1.Вступ

Ентероколіт – одночасне запалення тонкої і товстої кишок . Одне із

захворювань системи травлення , яке приводить до атрофічних змін слизової

оболонки і порушення функцій кишечника , що найчастіше зустрічаються.

Залежно від локалізації розрізняють ентероколіт з переважною поразкою тон

кої та товтої кишки . Причинами даного захворювання можуть бути кишкові

інфекції , порушення живлення , зловживання гострою їжею, алкоголем ,

тривалим вживанням антибіотиків , кишкові гельмінтози. Ентероколіт

поділяється на гострий і хронічний .

Гострий ентероколіт , при якому зазвичай вражається слизова оболонка ,

найчастіше протікає у поєднанні з гострим гастритом . Розрізняється гострий

ентероколіт по своєму походженню на два типи , інфекційний і

неінфекційний ентероколіти . Окрім інфекцій , розвиток гострого

ентероколіту може бути пов*язане з алергічною реакцією кишечника і

отруєнням лікарськими препаратами і отруйними речовинами .

Хронічний ентероколіт достатньо часто обумовлений поганим лікуванням

гострого запалення кишечника і протікає достатньо тривалий час. При

хронічному типі перебігу хвороби , з часом вражається не тільки слизова

оболонка кишечника , але і тканини , що знаходяться глибше.

Основними симптомами , якими характеризується дане захворювання , є :

• здуття живота і метеоризм

• біль в животі

• діарея

• диспепсія .

Лікування комплексне . Велике значення має живлення з підвищеним

вмістом білків і обмеження вуглеводів. При гострому перебігу хвороби ,

зазвичай потрібно провести промивання шлунку і призначити хворому дієту ,

що складається з чаю і води . Можливо , вживання певної рідкої їжі ,

наприклад рідку кашу на воді, рисовий відвар тощо. У випадку , якщо

гострий ентероколіт викликаний інфекцією , призначаються антибіотики і

препарати поновлюючі кишкову мікрофлору. У лікуванні хронічного

ентероколіту найважливіше значення має усунення причини захворювання .

З цією метою необхідно нормалізувати режим і характер живлення хворого.

Якщо є підозри на те , що захворювання може бути спровоковане прийомом

певних медичних препаратів , прийом цих засобів слід припинити .

При встановленні факту розвитку хвороби під впливом інфекції , паразитів ,

лікування повинне бути в першу чергу направлене на усунення цих причин.

2.Лікарська рослинна сировина,що використовується

для лікування ентероколіту.

Arcticum lappa – Лопух справжній

Asteraceae – Айстрові

Дворічна трав*яниста рослина до 1,5 – 2 м заввишки , із стрижневим

м*ясистим розгалуженим ( до 60 см завдовжки.) коренем .

Стебло прямостояче , ребристе , червонувате , шерстисте. Листки з

черешками , великі , широкосерцевидно – яйцеподібні , здебільшого цілокраї

рідше виїмчасто – зубчасті , зверху зелені , шерстисті. Верхні листки

загострені , яйцеподібні , здебільшого із заокругленою основою .

Квіти зібрані в кошики , розташовані щитком .

Обгортка складається із шипуватих , загострених

на верхівці гачкуватих листочків . Квітки в кошику

двостатеві , з трубчастим на верхівці

п*ятизубчастим пурпуровим віночком . Сім*янки з

чубком коротких зазублених щетинок.

Цвіте з червня до середини серпня .Плоди

достигають у серпні – вересні . Росте як бур*ян . Зустрічається на смітниках ,

біля жител і доріг , у лісах ,на полях поодиноко і групами.

Хімічний склад : У коренях лопуха справжнього міститься

полісахарид інулін ( в сухих коренях 37 – 45 %) , протеїни (близько 12 %) ,

ефірна олія ( до 0,17 %) , пальмітинова і стеаринова олія , ситостерин та

стигмастерин , у насінні – глікозид арктин , в листках –дубильні речовини ,

слиз та ефірні олії .

Застосування : Сечогінний та потогінний засіб, а також при подагрі ,

цукровому діабеті , виразковій хворобі шлунка.

Заготівля : Заготовляють корені рослин першого року життя восени (

вересень – жовтень ) , а другого року рано навесні – на початку відростання (

квітень ). Висушують сировину надворі або на горищах під залізним дахом

чи під навісами з доброю вентиляцією , розклавши тонким шаром на папері

або на мішковині .

Препарати : “Репеїн “ , “ Евензим” , “Екстракт коренів лопуха”, “Рицинова

олія” .

Alnus glutinosa – Вільха чорна ( клейка )

Betulaceae – Березові

Дерево 10- 30 м заввишки з невеликою яйцеподібною кроною і струнким

стовбуром ,вкритим темно-бурою тріщинуватою корою. Молоді пагони

зеленуваті, тригранні, гладенькі або з рідким опушенням ,клейкі . Бруньки

клейкі, тугі, на коротких ніжках. Листки оберненояйцеподібні або округлі

(4-10 см завдовжки, 3-9 см завширшки), часто на верхівці з виїмкою ,

при основі ширококлиноподібні , зубчасті ,темно – зелені , гладенькі ,

блискучі , з нижнього боку світліші , з пучками волосків у кутках жилок

Квітки одностатеві, тичинкові — зібрані в кінцеві пониклі сережки (4-7 см

завдовжки) , оцвітина чотирироздільна , тичинок чотири, квітка зовні

прикрита червонувато-бурою лускою, до нижньої частини якої зсередини

приростають один-два приквітки. Маточкові квітки у двоквіткових дихазіях

, зібрані на розгалуженому безлистому квітконосі, гілочки якого поступово

видовжуються (від 5 до 20 мм) .

Приквітки маточкових квіток при плодах дерев'яніють і утворюють луски —

«шишечки» (2 см завдовжки). Оцвітини немає , зав'язь нижня , двогнізда .

Плід плоский червоно-бурий яйцеподібний горішок (до 2 мм у діаметрі) .

Вільха чорна росте на лісових низинних болотах , по берегах річок, біля

джерел , утворюючи чисті або мішані насадження , так звані вільшняки.

Тіньовитривала, морозостійка рослина. Цвіте у квітні — травні.

Хімічний склад : Кора і листки вільхи чорної містять багато танідів (у корі —

5,4-16,2 %, у листках — 3,5-15,З%), вільхи сірої — значно менше (в корі —

4,64-9,4 % , в листках — 0,8-5,7 %) .

Оскільки кора вільхи містить речовини, які надають шкірі темно-червоного

кольору, жорсткості і зменшують її міцність, дубильні екстракти з вільх

використовують у суміші з дубильними екстрактами дуба або верби.

Листки вільх містять

багато протеїну

(до 20 % і більше),

сирого жиру (6 %) ,

порівняно небагато

клітковини (14-22,0 %),

вітамін С, каротин,

кальцій. Вони добре

поїдаються дикими

тваринами, вівцями і козами (переважно в сухому вигляді) . Листя добре

їдять кролики.

Застосування ; У науковій медицині використовують жіночі суцвіття —

шишечки обох видів вільхи — Fructus Alni. У шишечках вільх містяться

танін (2,33 %) і галова кислота, знайдені також алкалоїди. застосовують їх як

в'яжучий засіб при шлункових захворюваннях, гострому й хронічному

ентериті та коліті, а також як кровоспинний засіб.

Заготівля : Жіночі суцвіття (шишки) вільхи клейкої і сірої заготовляють

восени і взимку , сушать на горищах або під навісом з гарною вентиляцією,

розстеливши тонким шаром (4-5 см) на папері або на тканині, і час від часу

перемішують.

Препарати : “ Альтан ” , ‘ Альтабор ’ , “ Вільхи супліддя” .

Hypericum perforatum – Звіробій звичайний

(Clusiaceae)– Звіробійні

Стебло пряме, голе, вгорі гіллясте, 30-60 см заввишки. Міжвузля округлі або

з двома гранями, щільні. Листки супротивні, сидячі, овальні, видовжено-

яйцеподібні або видовжені, тупуваті, цілокраї, з численними залозками.

Квітки правильні, зібрані в щитоподібну волоть або нещільну китицю.

Чашечка з п'яти зрослих при основі ланцетних, загострених, гладеньких по

краю чашолистків. Віночок п'ятичленний, жовтий, пелюстки з численними

чорно-бурими або фіолетовими крапками. Тичинок багато, маточка одна з

верхньою зав'яззю і трьома-п'ятьма стовпчиками. Плід — багатонасінна

тригранна коробочка.господарствах.

Хімічний склад :

Фітонцидні властивості звіробою зумовлені наявністю в ньому ефірних олій

(0,09-0,114%), до складу яких входять пінен, мірцен, цінеол. Олію з звіробою

використовують у парфумерії, для лікування ран і опіків, виразок шлунка та

дванадцятипалої кишки.

Застосування : У народній медицині звіробій дуже популярний лікувальний

засіб, який застосовується при багатьох хворобах: проносах, шлунково-

кишкових захворюваннях, хворобах дихальних шляхів, як тонізуючий засіб

при серцево-судинних захворюваннях, як кровоспинний — при маткових

кровотечах, хворобах печінки, нирок і як глистогінний засіб, при невралгіях,

істерії, безсонні, епілепсії, паралічах.

Відваром трави миють дітей при діатезах, туберкульозі шкіри, при висипах,

наривах, а при хворобах молочних залоз прикладають компреси. Корені

рослини застосовують при дизентерії та туберкульозі кісток.

Заготівля : Збирають верхівки рослин під час цвітіння, зрізуючи їх ножами

або серпами (довжина пагонів 25-30 см) без грубих безлистих частин.

Сировину сушать на горищах, під залізним дахом або в сушарках при

температурі до 40°, розтираючи тонким

шаром на папері, тканині або

решетах і часто помішуючи. Висушену

траву обмолочують і відділяють на

решетах стебла. Суху сировину пакують

у тюки по 50 або 100 кг. Зберігають у сухих , добре провітрюваних приміщен

нях .

Препарати : Звіробою трава .

Althaea officinalis– Алтея лікарська

Malvales-Мальвові

Багаторічна трав'яниста рослина. Має широке вертикальне кореневище з

простими, рідше галузистими жовто-бурими коренями, які досягають 50 см

довжини. З кореневища виходять кілька прямостоячих сірувато-зелених,

угорі короткогалузистих стебел заввишки близько 1 м з листками і блідо-

рожевими квітками, розміщеними по кілька штук у пазухах верхніх листків.

Листки черешкові. З обох боків сірувато-зелені; нижні — яйцеподібні,

п'ятилопатеві. Верхні — трилопатеві, по краях зубчасто-пилчасті. Квітки

складаються з подвійної неопадаючої чашечки, п'ятипелюсткового віночка і

численних тичинок, і зрослися майже до самого верху в одну загальну

трубку, що прикриває маточку. Плід сухий, у вигляді приплюснутого кружка,

оточений чашечкою, яка залишається; плід розпадається на бурі сім'янки.

Господарське значення Господарське значення Крім застосування в

медицині, рослину можна використовувати для одержання з її стебел

волокна, а з насіння — олії.

Хімічний склад : Корені алтеї містять до 35% слизових речовин, які

визначають цілющі властивості рослини, а також крохмаль (до 37%),

с ахарозу (10,2), бетаїн (до 4%) і жирну

олію (до 1,7%). ".

Застосування : Препарати алтеї

(порошок, водний настій, рідкий

екстракт, сироп ) використовують

як протизапальний, обволікаючий і

відхаркувальний засіб при ката-

ральних станах дихальних шляхів

а також при поносах , гострих

гастритах і ентероколітах .

Вона входить також до складу грудного збору.

Заготівля : Збирають плоди без плодоніжок вручну або з допомогою

спеціальних совків. Зібрані плоди сушать на відкритому повітрі, у сушарках

або печах при температурі, не вищій 50-60°, розстилаючи тонким шаром на

папері, тканині або решетах.

Препарати : Порошок , рідкий настій , водний екстракт ,сироп , Алтеї корені .

Fraxinus ornus – Ясен білоцвітий

Oleaceae – Маслинові

Листопадне, до 8(15) м заввишки дерево родини маслинових. Кора сіра, на

молодих гілках оливкова або коричнювато-оливкова. Листки супротивні,

непарноперисті, 20—25 см завдовжки; листочки (їх 5—9) яйцевидні,

яйцевидно-видовжені, еліптичні або ланцетні, на верхівці коротко загострені

або закруглені, зубчасті або зарубчасто-зубчасті, на черешках або сидячі.

Квітки одностатеві, дводомні або різнорідні (двостатеві і чоловічі), з

подвійною оцвітиною, зібрані в прямостоячі, лише на час відцвітання в

повислі грона; пелюстки (їх 4, рідше 2) блідо-жовті, лінійні, гострі, при

основі трохи зрослі між собою. Плід — лінійна або ланцетна крилатка. Цвіте

у квітні — травні.

Хімічний склад : Кора ясена містить кумаринові похідні: ескулін, ескулетин,

фраксин, фраксинол; гіркоту фраксинін, дубильні речовини, флавоновий

глікозид кверцитрин, органічні кислоти, манніт, смоли, гуми та інші сполуки.

У манні є від 40 до 80% манніту, фруктоза, глюкоза, слизисті речовини,

смоли, фраксин, лимонна кислота та ін.

Застосування : Настій

кори ясена має

в'яжучі властивості і

використо­вується в

народній медицині від

проносу й дизентерії,

а зовнішньо — для

компресів на

варикозні вузли.

Манна

використовується в медицині як легкий проносний засіб і особливо придатна

в дитячій практиці (відсутність побічної дії, приємний смак).

Заготівля : Для медичних потреб використовують кору (Cortex Orni) і так

звану манну (Manna cannulata), що становить собою засохлий на повітрі сік з

надрізів на корі. Кору збирають навесні з молодих гілок (правила заготівлі і

сушіння див. у статті Дуб звичайний). Сухої кори виходить 30%. Манну

збирають у липні — вересні: в суху сонячну погоду надрізають кору до самої

деревини, в одержані розрізи вставляють тонкі прутики, біля яких сік

застигає і легко знімається. Готову сировину зберігають у добре і щільно

(особливо це стосується манни) закритих банках або бляшанках. У багатьох

зарубіжних країнах рослина офіцинальна; на теренах колишнього СРСР —

неофіцинальна.

Препарати : Кора ясену ( внутрішньо і зовнішньо – для компресів ) .

Chamomilla recutita– Ромашка лікарська

Asteraceae– Айстрові

Однорічна рослина 15—З0 см заввишки, із сильним своєрідним запахом

родини Айстрових. Латинська назва роду утворена від грецького слова, що

означає мати (очевидно, пов'язана з лікувальними властивостями саме цієї

рослини).

Стебло пряме, циліндричне, голе, розгалужене, до 50 см заввишки. Листки

чергові, голі, сидячі, перисторозсічені.

Квітки язичкові, маточкові, білі, серединні — двостатеві, трубчасті, жовті,

п'ятилопатеві зверху. Квітки ромашки лікарської зранку займають майже

вертикальне положення щодо трубчастих у кошику, до 16-ої години вони

переходять у горизонтальне положення, а потім починають опускатися

донизу і на 19-у годину притискуються до квітконоса. Цвіте у травні-серпні.

Плід — сім'янка.

Цвіте з травня до

cерпня .

Хімічний склад :

Суцвіття ромашки

аптечної містять 0,2-