12 Мм. На передньому кінці тіла знаходиться неве­

ликий конічний виступ довжиною 4—5 мм. Черевний

присосок більший, ніж ротовий. Сім'яники дуже роз­

галужені, знаходяться всередині тіла. Жовтівники

розташовані з боків тіла. Матка звивиста, розміще­

на в передній частині тіла. Позаду і збоку серед­

ньої лінії знаходиться гіллястий яєчник.

Яйця (рис. 3.58) великі, овальної форми (130-

150 X 70-90 мкм), мають кришечку.

Життєвий цикл (рис. 3.59): фасціола - біо-

гельмінт.

Остаточний хазяїн - велика і мала рогата ху­

доба, зрідка людина.

Проміжний хазяїн - молюск ставковик малий

(Galba truncatula).

Локалізація в тілі остаточного хазяїна: внутріш-

ньопечінкові жовчні протоки. Живиться жовчю, сли­

зом, клітинними залишками. В організмі людини

може жити впродовж 9-13 років.

Яйця виділяються у зовнішнє середовище з фе­

каліями. У воді з них виходять мірацидії, які актив­

но проникають у тіло проміжного хазяїна-молюска

ставковика малого, де проходять стадії спороцис­

ти, редій, церкарій. Церкарії залишають тіло молюс­

ка, активно плавають за допомогою хвоста, згодом

відкидають хвіст і інцистуються у воді або на во­

дяних рослинах, утворюючи адолескарії.

Інвазійна стадія для остаточного хазяїна - адо­

лескарії, які зберігають інвазійність 2-3 роки. Лю­

дина і тварини заражаються під час пиття води з

заражених водойм або при поїданні водяних рослин

з прикріпленими адолескаріями. Шлунковий сік роз­

чиняє оболонку адолескарія, крізь стінку кишківни-

ка личинки проникають у черевну порожнину, зго­

дом крізь капсулу печінки - у внутрішньопечінкові

протоки і жовчний міхур. Можливий і гематогенний

шлях міграції - системою ворітної вени. Статевої

зрілості досягає через 3-4 міс, після чого починаєть­

ся виділення яєць.

Патогенна дія: паразит викликає токсично-

алергічні реакції; механічне ушкодження жовч­

них ходів та тканини печінки; призводить до роз­

витку механічної жовтяниці внаслідок закупорю­

вання жовчних шляхів; тривале паразитування

фасціол може сприяти розвитку цирозу або раку

печінки.

Клініка. Інкубаційний період близько 15 днів.

Хвороба перебігає у 2 фази:

• гостра фаза, для якої характерні неспе­

цифічні симптоми хвороби: болі в суглобах, лихо­

манка, висипання на шкірі; непостійні болі в жи­

воті, особливо після прийому їжі, діарея або запор;

• хронічна фаза починається з третього міся­

ця хвороби, коли статевозрілі сисуни знаходяться в

печінці; печінка збільшена, з'являються симптоми

запалення жовчного міхура, іноді жовтяниця; хво­

рий худне, періодично - алергічні прояви.

Діагностика. Клінічна: хронічний холангіт і хо­

лецистит у поєднанні з алергічними проявами.

Лабораторна: серологічні реакції (ΡΗΓΑ, ΡΙΦ) у

перших три місяці після зараження, коли статевонезрілі

фасціоли ще не виділяють яєць; овоскопія дуоденаль­

ного вмісту або фекалій (після 12 тижня хвороби).

Яйця у фекаліях можуть виявлятися при вживанні

в їжу печінки хворих тварин ("транзитні" яйця). Че­

рез це за день перед дослідженням необхідно вик­

лючити яловичу печінку з раціону пацієнта.

Лікування. Застосовують антигельмінтні препа­

рати.

Профілактика. Особиста: - не пити сиру воду

з відкритих водойм, особливо в місцях випасу худо­

би; не вживати в їжу в сирому вигляді дикорослі

рослини. Громадська: основана на ветеринарних

заходах щодо боротьби з фасціольозом тварин.

18

Сисун котячий (сибірський), або опісторх

(Opisthorchis felineus) - збудник опісторхозу.

Географічне поширення: на берегах великих

рік, в основному в басейнах рік Західного Сибіру,

Казахстану, Наддніпрянщини, Волго-Камського і

Донського басейнів.

Морфологія. Статевозріла особина (рис. 3.60)

завдовжки 8-13 мм. Тіло звужене спереду. Гілки

кишківника досягають заднього кінця тіла. У задній

частині тіла знаходяться два великих чотири- і п'я­

тилопатеві сім'яники. Матка темнозабарвлена, ра­

зом з жовтівниками займає середню частину тіла.

Яйця дрібні, довжиною 26-30 мкм, асиметричні,

мають кришечку і невеликий горбок на протилеж­

них кінцях.

Життєвий цикл (рис. 3.61): опісторх - біо-

гельмінт.

Опісторхоз - природно-осередкове захворювання.

Остаточний хазяїн - люди і тварини, що хар­

чуються рибою.

Проміжні хазяїни: перший - молюск (Bithynia),

другий - риби родини коропових.

Локалізація в тілі остаточного хазяїна: внутрі-

шньопечінкові жовчні протоки, протоки підшлунко­

вої залози.

Яйця виділяються в зовнішнє середовище з фе­

каліями хворого, в яйці знаходиться зрілий мірацидій.

В організмі водяних молюсків, що проковтнули яйця,

мірацидії вивільняються, проходять стадії спороци­

сти, редії, церкарія. Розвиток триває близько двох

місяців (до 1 року в Сибіру). Церкарії активно вихо­

дять у воду крізь покриви тіла молюска і проковту­

ються рибами. У м'язах риби церкарії покривають­

ся подвійною оболонкою й інцистуються, перетво­

рюються в метацеркарії. Остаточний хазяїн зара­

жається, з'ївши сир або недостатньо термічно об­

роблену рибу.

Інвазійна стадія - метацеркарій. У кишківни-

ку личинки вивільняються і проникають у протоки

підшлункової залози та внутрішньопечінкові жовчні

протоки. За місяць паразити стають статевозріли­

ми і починають виділяти яйця. Тривалість життя в

організмі людини - до 30 років.

Патогенна дія: механічне ураження жовчних

проток і проток підшлункової залози, що може при­

звести до первинного раку печінки і підшлункової

залози, цирозу печінки; розвиток патологічних шлун­

ково-кишкових рефлексів; вторинне інвазування

жовчних проток і міхура; механічна жовтяниця внас­

лідок закупорки жовчних шляхів; токсично-алергічні

реакції, особливо в перший місяць хвороби.

Клініка. Хвороба перебігає у дві фази:

• у ранній фазі, що виникає за 2-4 тижні після

зараження, переважають токсично-алергічні прояви

(підвищення температури тіла, м'язові і суглобові

болі, висипка алергійного характеру, астматичний

бронхіт); виражена еозинофілія;

• у другій, хронічній фазі хвороби, переважа­

ють ознаки ураження печінки і підшлункової залози

(болі в правому підребер'ї, порушення моторики

шлунково-кишкового тракту, запалення жовчного

міхура і жовчних проток, збільшення печінки).

Діагностика. Клінічна: основана на даних епі­

деміологічного анамнезу, симптомах ураження пе­

чінки, жовчного міхура і підшлункової залози.

Лабораторна: виявлення яєць у дуоденально­

му вмісті і фекаліях (яйця з'являються не раніше,

ніж через місяць після зараження); серологічні ре­

акції на ранній стадії хвороби.

Лікування. Застосовують антигельмінтні пре­

парати.

Після лікування яйця паразити можуть виділя­

тися тривало, тому контрольні аналізи проводять не

раніше, ніж через 3-4 місяці.

Профілактика. Особиста: не вживати в їжу

недостатньо термічно оброблену або погано про-

солену рибу. Громадська: виявлення і лікування

хворих, захист водойм від фекального забруднен­

ня, санітарно-просвітня робота.

19

Сисун легеневий, або парагонім (Paragonimus

ringeri або P. westermani) - збудник парагонімозу.

Географічне поширення: Далекий Схід,

Південно-Східна Азія, Філіппіни, Індонезія, Півден­

на Америка (Перу, Еквадор), Африка (Заїр, Каме­

рун, Нігерія).

Морфологія. Статевозріла особина (рис. 3.68)

має тіло яйцеподібної форми, розміром до 1 см, чер­

воно-коричневого кольору. Часточкові сім'яники зна­

ходяться в задній третині тіла, часточковий яєчник

і матка розташовані над сім'яниками. Жовтівники

займають бічні поверхні вздовж тіла.

Яйця (рис. 3.69) широкі та овальні, з кришеч­

кою, золотаво-коричневого кольору, довжиною до

100 мкм.

Життєвий цикл (рис. 3.70): парагонім - біо-

гельмінт.

Остаточний хазяїн - тварини із родини соба­

чих, котячих, єнотових, рідше людина.

Проміжний хазяїн: перший - молюск Меіапіа,

другий - раки, краби.

Локалізація в тілі остаточного хазяїна: дрібні

бронхи. Можлива позалегенева локалізація (печін­

ка, селезінка, головний мозок, м'язи).

Яйця виділяються в зовнішнє середовище з харко­

тинням хворого. У воді з яйця виходить мірацидій, який

проникає в тіло прісноводних молюсків. У тілі проміжно­

го хазяїна проходить стадії спороцисти, материнської і

дочірньої редій, церкарія. Церкарії активно проника­

ють у тіло прісноводних раків і крабів, у м'язах і

внутрішніх органах яких розвиваються метацеркарії.

Людина й інші остаточні хазяї заражаються при

вживанні крабів і раків у сирому вигляді або через

воду (після загибелі рака метацеркарії у воді зали­

шаються живими до 25 днів).

Інвазійна стадія - метацеркарій. Молоді пара­

зити вивільняються в кишківнику, мігрують крізь

стінку кишківника в черевну порожнину, згодом крізь

діафрагму - в легені, де через 5-6 тижнів досягають

статевої зрілості. У цей період можуть гематоген­

ним шляхом занестися в інші органи.

Патогенна дія: механічне ураження тканин ха­

зяїна під час міграції, ураження стінок бронхів, аль­

веол; формування паразитарних кіст, що містять 1-