1918 Р. – заходи в галузі освіти і мистецтва

ІІІ. Політика уряду Української держави гетьмана Павла Скоропадського (прийшов до влади 29 квітня 1918 р.):

• українізація зіштовхувалась з опозицією;

• велика увага приділялась підготовці україномовних вчителів для учит. семінарій;

• в поч. шк. – ситуація позитивна;

• випущено кілька млн. Підручників для поч. шкіл;

• в СШ, особливо міських, складна ситуація (за рах. опору батьків, вчит.);

• гетьманське Міносвіти організовує нові укр. гімназії (а не українізувати російські!);

• три укр. приват. гімназії (орг. ще Центр. Радою) прийнято на держ. кошти – 1918р.;

• відкр. 54 укр. гімназії у міс. та селах, наприкінці гетьм. доби їх було близько150;

• у російськомовних гімназіях введено обов. предм. - укр.мову, іст.укр.літ., історії та географії України;

• відкр. в Києві перш. Державний університет (6 жовт.1918);

• відкр. в Кам’янці-Подільському – друг. Український університет (22 жовт.1918);

• вчителі оголошувались державними службовцями та мали скласти професійну присягу на вірність УНР;

• засновано кілька великих укр. видавництв;

• засновано Державний український архів;

• засновано Український історичний музей;

• засновано Українську національну бібліотеку (згодом вона могла конкурувати з кращими бібл. Європи);

• засновано Українську академію наук (24 листопада 1918), де було 3 відділи: іст-філол, фіз-мат, соціально-економічний. Перш. президентом був М. Грушевський, згодом видат. вчен., проф. хімії Володимир Вернадський;

• засновано Національну галерею мистецтва;

• засновано Український театр драми та опери;

• засновано Українську державну капелу;

• засновано державний симфонічний оркестр.

ІV. В роки громадянської війни створились несприятливі умови для розвитку культури. Припинили роботу багато культосвітніх закладів. Інтелігенція боролись за власне виживання. В мистецтві актуалізується плакатна графіка /І. Падалки, Т. Бойчука/.

V. Після встановлення радянської влади у сфері культури починає здійснюватись «культурна революція». Ідеологізація культури почалася зі створення в лютому 1919 р. наркомату агітації і пропаганди в укр. радянському уряді.

2. Український культурний ренесанс 20-х років.

З 1923 р. бере початок нова хвиля українського відродження, відома під назвою «українізація». Українська культура легалізувалася, українська фактично набула статусу державної. Маючи класові цілі: зближення між зрусифікованим робочим класом і українським селянством, українізація, разом з тим наповнювалася конкретним національно-культурним змістом, вилилася в масовий суспільний рух. У серпні 1923р. уряд УРСР прийняв декрет про українізацію, яким українську культуру фактично було визнаною державною. Українізація сприяла тому, що в Україну повернулися з еміграції видатні діячі української культури, зокрема М. Грушевський, С. Єфремов, А. Ніковський. Всього повернулося десятки тисяч тих, хто працював на ниві культуротворення. Особлива заслуга у здійснені політики українізації належала О. Шумському та М. Скрипнику, які в 20-ті на початку 30-х років очолювали наркомат освіти УРСР.

Освіта і наука. Від 1921 р. починається боротьба за лікнеп. Навчання в гуртках лікнепу було безкоштовним. Від 1924 р. починається підготовка до запровадження 4-річного обов’язкового початкового навчання дітей.1920 р. університетську освіту було ліквідовано. Пріоритет у вишах віддавався вихідцям з робітничої сфери. Але освітній рівень більшості робітників був низьким, то ж при вузах почали створювати «робітфаки», де виплачувалась стипендія і надавався гуртожиток.

Результатом і разом з тим базою для подальшого розвитку культури в повній мірі стала українська наука, як фундаментальна, так і прикладна. У розвитку української науки найактивнішу участь взяли видатний природознавець зі світовим ім'ям В. Вернадський, мікробіолог і епідеміолог Д. Заболотний, математик М. Крилов, економіст М. Туган-Барановський, гігієніст та епідеміолог О. Корчак-Чепурківський, літературознавець С. Єфремов, О. Богомолець, який працював в галузі експериментальної патології, Є. Патон, який запропонував принципово нові методи електрозварювання. Ці та ряд інших вчених широко відомі за межами України. Серед гуманітарних підрозділів Академії наук (від 1921 р. ВУАН) особливу активність виявила історична секція, роботу якої очолив М. Грушевський, який в 1924 повернувся з еміграції. Він реорганізував роботу секції, створив науково-дослідну кафедру історії України, очолив Археографічну комісію, редагував журнал «Україна», «Наукові збірники» історичної секції. Справою його життя стала фундаментальна «Історія України-Руси».

Літературний та мистецький процес. Виникають численні центри літературної творчості, створюються різноманітні об’єднання, гуртки і студії, в яких митці шукали власне місце в громадському й художньому житті. Зокрема, у Києві сформувалась група неокласиків – представники різних літературних стилів, які прагнули збагатити українську літературу найяскравішими здобутками західноєвропейської літератури. Їх ідейним натхненником був колишній університетський професор, літературний критик і перекладач Микола Зеров. До цієї групи увійшли О. Бурггард (О.Клен), М.Драй-Хмара, М.Рильський, ін. Значним літературним центром була тодішня столиця УРСР – Харків. Тут сформувалися Спілка селянських письменників «Плуг», літературна організація пролетарських письменників «Гарт». У середині 20-х рр. М. Хвильовий та М. Яловий заснували «Вільну академію пролетарської літератури» (ВАПЛІТЕ), яка об’єднала понад два десятки талановитих письменників і поетів: М. Бажана, О. Довженка, М. Куліша, П. Панча, Ю. Смолича, В. Сосюру, П. Тичину, Ю. Яновського та ін. Очолював організацію Микола Хвильовий – видатний прозаїк та поет, критик і публіцист. 1928 р. ВАПЛІТЕ самоліквідувалася під тиском влади.

Театральне мистецтво. Найяскравішим здобутком укр. театрального мистецтва 20-х рр. стало мистецьке об’єднання «Березіль» організоване 1922 р. режисером Лесем Курбасом. Театр прославився постановками західноєвропейських та українських класиків. Чільне місце в його репертуарі займали п’єси талановитого українського драматурга Миколи Куліша.

Музика. Багатим було музичне життя, у якому провідну роль відігравали Г. Верьовка, П. Козицький, Б. Лятошинський, Л. Ревуцький. Капела «Думка» перетворилася на один з кращих хорових колективів Радянського Союзу. Вона кожного року гастролювала у республіках СРСР.

Образотворче мистецтво. Серед художніх колективів найбільш помітними були Товариство ім. К. Костанді (Одеса, 1922), Асоціація художників Червоної України (АХЧУ). Плідно працювали художники старшого покоління – М. Бойчук, І. Їжакевич, Ф. Кричевський, К. Трохименко та молодші віком – В. Касіян, А. Петрицький.

Кіномистецтво. Перші кроки зробило укр. кіномистецтво. 1927 р. почалося будівництво найбільшої в Європі Київської кіностудії, обладнаної найсучаснішим устаткуванням. 1928 р. вийшов на екрани перший фільм О. Довженка «Звенигора», після чого митець одразу здобув славу кінорежисера світового рівня.

Отже, під час I етапу національного відродження було проголошено національну суверенну державу при повному дотриманні демократичних засад рівності українського народу і тих народів, що населяли Україну. З 1923 р. починається хвиля так званої «українізації». Закінчився цей період трагічно: у 1926 р. сталінський уряд почав в Україні наступ на українську культуру, переслідування, а далі й знищення творчої інтелігенції.