1.4. Мова і професія

Мова нації - універсальна система, яка є національною душею кожного народу, його світом, духовністю. Актуальним сьогодні є розширення сфер функціонування української мови, адже це засіб не лише спілкування, а й формування нових виробничих відносин.

Мова як інструмент здобуття знань, який допомагає людині жити, має велике значення для всіх. Оскільки мова не лише активно використовується у сфері духовної культури, а й пов'язана з виробництвом, його галузями та процесами, з соціальними відносинами, отже, вона - елемент соціальної сфери.

У сучасному житті по-новому розглядаються питання функціонування мови. Основними критеріями професіональності е знання свого фаху, рівень володіння професійною термінологією.

Науково-технічний прогрес, зокрема комп'ютеризація усіх галузей науки й техніки, перебудова соціально-економічної й політичної систем в Україні насичують мову сучасними поняттями, термінами, зумовлюють динаміку творення нових власне українських слів і запозичення іншомовних, здебільшого англійських. Разом із зростанням рівня фахових знань представників різних професій підвищуються й вимоги до їхньої мови.

У зв'язку з поширенням використання української мови на підприємствах та в установах помітно збагачується словник професійної термінології новою науково-технічною, соціально-політичною лексикою.

Знати мову своєї професії - вільно володіти, послуговуватися лексикою свого фаху. Знання мови - один із основних компонентів професійної підготовки. Оскільки вона виражає думку, є засобом пізнання й діяльності, то правильного професійного спілкування людина вчиться все своє життя. Знання мови своєї професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися на виробництві та в безпосередніх наукових і ділових контактах.

Розглянемо деякі лексичні та морфологічні особливості мови професійного спрямування.

Одним із найголовніших лексичних масивів професійної мови є термінологія. Слова "термін, термінологія" походять від імені латинського божества меж і кордонів - Термінуса. Термін - це слово чи словосполучення, що вживається для точного вираження поняття у різноманітних галузях знань.

Термінологія є надзвичайно динамічним шаром лексики, 90 % нових слів становлять терміни. За статистичними даними мовознавців, лише в хімії використовують 2 млн термінів.

Створюються терміни засобами власної мови, запозичуються або конструюються з власне українських та іншомовних складників. Так, наприклад, від загальновживаних слів стіл, шафа, ваги шляхом додавання прикметників із термінологічним значенням утворюються нові поняття лабораторний стіл, сушильна шафа, аналітичні ваги.

Характеризуються терміни такими ознаками:

o системністю (кожен термін належить до певної терміно-системи або коли входить до кількох терміносистем, то в кожній з них має своє значення);

o наявністю дефініції (термін не тлумачать, а визначають);

o відсутністю експресивного забарвлення, суб'ективно-офіційних відтінків значення;

o стилістичною нейтральністю.

Кожна галузь науки оперує своїми термінами, що становлять суть термінологічної системи певної науки. У складі термінологічної лексики маємо такий поділ термінів:

1. Загальнонаукові, тобто ті, що використовуються в різних галузях науки й належать до наукового стилю в цілому. Наприклад: еквівалент, експеримент, проблема, прогресувати, теорія.

2. Спеціальні, тобто закріплені за певними науковими дисциплінами. Серед них розрізняють:

o історичні (палеоліт, середньовіччя, нова історія, епоха тоталітаризму);

o мовознавчі (крапка, іменник, лексика, синтаксис);

o літературознавчі (ямб, хорей, роман, драма, епітет, метафора);

o філософські (апейрон, діалектика, буття, свідомість, екзистенціалізм);

o математичні (плюс, знаменник, сума, прямокутник, гіпотенуза);

o ботанічні (хлорофіл, цитрусові, розоцвіті);

o медичні (ін'єкція, аспірин, бронхіт, ефералган, фтизіатрія) тощо.

3. Технічні (наприклад, конвеєр, статор, самоскид, метрополітен, відвантажу вач).

В українській мові є багато термінів, які в різних галузях науки позначають різні поняття. Наприклад, термін "гіпербола" в математиці означає "графік функції у = -, а у літературознавстві - стилістичну фігуру перебільшення ("Я тобі тисячу разів казав!"). Це потрібно враховувати під час написання наукової праці, щоб забезпечити однозначність і точність вислову. Тому до вживання термінів ставляться такі вимоги:

1. Терміни повинні вживатися лише в одній, зафіксованій у словнику формі.

2. Кожен термін має лише одне значення у певній науці.

3. Використовуючи той чи інший термін, фахівець повинен дотримуватися правил утворення похідних від нього форм. Так, наприклад, не можна від терміна "кабель" утворити дієслово "кабелювати"; слід говорити "прокладати кабель""

4. Якщо певний термін, ужитий у тексті документа або наукової праці, викликає сумнів, то слід перевірити його написання чи тлумачення за словником.

Отже, головне правило, якого потрібно дотримуватися при вживанні термінів: використовувати у тексті лише ті терміни, значення яких можете впевнено пояснити.

У неофіційному професійному мовленні можливо також вживати професіоналізми. Професіоналізми - слова та словосполучення, характерні для мови людей певних професій. Оскільки їх використовують на позначення спеціальних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми є неофіційними (а отже, експресивно забарвленими) синонімами до термінів.

На відміну від термінів, професіоналізми не мають чіткого наукового визначення й не становлять цілісної системи.

Професіоналізми широко використовуються літераторами з метою створення професійного колориту, відтворення певного професійного середовища у своїх творах.

У межах одного колективу, підприємства, відомства може виникати безліч нових професіоналізмів, які творяться шляхом словоскладання, префіксації та суфіксації.

Найпопулярнішими префіксами є:

до- (доукомплектувати, дообладнати);

недо- (недопромисел, недовнесок);

над-, серед- (надбудова, середвідомчий)',

за- (задебетувати, заорганізувати).

Найбільш продуктивні суфікси:

-їсть (пливучість, в'язкість, стійкість);

-ат (ректорат, деканат, преципітат);

-ація (абревіація, фіксація);

-аж, -ент (монтаж, кілометраж, фактаж).

Такі професіоналізми з'являються здебільшого в усному мовленні. На письмі, зокрема діловому, вживання таких слів небажане. Проте вони суттєво поширені в художній творчості, де їх використовують з метою мовної характеристики персонажів, відтворення мовного колориту різних професійних груп, емоційного увиразнення мовлення.

Нейтральність термінології та емоційно-експресивне забарвлення професіоналізмів - межа, яка відокремлює ці лексичні масиви наукової (ділової) та художньої (розмовної) лексики.

Стилі мови, які поєднуються в межах професійного спілкування, характеризуються домінуванням одних частин мови й меншим використанням інших. Як уже було зазначено раніше, для наукового стилю властиве поширене використання іменників і прикметників, меншою мірою застосовуються дієслівні форми. Однак у мові офіційно-ділового стилю прикметник не є переважаючою частиною мови, а натомість посилюється роль дієслова як засобу забезпечення лаконізму викладу та вираження дій, які треба виконати згідно з документом.

У мові професійного писемного спілкування, зокрема в науковому стилі, велике значення мають іменники зі значенням речовинності, застосовувані для називання речовини, яка не підлягає обрахунку, її можна лише виміряти, а потім порахувати одиниці виміру (хліб, картопля, шовк, пшениця, нафта).

Родові форми іменників у професійному мовленні також різняться залежно від стилю, в якому їх ужито. Особливо це стосується назв осіб за професією та родом занять. Офіційно назви посад, професій - це іменники чоловічого роду, тому в наукових працях (у дослідженнях персоналій) та ділових паперах слід уживати саме їх. Застосування форм жіночого роду - ознака текстів художнього, публіцистичного та розмовного стилів. Наприклад: учитель - учителька, касир - касирка, лаборант - лаборантка, лікар - лікарка, фізик - фізичка, працівник - працівниця, викладач - викладачка, артист - артистка. Залежні від назв професій слова узгоджуються у формі чоловічого роду.

Специфіка вживання прикметників у професійному мовленні передбачає усвідомлене використання правильних форм утворення ступенів порівняння (вищого та найвищого), правильне написання складних прикметників і узгодження в одному реченні прикметників різних розрядів - якісних, відносних і присвійних.

Ні в науковому, ні в офіційно-діловому стилі мовлення не можна обійтися без числівника. Ця частина мови потребує спеціального оформлення в текстах обох стилів. Наприклад, однозначні числа, які не мають посилань на одиниці виміру, зазвичай записуються словами. Наприклад: середня довжина дефініції терміна дорівнює семи словам; Кафедра Іноземних мов планує закупити сорок відеофільмів англійською мовою. Коли ж число супроводжується найменуванням одиниць виміру, воно записується цифрами: до святкового столу було закупленою пляшок шампанського, ЗО пакетів фруктового соку. Пробіг 10 метрів. Період обертання Землі навколо своєї осі становить 24 години.

У професійному спілкуванні надається перевага використанню різних форм і розрядів займенників множини, зокрема особових: ми запланували, ми підписали; вони використали; нам повідомили.

Науковий стиль професійного мовлення оперує дієсловами, які виражають напрямок руху або час дії. Схематично їх можна зобразити так:

	входить	куди, до складу чого
	виходить	звідки
	підходить	до чого
	несе	що, куди
(об'єкт, що)	іде	звідки, куди
	переходить	у що
	відходить	від чого, куди
	розходиться	від чого, в різні боки
	надходить	звідки, куди

Із часових форм найбільш усталеною для наукового стилю є форма минулого часу: Вивчення іноземної мови провадилося з використанням новітніх технічних засобів; для офіційно-ділового - неозначена (інфінітив): Прошу звільнити мене з роботи за власним бажанням; Наказую зарахувати Симоненка П, Р. на посаду старшого інженера. Часто форму інфінітива змінюють на віддієслівний іменник: паління шкідливе для здоров'я, вживання червоного вина в помірних дозах підвищує імунітет.

Виступ

Залежно від змісту , призначення мети, способу проголошення виділяються такі найпоширеніші види публічних виступів: доповідь, промова, лекція, повідомлення, бесіда. Підготовка тексту виступу. Перш за все це  тривалий процес нагромадження (збирання інформації із чітким окресленням кола тем, проблем, зацікавлень) на найближчий період  перспективних нагромаджень. Інформаційний бум останнього десятиріччя та  сучасні засоби  електронного зв’язку надають можливість відносно легко й оперативно  отримати потрібну  інформацію, а комп’ютерні технології  полегшують її обробку, класифікацію та  зберігання. Під час опрацювання слід навчитися зафіксувати інформацію для виступу за  належним  порядком (положення, постулати, гіпотези, хід міркування, аргументацію,  приклади, порівняння, ілюстративний  матеріал, цифрові  дані, висновки). Роблячи  виписки із цитатами, іменами, цифрами, відповідними поясненнями, схемами, таблицями, доцільніше користуватися  картками  однакового формату. На них зазначають розділ науки чи тему, стосовно якої можна  використати зафіксований  матеріал. Опрацьовуючи наукові джерела, які  безпосередньо не стосуються  обраного дослідження, але з якими варто ознайомитися для  загального уявлення про стан вивчення проблеми,  пишуть анотацію. Вона  складається з опису бібліографічних    ознак книги  короткого викладу змісту, вказівок, кому  адресовано це  видання. Можна  скористатися й  готовою анотацією, якщо вона є в книзі. Стисло викласти  інформацію можна в тезах.   Вони  являють собою коротко сформульовані головні положення тексту,  авторські висновки та їх аргументування. Тезувати можна основні положення тексту, йдучи за розвитком  авторської думки, цитуючи ключові фрагменти. А можна викладати основні положення твору власними словами, уникаючи громіздких цитат. Останній спосіб доцільний, бо активізує індивідуальне сприймання читача.. Більш  розгорнутою формою тез є конспект, у якому стисло  викладають  найістотніше  в змісті джерела чи його фрагмента.  Але цей вид  роботи потребує  попереднього ускладнення плану й тез  опрацьованого твору. Як  і тези, конспект можна ускладнити двома  способами, але  пам’ятати, що в тезах лише  формулюється думка, ідея чи теорія, тоді як у  конспекті треба  відбити її розвиток. Уміння раціонально  зафіксувати та  опорядкувати одержану інформацію сприяє її глибокому засвоєнню і свідчить про високу культуру розумової праці. Вимоги до публічних виступів: -    умійте триматися перед аудиторією, “завоюйте” її протягом кількох хвилин; якщо цього не станеться налагодити контакт зі  слухачами далі буде важко; -    ніколи не починайте виступ словами: “Я поганий оратор”, “Я не мав часу підготуватися як слід”, такі слова ніколи не викликають співчуття; -    не вживайте довгих речень, уникайте фраз типу “було  проведено”, “було заплановано”; -    висловлюйтеся літературною мовою чітко й  недвозначно, не переобтяжуйте мову іншомовними словами, професіоналізмами, термінами; -    говоріть помірно, нешвидко, робіть паузи,  володійте відповідною інформацією;  -    не відходьте від теми, не зловживайте подробицями. Виділити найголовніше, наголосити на якійсь думці можна по-різному, а саме: змінити тональність голосу – це  насторожить слухачів; стишити або, навпаки, посилити його; зробити паузу перед  важливою інформацією, уповільнити  темп, повторити важливе слово, думку. Досвідчений промовець позначає в  тексті місця, за рахунок яких він може скоротити час, якщо його мало, або, навпаки, розширити думку, коли це дозволяє ситуація. Лектор повинен добре готуватися до виступу й вірити в свої сили.