Практичне заняття № 2 Тема: Cімейне виховання як психолого-педагогічна проблема

Мета: з’ясувати в чому полягає психолого-педагогічна проблема виховання дитини в різних сім’ях

План

1. Загальне поняття про психологію виховання. Цілі виховання.

2. Основні соціальні інститути виховання.

3. Психолого-педагогічні механізми і прийоми виховання.

4. Становлення і розвиток сімейного виховання. Специфіка сімейного виховання.

5. Сімейне життя і виховні функції батьків. Завдання та умови сімейного виховання.

6. Педагогічні і психологічні теорії виховання.

7. Шляхи підвищення ефективності сімейного виховання.

1. Цілі виховання

Процес виховання істотно визначається своїми цілями. Останні не встановлені раз і назавжди, вони суспільно та конкретно-історично детерміновані. Зміна системи соціально-економічного устрою та суспільних відносин зажди призводить і до зміни цілей виховання. У кожному випадку цілі виховання задаються у вигляді тих вимог, які пред’являються особистості новими тенденціями розвитку суспільства.

У відносно стабільні періоди соціально-історичного розвитку цілі виховання досить стійкі та однозначні. В періоди значних соціально-історичних перетворень (а саме такий ми переживаємо зараз) вони стають досить таки невизначеними.

Поряд зі сказаним наголосимо, що основна мета виховання завжди полягає у формуванні та розвитку індивіда як особистості та індивідуальності, наділених тими якостями, які необхідні для успішного життя в суспільстві.

Кожне суспільство, якщо воно досягнуло певного рівня культурного розвитку і хоче його зберегти та підняти, має зберігати і продовжувати все краще зі свого історичного минулого. Тому цілі виховання завжди мають бути спрямованими на освоєння дітьми тих моральних цінностей, що по своїй суті не мають ні державних, ні історичних кордонів. До числа таких цінностей відносять свободу, відповідальність особи за те, що діється з нею і навколо неї, порядність, людяність, доброту та ін. Таким чином, загальна мета виховання полягає в тому, щоб виростити дітей високоморальними, духовно багатими, внутрішньо вільними і відповідальними особистостями.

Слід мати на увазі ще й таке. Традиційні інститути та методи виховання високоефективні тоді, коли мова йде про передавання та наслідування успадкованих від минулого цінностей і норм. Зумовлено це тісним взаємозв’язком останніх з відносно незмінними способом ведення господарства, екологічними умовами та соціальною структурою, які будуть успадкованими дітьми по мірі їх дорослішання. Ефективність виховання при цьому виявляється в тому, наскільки успішно діти засвоїли вироблені старшими поколіннями знання, уміння і навички, цінності.

Зараз ситуація в принципі інша. Темпи соціальних змін (науково-технічних, технологічних, інформаційних, культурних та побутових) зросли настільки, що вже ніхто не сумнівається: умови життя та праці сьогоднішніх дітей будуть істотно відрізнятися від умов життя і праці їх батьків та вихователів.

Все це заставляє по-новому розглядати проблему цілей та завдань виховання. Як відмічає І.С. Кон, життя і успішна адаптація до надзвичайно мобільного і динамічного суспільства майбутнього вимагає від людини одночасно двох рядів якостей протилежної спрямованості:

По-перше, людині має бути притаманне стійке ядро особистості, світогляд, спрямованість, соціальні та моральні переконання.

По-друге, людина має володіти високою психологічною лабільністю, гнучкістю, спроможністю засвоювати і переробляти нову інформацію та створювати на цій основі щось нове не лише в юності, але й у зрілому віці, коли старші, як правило, звикли обходитися старим багажем.

Поряд з такою загальною метою існує і цілий ряд спеціальних завдань виховання, детермінованих мінливими вимогами конкретного етапу соціально-економічного розвитку конкретного суспільства. Перехід до нового етапу соціально-економічного розвитку зумовлює і зміну таких специфічних завдань. До числа таких завдань, поставлених нинішньою ситуацією розвитку суспільства, можна віднести формування в дітей ініціативності, самостійності, прагнення до успіху, підприємливості тощо.