3.Гетьманський режим у краї

Радянська влада проіснувала менше місяця. У лютому 1918 року, виконуючи умови Брестської угоди в справі військової допомоги УНР у боротьбі з більшовиками, в Україну вступили війська австро-німецького блоку. 20 лютого українські й австро-угорські підрозділи зайняли Проскурів. Місцева влада сприйняла прихильно прихід іноземних військ - вони знищували анархію, заводили лад і порядок. Тим часом у Києві назрівали зміни. Криза державно-владних відносин і складна соціально-політична ситуація в УНР призвели до ліквідації 29 квітня 1918 року Центральної Ради і встановлення влади гетьмана Павла Скоропадського. Гетьманат відразу почав адміністративно-територіальну реформу. Замість губернських та повітових комісарів запроваджувались посади старост. 19 травня 1918 року губернським старостою Поділля було призначено поміщика Сергія Івановича Кисельова. Завдяки його активним діям упродовж короткого часу було створено досить міцний адміністративний апарат. Наприкінці травня 1918 р. губернський староста відвідав більшість повітів Подільської губернії. Виявилось, що значна частина населення, яка проживала у віддалених селах, не мала інформації про встановлення гетьманату. Під час зустрічей із селянами С.Кисельов особисто зачитував програмні документи і роз'яснював політичне значення проголошення Української Держави. Таким чином, упродовж одного місяця у краї виникла місцева адміністрація гетьмана П. Скоропадського. З одного боку, вона підтримувала украї­нізацію, С. Кисельов одним із перших держслужбовців вивчив українську мову, сприяв створенню за державні кошти 79 нових вищих початкових шкіл, але, з іншого боку, за розпорядженням губернського старости в осередку "Просвіти" в Кам'янці-Подільському було відібрано примі­щення, встановлено жорстку цензуру на українські вистави. Нова влада навела елементарний порядок, призупинила хаос і анархію, дикі погроми та безчинство. Одночасно повернення поміщиків у села і власників на заводи і фабрики спричинило найгостріші конфлікти, які приду­шувалися військовою силою, в тому числі окупаційними військами. Лише у Кам' янець-Подільському, Летичівсько-му, Проскурівському та Уіиицькому повітах австро-угорськими військами у селянських господарствах реквізо­вано більше як 20% коней, 18% великої рогатої худоби. Тисячі подільських сіл та містечок залишились без продовольства та насіння. Все це сприяло виникненню на Поділлі масового повстанського руху. За зброю взялися тисячі селян, почали страйкувати робітники, розгорталася соціальна війна, переплетена з війною проти окупантів. 1918 року на території сучасної Хмельницької області діяло 88 партизанських загонів, 106 повстанських груп. Найбільш активними були Вовковинецький, Глібівський, Деражнян-ський, Дунаєвецький, Зіньківський, Ізяславсьий, Проскурів-ський, Шепетівський. У результаті гетьманська влада в краї швидко припинила існування. На місцях відновлювалася діяльність догетьманських органів влади УНР. 19 листопада 1918 року Директорія призначила Подільським губернським комісаром Григорія Степуру.