6. Порівняйте і дайте оцінку діяльності князів Володимира Великого і Ярослава Мудрого.

Своєї могутності і розквіту Україна - Русь досягла за часів правління князя Во­лодимира Великого та Ярослава Мудрого.

Володимир став верховним правителем, одержавши перемогу в гострій боро­тьбі за владу зі своїми братами. Дослідники вважають, що в часи його правління ніби­то об’єдналися дві доби: пізня родоплемінна і рання феодальна. Знесилена за часів військових походів Святослава, Русь потребувала зміцнення внутрішнього становища. Саме у цьому напрямку і зосередив свої зусилля князь Володимир.

Перші роки прав­ління Володимира були позначені міжусобною боротьбою. Він придушив намагання «племінної верхівки» відокремитися від Києва і продовжив політику об’єднання слов’янських земель. Князь підкорив племена в’ятичів, ятвягів, хорватів, дулібів, ра­димичів і тим самим завершив формування території Київської держави. За часів Во­лодимира Давньоруська держава стала найбільшою у середньовічній Європі. Її тери­торія простяглася з півночі - від Чудського, Ладозького й Онезького озер - на південь - до Дону та Південного Бугу, зі сходу - від Міжріччя Оки і Бугу, до Карпат і Західної Двіни на заході.

Важливим завданням Володимира стало зміцнення кордонів великої держави. Він засновує нові міста і фортифікаційні укріплення по Десні, Остру, Рубежу, Сулі і

Стугні. Ця розгалужена система укріплень протягнулася на тисячі кілометрів. Пере­могою русичів закінчилися довготривалі війни з печенігами.

Посилення відцентрових тенденцій з боку племінної верхівки поставило перед Володимиром завдання подальшої централізації країни. Існуюча система державної організації вичерпала себе і потребувала змін. Володимир здійснює ряд реформ, які були спрямовані на зміцнення держави: адміністративну, військову, релігійну, грошо­ву. Тому в історію українського державотворення Володимир увійшов як князь-реформатор.

Перш за все, щоб покласти край сепаратизму племінних князів, зміцнити ве­ликокнязівську владу, князь Володимир проводить зміни в адміністративному устрої країни. Всі державні землі він поділів на 8 уділів, в яких призначив до управління сво­їх синів або довірених осіб - посадників. Завдяки адміністративній реформі вдалося в кінці Х ст. зміцнити і сконцентрувати владу в руках однієї династії, усунути від влади на місцях племінних князів, відтак Русь стає об' єднаною, централізованою держа­вою.

Велику увагу Володимир приділив військовій реформі. Її було спрямовано на створення єдиної системи оборони країни, основою якої стала бенефіціальна система землеволодіння, тобто: наділення своїх дружинників землею за умови несення війсь­кової служби на користь великого князя. Завдяки цьому вдалося створити міцну вели­кокнязівську армію, стати незалежним від дружини племінних князів і найманців-варягів. У той же час, така дружина була джерелом формуванням нового прошарку феодального класу, який протистояв старій київській знаті.

Особливий вплив на процес консолідації держави мала релігійна реформа. Релігійна реформа Володимира 988 р. остаточно утвердила християнство як державну релігію у Київській державі. Нова релігія, яка в той час уже панувала в інших слов’янських державах, краще відповідала феодалiзованому суспільству. Християнство сприяло посиленню авторитету великокняжої влади, тіснішому об’єднанню руських земель навколо Києва, зміцненню його зв’язків з європейським світом, загальнокультурному піднесенню.

У період князювання Володимира було запроваджено монетне карбування. Володимир випускав так звані златники та срібляники, тобто золоті і срібні монети, на лицьовому боці яких було розміщено зображення князя з усіма регаліями, а на звороті

-   княжий герб (тризуб). З цього часу починається історія українського національного герба.

Зміцненню міжнародного авторитету Русі сприяло встановлення тісних стосу­нків з багатьма країнами. Володимир обрав політику династичних шлюбів, які зміц­нювали політичні, економічні та культурні стосунки з іншими країнами.

І все ж таки попри усі зусилля Володимира, вже за часів його життя, а особли­во після його смерті, між його синами розгорнулася жорстка боротьба за великокня­жий київський престол і призвела до братовбивства. У подальшому загинули князі Святополк і Святослав. Саме в цих складних умовах з’являється постать Ярослава (сина Володи­мира Великого), який у 1019 р. одержав вирішальну перемогу над Святополком у бит­ві на р. Альті і посів престол у Києві. Але стати повновладним правителем Київської держави в той час йому не вдалося. Претендентом на великокняжий престол був брат Ярослава - Мстислав Хоробрий, Тмутараканський князь. Братам вдалося домовитися. Територію країни було поділено по Дніпру, і управління здійснювали з двох центрів: Ярослав - з Києва, Мстислав - з Чернігова. Тільки після смерті Мстислава у 1036 р. Ярослав став єдиним правителем у Київській Русі.

За часів князювання Ярослава Руська держава досягла апогею в політичному, економічному і культурному розвитку. Всі свої зусилля князь Ярослав зосередив на розв’язанні проблем внутрішньої розбудови держави. За це історики називають його «князем-будівничим», «князем - просвітителем».

Жорстоко розправившись з тими, хто чинив йому опір, Ярослав відновив централізацію держави. Крім того, він удосконалив державний апарат, пом’якшивши данину, що дало поштовх до пожвавлення розвитку сільського господарства та про­мислів.

Князеві Ярославу вдалося повернути до Русі землі, захоплені Польщею. Він зміцнив південні кордони Київської Русі, продовжив будівництво фортець, укріплень, заснував нові міста, наприклад: Юр’єв (нині м. Тарту в Естонії), Корсунь та ін., з ус­піхом подолав печенігів (1036 р.), які назавжди залишили руські землі. Але здобути вихід до Чорного моря йому не вдалося.

Основним вектором у зовнішній політиці залишався візантійський. З Візантією спочатку встановилися дружні стосунки, але зміни, що відбулися у русько- візантійській політиці, стали причиною походу проти Візантії у 1043 р. Він був невда­лим і фактично став останнім візантійським походом русичів. Ярославові вдалося встановити хороші відносини з рядом європейських країн: Німеччиною, Францією, Норвегією, Угорщиною, Польщею та ін. У своїй зовнішній політиці він продовжував тактику династичних шлюбів, яку було розпочато його батьком - князем Володими­ром Великим. Дочка Анна стала дружиною французького короля Генріха І, донька Єлизавета була за норвезьким королем Гаральдом Сміливим, Анастасію видали заміж за угорського короля Андрія (Андроша). Сам Ярослав одружився з Інгігердою - донь­кою шведського короля, а сини його - з сестрами польського короля і німецького ціса­ря та з донькою візантійського імператора. За «успіхи» в цьому напрямку сучасники прозвали Ярослава «тестем Європи». На міжнародній арені йому вдалося зміцнити авторитет Русі й утвердити її в політико-державному просторі.

Одночасно внутрішньополітичне становище досягло певної стабільності, адже князь багато уваги приділяв внутрішнім проблемам держави. Змінився вигляд Києва, і він по праву міг суперничати з Константинополем. Головний в’їзд до міста прикраша­ли Золоті ворота, а архітектурною перлиною Києва стала Софія Київська, споруджена у 1037 р. на честь перемоги над печенігами. Було розбудовано й інші міста.

Під час правління Ярослава зріс рівень культури й освіти: відкривалися школи, створювалися бібліотеки. За свою просвітницьку діяльність народ охрестив його «Мудрим».

З ім’ям князя Ярослава Мудрого пов’язане створення першого писаного зводу законів «Руської правди», що сприяло зміцненню держави Русі. Основою цієї юриди­чної правової збірки Київської Русі був «Устав земляний» - зведення норм усного звичаєвого права , запровадженого за часів Володимира Великого. Норми документа відображали суспільні відносини ранньофеодальної держави.

Болючою проблемою, яку Ярослав намагався розв’язати, було питання про престолонаслідування. Запропонована ним схема була недосконалою і порушувала принцип спадкоємності від батька до сина. В її основі лежав принцип сеньйорату, тобто розподіл земель і політичної влади відбувався на основі старшинства і кожному з князів гарантувалося формальне право престолонаслідування. Однак, у реаліях жит­тя досягти цього було майже неможливо. Боротьба за владу стала ще більш гострі­шою.

Постать Ярослава є суперечливою в історії Київської Русі. З одного боку, Яро­слав багато зробив для розквіту своєї держави, а з іншого, він один з перших синів князя Володимира проявив державний сепаратизм, переставши виплачувати Києву щорічну обов’язкову данину; дуже скандально він прийшов до влади у Києві (деякі епізоди його просування до престолу і сьогодні є дискусійними), а концепція Яросла­ва щодо престолонаслідування стала фатальною для Київської Русі, бо підірвала ідею єдності і призвела до жорстокої боротьби за владу.

Отже, за правління Володимира Великого та Ярослава Мудрого Київська дер­жава досягла своєї політичної, економічної і культурної могутності: завершився про­цес територіального об’єднання країни. Русь перетворилася у могутню імперію, тери­торія якої становила 800 тис. кв. км, з населенням близько 5 млн осіб, визнаною сто­лицею країни став Київ, де проживало 50 тис. осіб, що було більше, ніж у Лондоні чи Парижі на той час, гербом Русі став княжий герб Володимира - тризуб, який поклав основу українському національному гербу. Іншими словами, саме за часів Володими­ра та Ярослава Русь-Україна набула усіх ознак державності й атрибутів княжої держа­ви від стольного граду, яким був Київ до знаків княжої влади (печатка і тризуб) і аж до кордонів цієї величезної європейської країни, яка за своєю сутністю була державою - імперією.