14

ДОНЕЦЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ РАЙОН

1. Місце району в економіці України. Фізико-географічне положення та політико-географічне положення та ЕГП.

2. Історико-географічні передумови формування господарства

3. Природні умови і ресурси

4. Населення і трудові ресурси

5. Промисловість.

6. Сільське господарство.

7. Транспортний комплекс .

8. Невиробнича сфера.

9. Зовнішні зв′язки.

10. Територіальна організація господарства.

11. Проблеми та перспективи розвитку.

1. Місце району в економіці України.

До складу Донецького району входять Донецька і Луган­ська області. Його площа 53,2 тис. км , що становить 8,8% території України. За розмірами він перевищує ряд країн Західної Європи (Бельгія, Нідерланди, Данія, Швей­царія). В районі проживає 6841,86 тис. чол. (на 1 липня 2008 р.) — 14,86 % усього населення країни. Тут висо­ка густота населення — 128,6 чол. на км² .

Різноманітність і складність території району пов'язана з характером рельєфу і геологічних умов, мінливістю рос­линного покриву в межах північної і південної провінцій Степової зони.

Потужні економічні і культурні центри Донецьк і Лу­ганськ утворюють два ядра територіально-виробничого ком­плексу району. Третій великий центр — Маріуполь є морськими воротами Донбасу в Азовське море. В містах багато науково-дослідних інститутів, вузів, культурно-освітніх установ. У Донецьку створено науковий центр НАН України.

Район унікальний завдяки скупченню таких ресурсів: кам'яного вугілля, будівельних матеріалів, різних солей, тощо. Вигідно розташований до промислових баз Придніпров’я, Криворіжжя, Криму. Це територія високого рівня економічного розвитку зі складним комплексом виробництв, таких як електроенергетика, кам’яновугільна промисловість, чорна металургія, важке, електротехнічне та транспортне машинобудування, коксохімія, виробництво мінеральних добрив, содова, цементна і скляна промисловість. Загалом господарство Донецького економічного району дає 15,5% національного доходу України. Промисловість виробляє 20% валової продукції галузі. Сільське господарство – 8%, а транспорт забезпечує 14,3% валової продукції галузі.

Східний район на заході межує з Запорізькою, Дніпро­петровською, на північному заході — з Харківською обла­стями України; на півночі, сході та південному сході — з Бєлгородською, Воронезькою, Ростовською областями Ро­сійської Федерації. На півдні район має вихід до Азовського моря.

Фізико-географічне положення. Район розташований у північній степовій підзоні та входить до складу чотирьох фізико-географічних областей:

1. Північна частина Луганської та Донецької областей належить до Старобільської степової області південних від­рогів Середньо-Руської височини (Айдарської підобласті). Це нахилена до Сіверського Дінця рівнина, глибоко роз­членована річковими долинами, де зустрічається деревна рослинність.

2. Центральні, північно-західні та південно-східні райо­ни Донецької та південно-східні райони Луганської обла­стей належать до Донецької фізико-географічної області. Це височина, найбільш піднята частина якої відома під назвою Донецького кряжа. Тут знаходяться такі визначні пам'ятки природи, як Кам'яна Могила, Савур-Могила.

3. Південь Донецької області належить до Степової об­ласті Північно-Східного Приазов'я. Вона відзначається від­слоненням докембрійського фундаменту Українського щита. Приморський фізико-географічний район обіймає простори Приазовської низовини.

4. Західна частина Донецької обл. входить до Степової області Придніпровської низовини в басейні р. Мокрі Яли.

Політико-географічне положення. Більше половини меж району — це кордон з Російською Федерацією. Транспорт­ні шляхи в основному підпорядковуються вивезенню про­дукції в центральні райони Росії, а також до морських портів Азовського і через нього до Чорного і Середземного морів.

Просторова близькість району до політично і воєнно-активних Північного Кавказу і Закавказзя істотно впливає на його соціально-економічне і політичне життя. В Україні це найбільш "прифронтовий" район, з якого і через який здійснюються зв'язки (політичні, господарські, гуманітарні) з кавказькими народами і країнами.

Економіко-географічне положення Східного району ха­рактеризується: розвиненою мережею залізничних і шосей­них шляхів; близькістю до зручних водних шляхів Дніпра, Дону та Азовського моря, до великих промислових районів та центрів, до важливих сировинних районів промислового Придніпров'я, залізних руд Криворізького басейну, Ніко­польського марганцеворудного басейну; положенням у межах Степової зони зі сприятливими грунтово-кліматичними умовами; багатством корисних копалин; сусідством з сільськогосподарськими областями.

2.Історико-географічні передумови формування господарства

Комплексне вивчення історичних, географічних та економічних умов допомагає правдиво зрозуміти історію краю. Так, корені сучасної металургії Донеччини сягають віку міді. Тут, у районах Луганська, Бахмута архе­ологи відкрили рештки первісних шахт, печей для виплавляння міді, а також матриці для виготовлення предметів із неї. Географічне положення Донеччини як межової терито­рії між Сходом і Заходом сприяло її активній участі в торгівлі. У VII—VIII ст. Сіверський До­нець був ланкою Великого Волзького торгового шляху, що зв'язував Дніпро з Каспійським морем. Донеччина входила до За­порозької Січі. На її території вже в XVI ст. виникли по­селення запорожців, які стали центрами солеваріння (м. Бахмут, Тор). Підступний розгром Запорозької Січі і загарбання Донеччини царською Росією призвели до актив­ної поміщицької, селянської та міської колонізації з на­ступним запровадженням кріпацтва. У 1796 р. у Лисичанську була збудована перша вугільна шахта. Одночасно ви­ник перший ливарно-гарматний завод у Луганську. В 1880 р. залізниця зв'язала Донбас з Кривим Рогом. Розвиток ве­ликої металургії почався в 1872 р., коли англійський про­мисловець Д. Юз відкрив металургійний завод у Бахмутському повіті. З появою металургійних заводів зростає видобуток вугілля, виробництво коксу для потреб металургії та хімічної промисловості. Характерні риси промисловості Донбасу на початку XX ст. — потужна концентрація ви­робництва, проникнення іноземного капіталу та постійна орієнтація на промисловість Росії. Більша частина продук­ції України йшла до Росії, а звідти — за кордон. За часів радянської влади Донбас перетворився у великий індустріальний район в основному з галузями нижчих повер­хів промисловості (видобувної, паливно-енергетичної, мета­лургійної, хімічної, важкого машинобудування) та високим ступенем спрацювання основних виробничих фондів, що перевищує 50%. За екологічним забрудненням район посі­дає перше місце в Україні.

3.Природні умови і ресурси

Рельєф регіону складний. Північна частина - полого-хвиляста лісова рівнина, глибоко розчленована річковими долинами, балками та ярами відрогів Середньоруської височини. На значних ділянках на денну поверхню виходять корінні породи - крейдяні й палеогенові Південніше ріки Сіверського Донця розміщена Донецька височина-хвиляста, горбиста, платоподібна, дуже розчленована річковими долинами і крутосхилими балками. Висота над рівнем моря 200 - 250 м. Тут найвища точка всієї Лівобережної України - гора Могила-Мечетна (367 м над рівнем моря). Спостерігаються часті ви­ходи на денну поверхню кам'яновугільних порід. Поширені антропогенні форми рельєфу: терикони, кар'єри, кургани. На півден­ному заході - Приазовська височина з окремими підвищеннями (Могила-Гончариха, Савур-Могила), яка змінюється вузькою смугою низовини, котра уступом обривається до Азовського моря. У місцях залягання вапняків (басейни рік Мокрої Волновахи і Сухої Волновахи) та соленосних відкладів розвинені карстові форми рельєфу.

Клімат району помірно континентальний з вираженими посуш­ливо-суховійними явищами. Характерна особливість зими - часті відлиги, коли майже повністю сходить сніговий покрив. Влітку панує антициклональна погода з великою кількістю ясних і сонячних днів. Виникають суховії та пилові бурі. Суховії найчастіше спостерігаються у травні, червні й серпні.

Температурний режим нестійкий. Найхолодніший місяць - сі­чень (середні температури мінус 6, 7,5°С). У теплий період року атмосферна циркуляція послаблена. Середня температура липня 21 - 23°С. Середньорічна температура від 7 до 8°. Сума актив­них температур 3300—3600°. Безморозний період триває 151 — 173 дні.

Кількість опадів у районі варіює від 500 мм на північному схо­ді до 600 мм у межах Донецького кряжу і зменшується до 450 мм у Приазов'ї. Річний максимум опадів - у червні (50 - 60 мм), мінімум -у вересні. В басейні Сіверського Донця за теплий період року буває в середньому 5 бездощових періодів тривалістю 10 днів (засухи) та 2 - тривалістю понад 20 днів (жорстокі засухи).

Ґрунти. Більшу частину території Донбасу займають звичайні середньогумусні чорноземи. Трапляються лугові, дерново-глейові, алювіальні, солонцюваті та супіщані ґрунти, що відзначаються високою родючістю. Однак ґрунтові багатства використовуються нераціонально. Щорічно шахти видають на-гора 10 млн. т породи, яку звалюють на родю­чих землях. Ґрунтам шкодять непродумані меліорація й хімізація. Дуже поширені ґрунтова ерозія й засолювання.

Рослинність. У районі росте до 1750 видів рослин, із них близько 150 культурних. Район лежить у межах Причорноморської (Понтичної) степової геоботаніч­ної провінції. Лісами вкрито 6,6% території (наприкінці 60-х років 13%). Природна степова рослинність збереглася лише на непридатних для сільського господарства ділян­ках — на схилах Донецького кряжа, Приазовської височини та у заповідниках. Це ковила, типчак, житняк, пирій, гадючник, півонія вузьколиста, шавлія, а на крайньому півдні катран, кермак, молочай, полин. У заповіднику "Хомутівський степ" ("Донецька Асканія") флора представ­лена майже 500 видами різних рослин, багато з яких більше не зустрічається (папороть альпійська, деревій го­лий, волошка білоплівчаста).

На території району ліси представлені трьома видами: байрачними, заплавними, вододільними лісостеповими. Особливо багата лісова рослинність у долині Сіверського Дінця. Тут ростуть дуб, липа, сосна, ліщина, калина та ін. Цікава природна рослинність у районі Артемівська і Слов'яногірська. Тут зустрічаються дольодовикова сосна та інші малопоширені рослини (папороть чоловіча, скумпія, вовча ягода, глід сумнівний). На південь від Донецька розкинувся Великоанадольський ліс, насаджений у середині XIX ст., який називають "зеленою перлиною Донбасу". Тут росте 120 порід дерев, у т.ч. оксамит амурський, мод­рина, смерека та ін. З інших лісових масивів можна на­звати Азовське лісництво, Добровський і Деркульський лі­си. Полезахисні смуги займають 80 тис.га.

Тваринний світ району належить до україн­ського степового, зоогеографічного. Фауна його бідна. Тут налічується до 50 видів ссавців, 287 видів птахів, 42 види риб, 10 видів плазунів. Серед ссавців найпоширеніші гри­зуни. З хижих тварин — тхір, лисиця, вовк, трапляються куниця, ласка, борсук. Акліматизовані та добре прижились білка-телеутка, кріт, нутрія та єнот. Азовське море належало до найбагатших на рибу морів. Тут водилися черво­на риба-білуга, севрюга, осетр. Були поширені судак, лящ, короп, вобла, тарань, камбала, бички та ін. Однак за останні десятиріччя Азовське море перетворилося в зону екологічного лиха, що зумовлено скиданням у його басейн забруднених стічних вод і відвалів Маріупольського мета­лургійного комбінату.

Рекреаційні ресурси: мальовничі ландшафти Донецького кряжа, дже­рела мінеральних вод, лікувальні грязі озер. У районі 40 санаторіїв, 62 будинки відпочинку.

Природоохоронні території: 157 територій та об'єктів природозаповід-ного фонду (загальна площа 23,2 тис. га).

Об'єкти державного значення: філіали Українського степового заповід­ника — Хомутівський Степ і Кам'яні Могили (частина), Луганський заповідник з відділами Провальський Степ, Стрілецький Степ, Станично-Луганський відділ, 7 заказників (Юницький ботанічний, Бер­дянський, Білосарайська Коса, Великоанадольський, Гори Артема, Роздольненський, Святогорський), 12 пам'ятників природи (балка Гірка, урочище Грабове, Дружківські скам'янілі дерева, Клебан-Бицькі відкла­дення, Кравецька балка, Маяцька Дача, Новокатеринівські відкла­дення бешівського вапняку, озера Ріпне і Сліпне, Стильські відкла­дення; комплексний — Айдарська тераса і геологічний — Конгресів яр), 2 парки — пам'ятники садово-паркового мистецтва (Гостра Могила і Дружба), Донецький ботанічний сад.

Об'єкти місцевого значення — 38 заказників, 68 пам'ятників приро­ди, 7 парків — пам'ятників садово-паркового мистецтва, 20 заповід­них урочищ.

Корисні копалини.

Головне багатство надр Донецького економічного району - кам'яне вугілля. Геологічні запаси його становлять близько 240 млрд. т, з них балансові - 41 млрд. т. Є поклади вугілля від довгополум′яного(Д) до антрацитів (А). Запаси коксового вугілля становлять 13%, їх частка у видобутку - 40%. Основні запаси – у районах Старого Донбасу (так звана «Гірничопромислова зона». Пласти кам'яного вугілля малопотужні - 40-70 см, рідше трапляється 1,5 - 2,0 м. Винятком є пласт «Велетень», що залягає поблизості станції Хацапетівки, який має потужність 5 м. Налічується до 40 вугільних пластів, вони часто залягають похило і навіть вертикально, нерідко виклинюються. Марки довгополум'яного вугілля (7500 ккал) залягають на півночі вугленосної зони, антрацитів - у центральній частині, коксівні марки - у південно-західній час­тині. Поклади вугілля є в таких районах: Красноармійському, Горлівсько-Щербинівському, Донецько-Петровському. Мушкетово-Макіївському, Дебальцевському, Сніжнянсько-Чистяківському (Донецька область), Лисичанському, Алмазнянському, Луганському, Краснодонському, Боково-Хрустальному, Селезнівському і Довжано-Ровеньківському (Луганська область). Забезпеченість розвіданими запасами на рівні видобутку 1980р. становить у Луганській області 125 років, у Донецькій - 77 років. За запасами антрацитів Донбас посідає перше місце у світі.

Поряд з вугіллям у районі виявлено родовища природного газу: Краснопопівське, Слов'яносербське, Борівське, Співаківське, Кружилівське, а також 21 газоперспективну площу.

З рудних корисних копалин виявлено бурі залізняки в басейнах рік Кальміуса і Торця Донецької та рік Айдара і Деркула Луганської областей, промислового значення вони не мають. В межах Артемівського, Лисичанського й Володарського районів розвідано мідні руди, проте вони не розробляються через відсутність промислових запасів. На Нагольному кряжі (Антрацитівський і Ровеньківський райони) від­крито невелике родовище поліметалів (свинець, цинк, срібло), яке промислового значення не має. Ртуть довгий час видобували на Микитівському ртутному комбінаті, який зараз припинив свою діяльність.

Поклади кам'яної солі залягають в Артемівському, Слов'янському, Новокарфагенівському родовищах (9 млрд. т). Це основні райони видобутку солі в Україні. Тут працює чотири соляні шахти та два солевиварних підприємства в Слов'янську.

Поклади вапняків зосереджені на півдні Донецької області: Оленівське й Новотроїцьке, в районі Старобешева, є у відслоненнях біля рік Кальміуса, Мокрі Яли.

Білогорівське родовище високоякісної крейди для содового виробництва розробляється па заводі «Лисичанська сода». Крейду видобувають у кар'єрах Райгородки біля Слов'янська, а також біля Краматорська, Артемівська та в інших місцях.

Великі поклади вогнетривких глин та підприємства з виробництва вогнетривів зосереджені в Часовому Ярі, Красногорівці, Красноармійську, Пантелеймонівці, Костянтинівці, Ямі, Микитівці. Найбільший центр виробництва вогнетривів - Часів Яр: чотири шамотних заводи і велике кар'єрне господарство.

Значні поклади цементного мергелю є поблизу Амвросіївки. Це родовище одне з найбільших у світі. Мергель залягає тут шарами потужністю 50 - 70 м. Цементні заводи виробляють портландський і романський цемент, клінкер.

У районі є значні запаси гіпсів, будівельних пісків, пісковиків. Всього розвідано близько 50 видів корисних копалин, з них 30 видів використовуються в народному господарстві.

За останні роки серед древніх кристалічних порід Приазовського масиву відкрито світового значення родовища цирконію та рідкісних металів. Виявлено кімберлітові (алмазоносні) трубки, родо­вища танталу, ніобію, літію, цезію, нових нетрадиційних видів мінеральної сировини (ставроліт - замінник гостродефіцитного пла­викового шпату). У східній частині Єнакієвсько-Міуської зони виявлено перші ділянки локалізації золото-сульфідної мінералізації. У районах, що прилягають до Харківської області, оцінено промисло­ві запаси свинцево-цинкових руд.

Водні ресурси не забезпечують потреб регіону. Споживачі забезпечені місцевими водними ресурсами від 50% у басейні Сіверського Донця до 27% у басейні ріки Міус. Водні ресурси: 457 річок довжиною понад 10 км кожна. Густота річко­вої мережі 0,1-0,9 км/км².

Басейн Азовського моря — річки Сіверський Донець з притоками (Ка­зенний Торець, Бахмут, Красна, Борова, Айдар, Лугань, Деркул та ін.), Кальміус, Грузький Яланчик, Міус, Кринка; басейн Чорного моря — річки Самара, Вовча та їх притоки.

Канали — Сіверський Донець-Донбас і Дніпро-Донбас. У районі на­лічується понад 80 водосховищ (найбільші з них — Курахівське, Карлівське, Клебан-Бицьке, Ісаківське, Дьомінське, Сватівське та ін.). а також понад 60 озер. Більшість озер мають заплавне походження (найбільше їх в заплаві Сіверського Дінця) і Слов'янські солоні озера (Вейсове, Ріпне, Сліпне).

Кількість водних ресурсів у Донецькій і Луганській областях — по 1000-1500 млн. м³/рік, водоспоживання становить від 1000-1500 млн. м³/рік в Луганській до 2500-3000 млн. м³/рік в Донецькій областях. Води каналів Дніпро - Донбас та Сіверський Донець - Донбас не повністю вирішують проблему. Використання вод для питного водопостачання лімітується забру­дненістю шахтними, господарсько-побутовими, промисловими стічними водами. У басейні Сіверського Донця при­датними для зрошення (за хімічним складом) є паводкові води. Проводяться роботи, пов'язані із збільшенням водозабезпече­ності району за рахунок підземних мінеральних джерел, освоєність яких порівняно з 1991 р. зросла в 6 - 8 разів.