ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….	3
Розділ 1. Теоретичні основи дослідження міжетнічних конфліктів як соціально-політичного явища………………………………………………….	6
1.1. Суть поняття “міжетнічного конфлікту”……………………………	6
1.2. Причини та фактори виникнення міжетнічних конфліктів………..	10
1.3. Типологія міжнаціональних конфліктів…………………………….	16
Розділ 2. Особливості міжетнічних конфліктів у процесі регіоналізації сучасних держав…………………………………………………………………..	22
2.1. Міжетнічні конфлікти в Африці на сучасному етапі: тенденції розвитку…………………………………………………………………………….	22
2.2. Міжетнічні конфлікти у Європейському домі……………………...	25
2.3. Міжетнічні конфлікти на пострадянському просторі……………...	29
2.4. Міжетнічні конфлікти в Україні…………………………………….	37
2.5. Інші міжетнічні конфлікти…………………………………………..	41
Розділ 3. Шляхи вирішення та роль міжетнічних конфліктів у сучасних міжнародних відносинах…………………………………………………………	45
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………..	54
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………	56
ДОДАТКИ…………………………………………………………………………	59

ВСТУП

Однією з глобальних проблем, що стоять перед людством на сучасному етапі його розвитку, є існування (або подальша ескалація) конфліктів, що мають етносоціальний, етнокультурний, етнорелігійний, а найчастіше – етнополітичний характер. Неврядовувані етнополітичні відносини та крихкотілі етносоціальні інститути мають складний та неоднозначний характер, тому етнічні проблеми, конфлікти та необхідність їх якнайшвидшого вирішення набувають дедалі відкритого і вибухоподібного характеру.

Зараз у світі існує понад 4000 народів-етносів (які говорять на 6000 мовах) і понад 200 незалежних країн, та лише близько 20 з них є етнічно однорідними. Всі інші країни, в тому числі й Україна, – поліетнічні, де проживають 5 і більше відсотків етнонаціональних меншин. Тривала історична практика доводить, що становлення та розвиток більшості сучасних країн не обходились без їх руйнівного впливу. Саме наявність (або відсутність) етнополітичних конфліктів визначає рівень політичної стабільності та безпекового прогресування.

Увесь конфліктний спектр на етноісторичних засадах (конфлікти внутрішньоетнічні, етнокультурні, етнорелігійні, етнотериторіальні, етноекономічні, етнополітичні тощо), з об’єктивного боку, є міжетнічним явищем, тобто зіткненням між двома і більше етноісторичними суб’єктами. Остання синтеза – міжетнічний конфлікт – і є актуальницьким предметом дослідження у курсовій роботі.

У сучасному суспільствознавсті вивчення і теоре­тичне осмислення етнополітичної сфери, насам­перед, пов’язується з працями Д. Белла, Н. Глей­зера, Д. Мойніхена, Е. Сміта і багатьох інших західних вчених, що побачили світ на початку 70-х років минулого століття і були спробою пояс­нити процеси “етнічного відродження” або “етнічного ренесансу”. Конфліктологічний напрям досліджень: виявлення причин та приро­ди міжетнічних протиріч, пояснення наявних етнічних конфліктів, розробка механізмів їх роз­в’язання знайшло відображення у працях Т.Р. Гура, Г. Готліба, М. Тофт, М. Брауна, Д. Фірона, Д. Лейтіна, Д. Лейка та ін. Українська наука завдяки зусиллям О. Бикова, Є. Головахи, В. Євтуха, О. Майбороди, В.  Ктигоренка, О. Картунова, І. Кураса, І. Кресіної, О. Маруховської, Л. Нагорної, В. Панібудьласки, М. Панчука, Г. Перепелиці, Ю. Ри­маренка, Л. Шкляра та багатьох інших також досягла помітних успіхів у вивченні цієї темати­ки. Втім, зв’язок етнічного фактору з проце­сами регіоналізації сучасних держав світу зали­шається малодослідженим

Значущість наукового дослідження даної теми зумовлена також існуванням в сучасній Україні потенційно конфліктогенних проблем. Зокрема, це мовний конфлікт між західним та східним етномовними регіонами (представники останнього виражають невдоволення політикою “примусової українізації”), зростаюче напруження у відносинах Росії та України внаслідок періодичних “рецидивів” газотранспортної проблеми, бажання української держави приєднатися до Плану дій щодо членства в НАТО та нещодавнього грузино-осетинського конфлікту. Доцільним буде згадати і проблему Чорноморського флоту та маяків, неврегульованим залишається “земельне питання” в Криму. Останнім часом також постає проблема так званого “примирення з історією”, що може стати своєрідним каталізатором напруги у відносинах з сусідніми державами (Росією, Польщею, Угорщиною тощо); час від часу реанімується мовно-писемницька проблема (кирилиця – латиниця) в україно-молдовських і україно-румунських етнокультурних ареалах; періодично нагадують про себе автономістські настрої в етносоціальному середовищі закарпатських русин, бойків і угорців, кримських татар, придністровських молдаван, буковинських румун, придунайських гагаузів та ін. Усе це дозволяє зробити висновок, що проблема міжетнічного конфлікту, досягнення політичної, а отже й підтримання в багатонародній країні інтеретнічної стабільності не лише не втрачає своєї актуальності, а й вимагає нових підходів до її дослідження.

Мета дослідження полягає у комплексному аналізі географії міжетнічних конфліктів: їх сучасного стану та просторової диференціації.

Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

• розкрити сутність міжетнічного конфлікту;

• виявити джерельні етноісторичні та соціально-політичні факторні чинники, що зумовлюють виникнення та постадійний розвиток міжетнічного конфлікту;

• систематизувати підходи до класифікації міжетнічного конфлікту;

• з’ясувати особливості міжетнічних конфліктів у процесі регіоналізації сучасних держав;

• визначити шляхи вирішення та роль міжетнічних конфліктів у сучасних міжнародних відносинах.

Об’єктом дослідження є міжетнічний конфлікт як синтезний різновид етносоціального конфлікту.

Предмет дослідження – сучасний стан та просторова диференціація міжетнічних конфліктів.

Дослідження базується на використанні низки загальнотеоретичних (зокрема, філософських, політологічних і соціологічних) та специфічних методів, принципів і підходів: політолого-етнологічного, етноконфліктологічного, структурно-функціонального, порівняльно-географічного, історіологічного тощо.

Теоретичне значення отриманих результатів полягає у систематизації сучасних міжетнічних конфліктів у світі.

Практичне значення матеріалів курсової роботи полягає у можливості їх застосування у навчальних курсах таких дисциплін, як “Політологія”, “Соціологія”, “Політична етнологія”, “Політична географія” та “Етнопсихологія”.

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаних джерел, 2 додатків. Загальний обсяг роботи – 63 сторінки. Список використаних джерел містить 30 найменувань; додатки розміщено на чотирьох сторінках.

Розділ 1 теоретичні основи дослідження міжетнічних конфліктів як соціально-політичного явища

1.1. Суть поняття “міжетнічного конфлікту”

Міжетнічні конфлікти (нерідко їх називають просто етнічними) стали розповсюдженим явищем у сучасному світі. За даними Стокгольмського міжнародного інституту по дослідженню проблем миру в Осло, дві третини всіх насильницьких конфліктів у середині 90-х років були міжетнічними. Перехід до демократизації й розпад СРСР також супроводжувалися гострими міжнаціональними, міжетнічними напругами й конфліктами.

У конфліктних ситуаціях оголюються протиріччя, які існують між спільностями людей, консолідованими на етнічній основі. Далеко не в кожний конфлікт буває залучений весь етнос, це може бути його частина, група, що відчуває на собі або навіть усвідомлює протиріччя, що ведуть до конфлікту. По суті конфлікт є спосіб вирішення протиріч, проблем, а вони можуть бути найрізноманітнішими.

На сьогодні можна виокремити такі основні підходи до вивчення міжетнічних конфліктів (Додаток А).

Соціологічний, що розглядає етнічний конфлікт як одну з форм соціального / групового конфлікту, головними акторами якого є соціальні групи, котрі визнають свою етнічну відмінність.

Етнолого-антропологічний підхід розглядає етнічний конфлікт як одну з форм антагоністичних відносин між етнічними групами. Якщо соціологічний підхід визначає етнічний конфлікт як певну форму соціального конфлікту, то етнологічний розглядає його як феномен культури з властивими йому специфічними рисами.

Соціально-психологічний підхід зосереджує увагу на вивченні переважно психологічних механізмів (сприйняття, емоцій, стереотипів, цінностей) впливу на поведінку індивідів і груп. З цієї точки зору, конфлікт розглядається як явище міжгрупової взаємодії, що супроводжується значною мірою суб’єктивності в оцінці ситуації. У руслі цього підходу були розроблені теорії етноцентризму, реалістичного групового конфлікту когнітивного дисонансу, структурного насилля, відносної деривації, фрустрації – агресії.

В зарубіжній науковій літературі можна помітити відмінні тенденції у способі пояснення суті етнічного конфлікту. Частина авторів, етнологів та антропологів етнічним вважають конфлікт, суть якого полягає у загрозі для етнічної ідентичності групи [12], тоді як політологи, теоретики міжнародних відносин, соціологи під етнічним конфліктом розуміють різновид суспільних конфліктів, у якому, попри етнічну ідентичність, визначальними є матеріальні чинники (влада, статус, територія тощо) [24].

Етнічний конфлікт розглядається теоретиками інструменталістського, конструктивістського та примордіалістського підходів, які вважають, що саме етнічність приводить до конфліктів. Інструменталісти розглядають конфлікт як результат активізації етнічних характеристик лідерами політичних еліт для реалізації власних інтересів [29, с. 41].

Конструктивісти ж причини конфлікту вбачають у тому, що може бути визначено як “патологічні соціальні системи”, які індивіди не можуть контролювати. Відтак, конфлікт, який виникає, є продуктом соціальної системи, а не окремих індивідів. А етнічність, що є результатом соціальної взаємодії, внаслідок її порушення випадає з-під контролю. Як і інструменталісти, конструктивісти не вважають етнічність природно конфліктною. Звідси постає потреба пояснення причин вибуху насилля у міжетнічних відносинах.

Традиціоналістcький (примордіалістський) підхід визнає, що етнічні конфлікти не постійний стан взаємовідносин, традиціоналісти розглядають конфлікт як явище, що випливає з етнічних відмінностей і тому не обов’язково потребує пояснення. Іншими словами, конфлікт вбачається вкоріненим в саму етнічність [29, с. 41].

Варто звернути увагу на два головні твердження. Перше: коли існують видимі переваги, пов’язані з етнічною ідентичністю, остання створюється чи підтримується як основа для колективних дій. Друге: етнічність визначається ситуаційно, як комплекс соціально визначених характеристик, що мають як усталені так і випадкові риси. Змінність етнічної ідентичності залежить від конкретної ситуації і стратегічної користі, пов’язаної з нею. Ідея ситуаційної етнічної ідентичності передбачає, що різні етнічні характеристики активізуються в різних ситуаціях задля досягнення очікуваних результатів. Цей підхід розглядає етнічний конфлікт як явище політичного характеру, спрямоване проти домінації іншої етнічної групи чи дискримінації власної етнічної групи державою. Отже, з цієї точки зору, етнічний конфлікт є одним з проявів групового конфлікту, у якому етнічність є ресурсом групової мобілізації. Критики інструменталізму вказують, що етнічність не є чимось, що може визначатися за бажанням самого індивіда. Вона соціально обумовлена і є результатом соціальної взаємодії.

Функціональний підхід до розуміння конфлікту характерний для більшості етноконфліктологів. В.А. Тишков визначає міжетнічний конфлікт як будь-яку форму “цивільного, політичного або збройного протиборства, у якому сторони, або одна зі сторін, мобілізуються, діють або страждають по ознаці етнічних розходжень” [9, с. 55]. Іншого визначення, він вважає, дати неможливо, оскільки міжетнічний конфлікт “у чистому вигляді” вичленувати не можна через те, що їх у природі просто не існує. Дійсно, випадки, коли один народ вступає в конфлікт із іншим через етнічні розходження або якихось внутрішньо, споконвічно їм властивих антагонізмів, практично не відомі. І взагалі наукою не доведено, що такі антагонізми існують у людській природі. Приблизно так само визначають міжетнічні конфлікти й деякі закордонні фахівці.

Л. М. Дробіжева підкреслює функціональну основу етнічного конфлікту, закладену не в етнічності, а в соціальних проблемах, що виникають між групами, консолідованими на етнічній основі [9, с. 55].

А. Ямська визначає етнічний конфлікт через опис колективних дій: “Етнічний конфлікт – це соціально-політична ситуація, породжена неприйняттям раніше сформованого статус-кво істотною частиною представників однієї (кількох) з місцевих етнічних груп і проявляється у вигляді хоча б однієї з таких дій членів даної групи: а) етновибіркова еміграції з регіону; б) створення політичних організацій, які декларують необхідність змін існуючого становища в інтересах зазначеної етнічної групи; в) спонтанні акції протесту проти утиску своїх інтересів з боку представників іншої місцевої етнічної групи” [9, с. 56].

З. В. Сікевич у своєму визначенні етнічного конфлікту зміщує акценти з поведінкової складової на аналіз перетину етнічного та політичного просторів: “Під етнічним конфліктом ми розуміємо соціальну ситуацію, зумовлену розбіжністю інтересів і цілей окремих етнічних груп у рамках єдиного етнічного простору або етнічної групи, з одного боку, і держави, з іншого, на перетині етнічного і політичного простору, що виражається в прагненні етнічної групи (груп) змінити етнічні нерівності чи політичний простір в його територіальному вимірі” [9, с. 56].

В останньому випадку у визначенні жорстко пов’язані суб’єкти конфлікту і глибинні цілі їхньої політичної активності, якими б деклараціями вони не прикривалися, і в яких би формах не проявлявся сам етнічний конфлікт. Етнічний конфлікт – момент кульмінації міжетнічних протиріч, які приймають характеру відкритої конфронтації. Український геополітичний словник дає, наприклад, таке визначення: “Етнічний конфлікт – форма міжгрупового конфлікту, коли групи з суперечливими інтересами поляризуються за етнічною ознакою” [26, с. 281].

У міркуваннях про сутність термінів “конфлікти”, пов’язаних з етнічним фактором, наближаємося до думки про надання переваги термінові “міжетнічний конфлікт”, оскільки він передбачає участь конкретних сторін (етнічностей – у даному конкретному випадку вживаємо як синонім терміна “етнічна спільнота”) у цьому виді відносин між ними. Термін “міжетнічний конфлікт” лінгвістично фіксує одне з явищ міжетнічної взаємодії, котре (явище), у свою чергу, є складовою міжетнічної взаємодії.

Отже, міжетнічний конфлікт – це специфічна ситуація у стосунках між етнічними спільнотами, її частинами або ж її окремими представниками, змістом якої є змагання учасників цих стосунків за відповідні ніші у суспільному житті поліетнічної країни й у ході якого відбувається протиставлення інтересів і застосування будь-яких засобів для реалізації цих інтересів та утвердження стійких позицій своєї етнічності в етнонаціональній структурі суспільства проживання.

Такий зміст міжетнічного конфлікту подається у довідниках [25]; в цьому змісті переважає етнополітологічне звучання. Щоправда, таке визначення конфлікту до певної міри корелюється і з його соціологічним трактуванням. Можна погодитися з думкою соціологів, що для фахівців цієї галузі знань конфлікт “...передовсім – це модель поведінки з особливим розподілом ролей, послідовністю подій, способами висловлення поглядів та ціннісних орієнтацій, мотивацій і формами відстоювання інтересів. Соціолог описує конфлікт за допомогою системи перемінних. Основні перемінні – розбіжності та домінування” [6]. Саме така інтерпретація дозволяє розкрити сутність конфлікту міжетнічного. Та для цього необхідно знати не лише типи поведінки, але й, передусім, причини його появи, фактори та форми вияву.