисту Я.

4. У структурі виховного впливу має бути оптимальне співвідношення між: а/ контролем; б/ вимогою до дитини, що спонукає розвиток у дітей виховної зрілості; в/ наданням самостійності творчості, ініціативи; г/емоційною підтримкою; д/ способом спілкування з учнем / використання переконання, щоб добитися виконання завдання, обґрунтування свого погляду, готовності обговорювати її з дітьми, вислуховувати їх аргументацію/.

5. Врахування широкої системи детермінант виховання: спадковість, здоров'я дитини, умови і стосунки в сім’ї, вплив референтної групи, індивідуальні і вікові особливості дитини, індивідуальність вчителя.

6. Оптимальне співвідношення в реагуванні вчителя на вчинок

учня між: а/ оцінкою; 6/ інтерпретацією вчинку, особистості; в/ під- тримкою, втіхою, заспокоюванням; г/ випитуванням, щоб одержати додаткову інформацію; д/ вираження того, що розумієш його;

7. Високий рівень емпатії та знання особистості дитини.

8. Попередження негативних стереотипів виховання: а) "гуманна” мета оправдовує засоби її досягнення”; б) внутрішній локус контролю, коли вчитель вважає, що результат роботи залежить або тільки від нього що є наявне, або тільки від умов.

9. Педагогічна майстерність: коли педагог постійно зосереджений на виховному впливові, на живій роботі /виховання "знизу - вверх"

10. Реалізація принципу проблемності у вихованні, коли дитина самостійно відкриває для себе моральні цінності, адекватні вчинки, шляхом випробування /М.Й. Боришевський/.

11. Знання закономірностей вікового розвитку дитини, сензитивних періодів.

,