2. Банкрутство підприємств як економічне явище

Поняття банкрутства органічно притаманне сучасним ринковим відносинам. Воно характеризує неспроможність підприємства (організації) задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт, послуг, а також забезпечити обов’язкові платежі в бюджет і позабюджетні фонди.

Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" установлює визначені зовнішні ознаки абсолютної неплатоспроможності (банкрутства). Відповідно до ст.1 Закону неплатоспроможність – це нездатність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого терміну оплати грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання по оплаті податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через поновлення платоспроможності (через проведення судових процедур банкрутства) [2].

Далі Закон встановив такі критерії абсолютної неплатоспроможності: розмір заборгованості і термін прострочення. Розмір заборгованості встановлений у сумі 300 мінімальних розмірів заробітної плати. Причому, до складу та у розмір грошових зобов'язань, по яких формуються вимоги кредиторів, не включаються: неустойка (пеня, штраф); фінансові санкції, збитки, вимоги по відшкодуванню шкоди, заподіяного життю і здоров'ю громадянина; зобов'язання по виплаті авторської винагороди; зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника – юридичними особами, що виникають від такої участі.

Наявність перерахованих зовнішніх ознак неплатоспроможності боржника характеризують її абсолютність (стійкість) і дають підставу ініціювати процедуру банкрутства. У свою чергу абсолютна неплатоспроможність буває двох видів: зворотна та незворотна. Зоротна неплатоспроможність характеризується можливістю відновлення (реанімації) платоспроможності боржника через різні санаційні механізми процедури банкрутства. Необоротна неплатоспроможність означає можливе відновлення платоспроможності боржника винятково через ліквідаційну процедуру. Таку неплатоспроможність установлює суд шляхом визнання боржника банкрутом. Боржника може визнати банкрутом тільки господарський суд.

Поняття банкрутства характеризується різними його видами. У законодавчій і фінансовій практиці виділяють наступні види банкрутства підприємств:

1. Реальне банкрутство. Воно характеризує повну нездатність підприємства відновити в майбутньому періоді свою фінансову стійкість і платоспроможність у силу реальних втрат використовуваного капіталу. Катастрофічний рівень втрат капіталу не дозволяє такому підприємству здійснювати ефективну господарську діяльність у майбутньому періоді, унаслідок чого воно з'являється банкрутом юридично.

2. Технічне банкрутство. Цей термін характеризує стан неплатоспроможності підприємства, викликаний істотним простроченням його дебіторської заборгованості. При цьому розмір дебіторської заборгованості перевищує розмір кредиторської заборгованості підприємства, а сума його активів значно перевищує обсяг його фінансових зобов'язань. Технічне банкрутство при ефективному антикризовому управлінні підприємством, включаючи його санування, звичайно не призводить до юридичного його банкрутства.

3. Навмисне банкрутство. Воно характеризує навмисне створення (чи збільшення) керівником чи власником підприємства його неплатоспроможності; нанесення ними економічного збитку підприємству в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб; свідомо некомпетентне фінансове управління. Виявлені факти навмисного банкрутства переслідуються в карному порядку.

4. Фіктивне банкрутство. Воно характеризує свідомо помилкове оголошення підприємством про свою неспроможність з метою введення в оману кредиторів для одержання від них відстрочки (розстрочки) виконання своїх кредитних зобов'язань чи знижки із суми кредитної заборгованості. Такі дії також переслідуються в карному порядку [23].

Передумови банкрутства різноманітні - це результат взаємодії численних факторів як зовнішнього, так і внутрішнього характеру. Їх можна класифікувати в такий спосіб.

Внутрішні фактори:

1. Дефіцит власного оборотного капіталу як наслідок неефективної виробничо-комерційної діяльності чи неефективної інвестиційної політики.

2. Низький рівень техніки, технології й організації виробництва.

3. Зниження ефективності використання виробничих ресурсів підприємства, його виробничої потужності і як наслідок - високий рівень собівартості, збитки, "проїдання" власного капіталу.

4. Створення наднормативних залишків незавершеного будівництва, незавершеного виробництва, виробничих запасів, готової продукції, у зв'язку з чим відбувається затоварення, сповільнюється оборотність капіталу й створюється його дефіцит. Це змушує підприємство „залазити” в борги, що може бути причиною його банкрутства.

5. Погана клієнтура підприємства, яка платить з запізненням чи не платить зовсім через банкрутство, що змушує підприємство самому залазити в борги. Так зароджується ланцюгове банкрутство.

6.Відсутність збуту через низький рівень організації маркетингової діяльності по вивченню ринків збуту продукції, формуванню портфеля замовлень, підвищенню якості і конкурентноздатності продукції, виробленню цінової політики.

7.Залучення позикових коштів в оборот підприємства на невигідних умовах, що веде до збільшення фінансових витрат, зниженню рентабельності господарської діяльності і спроможності до самофінансування.

8.Швидке і неконтрольоване розширення господарської діяльності, у результаті чого запаси, витрати і дебіторська заборгованість зростають швидше обсягу продажу. Звідси з'являється потреба в залученні короткострокових позикових коштів, що можуть перевищити чисті поточні активи (власний оборотний капітал). У результаті підприємство підпадає під контроль банків і інших кредиторів і може піддатися погрозі банкрутства.

До зовнішніх факторів відносяться наступні:

1. Економічні: кризовий стан економіки країни, загальний спад виробництва, інфляція, нестабільність фінансової системи, ріст цін на ресурси, зміну кон'юнктури ринку, неплатоспроможність і банкрутство партнерів. Однієї з причин неспроможності суб'єктів господарювання може бути неправильна фіскальна політика держави. Високий рівень оподатковування може стати не підсилу підприємству.

2. Політичні: політична нестабільність суспільства, зовнішньоекономічна політика держави, розриви економічних зв'язків, втрата ринків збуту, зміна умов експорту й імпорту, недосконалість законодавства у сфері господарського права, антимонопольної політики, підприємницької діяльності й інших проявів регулюючої функції держави.

3. Посилення міжнародної конкуренції в зв'язку з розвитком науково-технічного прогресу.

4. Демографічні: чисельність, склад народонаселення, рівень добробуту народу, культурний рівень суспільства, що визначають розмір і структуру потреб і платоспроможний попит населення на ті чи інші види товарів і послуг.

5. Неплатоспроможність пов'язана з недосконалим податковим законодавством (провина держави), коли підприємство, одержавши від покупця кошти, повинне сплачувати податки. Виходить парадокс — невигідно бути законослухняним суб'єктом. Якщо сплатиш усі податки, не одержавши гроші від покупця, то станеш банкрутом, і навпаки, не сплатиш податків — можна сподіватися на їхню відстрочку чи прощення, але банкрутом не будеш. Банкрутство є, як правило, наслідком спільної дії внутрішніх і зовнішніх факторів. У розвитих країнах з ринковою економікою, стійкою економічною і політичною системою руйнування суб'єктів господарювання на 1/3 зв'язано з зовнішніми факторами і на 2/3 - із внутрішніми.

Таким чином, у законодавчій і фінансовій практиці існує декілька видів банкрутства підприємств. Банкрутство підприємств обумовлено різноманітними факторами як зовнішнього, так і внутрішнього характеру. Не дивлячись на статистику розвинутих країн, в нашій країні значна частина банкрутств пов'язана з зовнішніми факторами.

Згідно зі статтею 1 Закону, учасниками справи про банкрутство є сторони, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника.

Основними дійовими особами процедури банкрутства є сторони (кредитори і боржник) та арбітражний керуючий. Інші учасники справи про банкрутство залучаються епізодично, в випадках, вказаних у Законі.

Головними процесуальними фігурами справи про банкрутство є кредитори, тому що від їх ініціативи, участі залежить доля боржника та всієї справи. Кредитором, в розумінні ст. 1 Закону, є юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів).

Процедура банкрутства виникає тоді, коли вичерпано всі можливості отримання заборгованості шляхом позовного провадження або іншого досудового вирішення. Чинне законодавство України передбачає дві підстави для порушення справи про банкрутство боржника: справу може бути порушено за заявою кредиторів або на підставі заяви боржника. Подача кредитором до господарського суду заяви про визнання боржника банкрутом є однією з форм здійснення кредитором свого права звернення стягнення на майно боржника. Як вже було вказано вище, згідно Закону, підставою для порушення справи про банкрутство є заява боржника або кредитора. При цьому справа про банкрутство порушується господарським судом при наявності наступних умов:

1. Якщо вимоги кредитора (кредиторів) до боржника за грошовими зобов'язаннями (в т.ч. по виплаті заробітної плати, сплаті податків та зборів (обов'язкових платежів) сукупно складають не менш трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати.

2. Якщо вимоги не були задоволені боржником протягом трьох місяців з дня встановленого для їх погашення строку.

3. Якщо вимоги є безспірними [2].

Таким чином, порушення провадження в справі про банкрутство відбувається за заявою або кредитора (кредиторів) або боржника. Поданню заяви передують певні умови, вказані в Законі, за наявності яких можна порушувати провадження в справі.

Зарубіжний досвід показує, що спрогнозувати банкрутство можна за 1,5—2 роки до появи його очевидних ознак. Цілком можливим є виявлення початкових ознак банкрутства через прогнозування «ціни підприємства» на найближчу та довгострокову перспективу.

Для виявлення потенційної загрози банкрутства підприємства та своєчасного розроблення запобіжних заходів використовують спеціальні методи його прогнозування - тестування та дискримінантний аналіз.

Слід зазначити, що аналіз ймовірності банкрутства підприємства може здійснюватися на основі як неформалізованих, так і формалізованих моделей. Неформалізовані моделі прогнозування банкрутства ґрунтуються на фундаментальному підході, який передбачає при визначенні ймовірності оголошення підприємства - об'єкта дослідження - банкрутом урахування максимальної кількості чинників через обробку фінансової інформації, отриманої як із внутрішніх, так і зовнішніх джерел. Специфіка організації прогнозування банкрутства на основі фундаментального підходу дає змогу використовувати таку модель для потреб внутрішнього планування, не відносячи її до складу комплексного фінансового аналізу.

Більшість сучасних українських підприємств знаходяться в кризовому стані, який вимагає впровадження активних антикризових заходів. Це вимагає від менеджменту підприємства конкретних скоординованих дій з виходу з нього. Для цього необхідне чітке розуміння процесів, що протікають на даний момент на підприємстві. У зв'язку з цим виникає необхідність у визначенні суті концепції активного антикризового управління, на яких стадіях розвитку кризи його необхідно застосовувати і за допомогою яких фінансових процедур, що існують на даний момент, його необхідно здійснювати.

Найбільшого поширення в сучасній фінансовій літературі набули моделі Альтмана, Спрінгейта та інших авторів, які по суті являють собою моделі обробки вхідної інформаційної бази на основі розрахунку інтегрального показника фінансового стану підприємства - об'єкта дослідження.

Модель Альтмана (Altman Z-score) є результатом обстеження та дослідження автором 66 підприємств (у яких 50 % були визнані банкрутами, а інші продовжували функціонувати) із використанням 22 фінансових показників і являє собою п'ятифакторну модель дескриптивного аналізу ймовірності банкрутства підприємства - об'єкта дослідження - комбінацію із найважливіших чинників для оцінки рівня ймовірності банкрутства підприємств, що досліджуються. У 1977 р. Альтман удосконалив власну модель, сформулювавши ZETA™ модель. Із комерційних міркувань математична структура ZETA™ моделі автором не була оприлюднена, що не дає змоги проаналізувати підвищення рівня якості моделі Альтмана. Загалом модель Альтмана мас такий вигляд:

Z = 1,2А +1,4В + 3,3С + 0,6Д +1,0Е, (1.1)

де А = робочий капітал/загальна вартість активів;

В = чистий прибуток/загальна вартість активів;

С = чистий дохід/загальна вартість активів;

Д = ринкова капіталізація компанії (ринкова вартість акцій)/ сума заборгованості;

Е = обсяг продажу/загальна вартість активів.

Якщо значення Z < 1.8, то імовірність банкрутства дуже висока; при Z = 1.81–2.7 – імовірність банкрутства висока; якщо Z = 2.71 – 2.99 –банкрутство можливе; при Z = 3.0 і > – імовірність банкрутства дуже низька. Точність прогнозування банкрутства за цією моделлю становить 95% [ 26, 128 ] .

Модель Спрінгейта записується таким виразом

Z = 1,3А + 3,07В + 0,66С + 0,4Д, (1.2)

де, А = робочий капітал/загальна вартість активів;

В = прибуток до сплати податків/ загальна вартість активів;

С = прибуток до сплати податків/короткострокові зобов’язання;

Д = обсяг продажу/загальна вартість активів.

Якщо значення Z менше ніж 0.862, підприємство є потенційним банкрутом з імовірністю 92% [ 26, 129 ].

Також використовують таку модель оцінки ризику банкрутства.

R = 8,38 К1 + К2 + 0,054К3 + 0,63 К4 (1.3)

де R – показник ризику банкрутства підприємства;

К1 – оборотний капітал / вартість активів;

К2 – чистий прибуток / власний капітал;

К3 – дохід від реалізації продукції / вартість активів;

К4 – чистий прибуток / загальні витрати [ 26, 129 ].

Імовірність банкрутства підприємства, залежно від значення R, приведена в таблиця.

Значення R	Імовірність банкрутства, %
Менше 0	Максимальна (90 : 100)
0 < 0,18	Висока (30 : 80)
0,18 < 0,32	Середня (35 : 50)
0,32 < 0,42	Низька (15 : 20)
Більше 0,42	Мінімальна (до 10)