1.Становлення інституту президентства ти його основні риси

Термін "президент" походить від латинського "Praesidcnt". що в перекладі означає "той. хто сидить поперед), головує". Є припущення, що за часів античності президентами називали тих. хто головував на різних зборах, і вірогідно, що від цього первісного значення слова "президент" пізніше виникла така посада, як, наприклад, президент сснат\. Однак як держави глава у сучасному розумінні термін "президент" не вживався ні в античний період, ні в періоди існування ранніх буржуазних республік в Англії та Нідерландах". Першою країною в світі, де виникла посада президента як глави держави були США. Делегати Конституційного конвенту, що зібралися в 1787 р в Філадельфії для прийняття федеральної Конституції США1, зробили історичний вибір між монархією і республікою. Тільки-но звільнившись від влади Британської монархії, американське суспільство було настроєне рішуче проти впровадження вищої виконавчої влади в особі монарха Тому після тривалих дебатів, які вели між собою творці американської конституції, дійшли висновку, що вища виконавча влада повинна зосереджуватися в руках федеральної виконавчої влади, якого стали називати, згідно з конституцією. Президентом Сполучених Штатів Америки. Так трапилося не випадково, бо з перших днів існування США система розподілу влад працювала при досить відчутном\ верховенстві чи. навіть, першості саме виконавчої влади4 Назва глави держави була пов'язана не тільки з тим. що президент асоціювався з республіканською формою правління, а ще й і автохтонними чинниками: в ряді американськи штатів \ п

Крім того, саме в США зародився і набув розвитку інститут президентства як один з найважливіших інститутів політичної системи. На відміну від інших держав того часу, де виконавча влада мата монархічний, а значить, спадковий характер. \ США главу держави стали обирати на загаіьнпх виборах

У першій половині XIX ст. президентську систем) правління впровадили країни Латинської Америки В Європі вперше була введена посада президента в 1848 р \ двох республіках - Франті і Швейцарії І тільки після закінчення першої світової війни в Сврош збільшується кількість держав, в яких було впровадженно посаду президента. Президенти стали вищими посадовими особами в Австрії. Всймарській республіці. Чехословаччині. Польщі. Естонії. Латвії. Литві. Туреччині. В 30-40-і роки інститут президентства став поширюватися і в Азії: його ввели у Філліпінах. Сірії. Лівані. Після другої світової війни до держав, очолюваних президентами, увійшли Італія. Греція. Португалія. Ісландія. Мальта. В Азії також у цеп час посад> президента запровадили в Південній Кореї. ПівдонноУіу В'єтнамі. Тайвані. Індії. Пакистані. Бангладеш. Іраці. Ірані. Афганістані^ Однак найбільшого поширення модель президентського правління набула в Африці Цей процес почався з кінця 50-х - початку 60-х років, і сьогодні майже на чолі всіх африканських держав стоять президенти.

З кінця 80-х років інститут президентства з'явився в колишніх республіках СРСР. в республіках колишньої СФРЮ (за винятком Боснії і Герцеговини), в Чехії. Словакії. Цю ж посаду ввела у себе Монголія. Таким чином, сьогодні президентство - невід'ємний елемент політичних систем багатьох країн світу За даними на І9УЗ Р- зі 183 країн, що входили до окладу ООН. більш ніж 130 мали у своєму державному устрої інститут президентства.

Що ж розуміється під поняттям "президент" сьогодні7 Одне найбільш традиційних джерел, що дозволяє знайти необхідне підґрунтя для визначення цього поняття - цс довідкова літерату ра і, перш за все. тлумачні словники. Проте з'ясовується, що в багатьох як російськомовних, так і у країноуіовних виданнях відшукати статно. яка б давала вичерпне пояснення поняття "президент". - досить складна справа. Наприклад, в юридичному енциклопедичному словнику видання 1984 р°. взагалі відсутня стаття ""Президент". В іншому' виданні "Что есть что в мировой политике.Словарь-справочник"7 тема "Президентство" теж відсутня.

Юридичний словник 1953 р. намагався дати тлумачення цьому поняттю, відзначаючи, що "в буржуазному державознавстві президент розглядається як носій верховної державної влади і вищий представник держави у "зовнішніх стосунках". Подібне твердження зовсім неправильне, бо державна влада в капіталістичних країнах належить буржуазії, котра і є її носієм, а президент - тільки знаряддя диктатури монополій"8.

В іншому1 джерелі - енциклопедичному сиовник\', випущеноуіу в світ у 1990 p.. президент визначається таким чином: 1) у більшості сучасних держав з республіканською формою правління виборний глава держави; 2) в цілому ряді громадських і наукових закладів, організації! (в т.ч. і міжнародних) виборний голова виконавчого органу.

Іноземна юридична довідкова література теж намагається розшифрувати дане поняття. Так. у тлумачному словнику Блока Президент Сполучених Штатів - "Офіційний титул глави виконавчої влади федерального уряд} в Сполучених Штатах". В іншому словнику президент визначається як "...глава держави в сучасних республіках, глава виконавчої влади в Сполучених Штатах"1".

Цікавою емпіричною базою є документи, які відображають роботу вищих представницьких органів державної влади, а також матеріали періодичного друку, особливо періоду заснування того чи іншого конституційного інституту, в яких політики висловлюють свої точки зор>. Обговорення питання про впровадження посади Президента колишнього СРСР. а потім і президентів РФ. України та інших республік, викликало величезну кількість різноманітних публікацій, відгуків, які також допоможіть у з'ясуванні поняття "президент" На третій сесії Верховної Ради СРСР \ лотом) 1490 р. обговорювався проект Закону СРСР про заснування посади Президента СРСР і внесення у зв"язку з цим необхідних змін і доповнень до Конституції СРСР 1977 р. Під час обговорення порушувалися й деякі теоретичні аспекти поняття "інституту президентства", його основних рис.

Говорячи про світовий досвід розподілу влад на "декілька владних структур", у статті С.С Алексеева підкреслюється: "Але, окрім такого розподілу1, необхідне і її об'єднання Потрібна додаткова стрижнева політична структура, яка б уособлювала ВДність і міцність влади. Президент повинен стати загальнонаціональною об'єднуючою силою"15 В іншій статті, надрукованій в журналі "Новое время". БЫ Топорнін робив акцент на необхідності баланс} між владою законодавчою, виконавчою, судовою і вказував на роль президента в цьому процесі. Автор підкреслював, що. визнаючи офіційний статус президентства, слід мати на увазі не конкретну особу, а оптимальну систему раціонального демократичного управління тодішнього Радянського Союзу. Мова йшла про відповідальність президента, можливість його відкликання (імпічменту) у випадку антиконституційних дій або правопорушень.

У період заснування посади президента колишнього Радянського Союзу було достатньо владних структур: З'їзд народних .депутатів СРСР. Верховна Рада, Президія Верховної Ради. Рада міністрів. Все це - колегіальні структури, на узгодження діяльності яких потрібно було багато часу. Це й стало однією з причин впровадження влади президента - арбітра вищих органів влади й управління'*. Окрім того, всією своєю практичною роботою Президент СРСР повинен був створювати умови для розвитку взаєморозуміння і соціального діалоп між різними суспільно-політичними рухами, підтримувати громадянський мир і міжнародну згоду в країні, а також, маючи верховні повноваження, виступати в ролі організатора і координатора дій за надзвичайних обставин - війни, конфліктів, стихійного лиха, серйозних порушень соціального спокою і суспільного порядку.

Президент — це, як правило, одноособовий виборний гла­ва держави в країнах з республіканською формою правління, який обирається її громадянами або парламентом на 4—7 ро­ків¹. Ця посадова особа очолює державу в 150 країнах світу (з майже 200), решта — має монархічну форму правління, яка характеризується:

• спадковістю влади (хоча в ОАЕ, Малайзії монархи обійма­ють свою посаду на основі виборів);

• довічністю влади;

• відсутністю відповідальності монарха перед народом. Уперше інститут президента виник у США. Іноді він мо­же бути колегіальним. При цьому встановлюється розподіл пов­новажень глави держави між колегіальним органом і його го­ловою.

У колишніх соціалістичних країнах роль глави держави, по суті, виконували постійно діючі колегіальні органи (президії) верховних представницьких органів державної влади.

У літературі з конституційного права вживаються понят­тя «інститут Президента* та «інститут президентства». З нашої точки зору, слушною є позиція С. А. Агафонова, на думку яко­го, інститут президентства — це система правових норм, направлених на регулювання суспільних відносин, змістом яких є діяльність Президента України як їх суб'єкта (інший дослідник проблеми — В. А. Шатіло — уточнює, що це норми, які регулю­ють порядок виборів Президента України, визначають функції та повноваження Президента України, термін його повноважень і порядок їх припинення, його конституційно-правову відпові­дальність, а також норми, що регламентують діяльність допо­міжних органів і служб при Президентові України¹), а інститут Президента України — це державно-правове утворення в ціліс­ній системі управління суспільством, що складається з найви­щого державного одноособового виборного органу та його кон­сультативних, дорадчих та інших допоміжних органів та служб, наділене конституційно-владними повноваженнями в управ­лінні державою, характеризується єдністю взаємозв'язків з ін­шими державними, а також недержавними органами та гро­мадянами, діяльність якого регулюється системою відповідних правових норм. Причому в останньому значенні термін «інсти­тут» вживається на позначення певного органу чи організації держави².

С. А. Агафонов також висловлює слушну, з нашої точки зо­ру, думку про те, що Президент України є не посадовою осо­бою, а органом держави та частиною державного механізму, тому що тільки держава має виключне право на прийняття законів та інших нормативно-правових актів, обов'язкових для всього су­спільства чи його частини. Різновидом таких актів є укази та роз­порядження Президента України³.

Президент, як правило, обирається громадянами відповідних держав шляхом прямих або непрямих виборів.

Прямі вибори більше характерні для держав з президентсь­кою (за винятком США та Індонезії) або напівпрезидентською формами правління (Росія, Франція, Бразилія, Мексика).

Основними цензами, передбаченими конституціями зару­біжних держав щодо президентів, є:

• громадянство відповідної держави (причому у СІЛА, Ко­лумбії, Монголії президент повинен мати громадянство за на­родженням, а не в результаті натуралізації);

• проживання на її території протягом певного часу (не мен­ше 10—15 років);

• певне володіння громадянськими і політичними правами;

• досягнення певного віку (мінімально допустимий — 25 ро­ків). Іноді встановлюється верхня вікова межа перебування осо­би на посаді президента (хоча у демократичних країнах система виборів, як правило, виключає можливість приходу до влади осіб, які через вік не зможуть здійснювати ефективне управлін­ня державою).

У країнах з однопартійною системою необхідною умовою для обіймання поста президента є приналежність до правлячої партії, а в державах з великим впливом певної релігії кандидат па пост президента має сповідувати відповідну релігію.

У деяких країнах існують спеціальні вимоги до кандидата на пост президента: мати незаплямовану репутацію, досвід фінансової діяльності, середню або вищу освіту, знати державну мову тощо¹.

У конституціях зарубіжних держав по-різному вирішується питання щодо обмежень балотування однієї і тієї самої особи на посаду президента:

• не більше двох разів за своє життя;

• не більше двох разів поспіль;

• особа може обиратися лише один раз (деякі країни Ла­тинської Америки);

• немає обмежень (Франція).

Урочистий вступ президента держави на посаду називаєть­ся інаугурацією (від лат. inaugurare — посвячувати), що вклю­чає зазвичай складення присяги².

Статус президента має відмінності залежно від різновиду форми правління.

У парламентській республіці президент є лише главою дер­жави і виконує функції переважно представницького характеру. Міністри та уряд у цілому не підпорядковані та не відповідаль­ні перед ним (Італія, ФРН). Президент здійснює свої повнова­ження через інститут контрасигнатури, тобто акти президента діють лише за умови скріплення їх підписом прем'єр-міністра або міністра, відповідального за виконання цього акта.

У президентських республіках президент є главою держави і главою виконавчої влади одночасно (США, Бразилія). Йому підпорядковані міністри як у випадку, коли вони складають уряд, так і у випадку, коли колегіального органу вони не утво­рюють. Посада прем'єр-міністра у таких державах є символічною або взагалі відсутня, оскільки фактичним керівником уряду є сам президент.

Президенти держав зі змішаною формою правління наділя­ються конституціями широкими правами в галузі виконавчої влади та іншими повноваженнями (нормотворчими, координа­ційними тощо). У цих державах президент посідає становище яад традиційними гілками влади як координатор щодо органів державної влади, держави, суспільства¹. На практиці у таких дер­жавах повнота влади президента залежить від розстановки по­літичних сил².

Отже, залежно від форми правління у конкретній державі президент може:

• не входити до жодної з гілок влади (змішані республіки, зокрема Україна);

• входити і у законодавчу, і у виконавчу владу (Індія);

• входити тільки до складу виконавчої влади (президентсь­кі республіки, наприклад США)³.

В Україні інститут президента з'явився порівняно недавно. Декларація про державний суверенітет України проголоси­ла, що державна влада в республіці здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу, судову, тобто передбачала­ся горизонтальна організація державної влади, що зумовлюва­ло необхідність заснування поста президента, який би здійсню­вав координацію діяльності цих трьох гілок влади.

5 липня 1991 р. було прийнято: Закон УРСР «Про засну­вання поста Президента Української РСР і внесення змін та до­повнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР», яким було передбачено заснування поста Президента УРСР; Закон УРСР «Про Президента Української РСР», відповідно до ст. 1 якого Президент УРСР визначався як найвища посадо­ва особа Української держави і глава виконавчої влади; Закон УРСР «Про вибори Президента Української РСР».

Прийняттю цих законів передувало внесення відповідних змін і доповнень до чинної на той час Конституції.

1 грудня 1991 р. відбулися вибори Президента, під час яких уперше в історії України на конституційній основі шляхом пря­мих виборів було обрано Президента України.

У період з 1991 по 1996 pp. було розроблено кілька проектів Конституції України, а також підписано Конституційний до­говір між Верховною Радою України та Президентом України від 08.06.1995 р. Відповідно до зазначених проектів та Договору Президент визнавався главою держави та главою державної ви­конавчої влади.

Остаточно статус Президента України було визначено Кон­ституцією України, відповідно до ст. 102 якої Президент Украї­ни є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод люди­ни і громадянина.

На сьогодні у літературі з конституційного права обґрунто­вується необхідність прийняття Закону України «Про Прези­дента України», що обумовлено потребою у конкретизації кон­ституційних норм та тим, що Конституція за своєю правовою природою не може забезпечити всеохоплююче правове регулю­вання функціонування інституту Президента України¹.

До проведення конституційної реформи, на думку О. Ф. Фри-цького, місце Президента України в системі гілок державної вла­ди визначалося тим, що він здійснював координацію діяльності органів виконавчої влади², тоді як В. М. Шаповал зазначав, що за змістом Конституції України немає підстав стверджувати про наявність «арбітражної», «узгоджувальної», «врівноважувальної» чи «інтегруючої» функції Президента, оскільки жодне з його повноважень не є таким, що демонструє цю функцію. Цей до­слідник включав Президента до конституційно визначеної си­стеми розподілу влади і визнавав його главою виконавчої влади де-факто³.

Нині, зважаючи на зміну в Україні форми правління з прези­дентсько-парламентської на парламентсько-президентську, вва­жаємо слушною думку В. А. Шатіла, який зазначає, що діяльність і функції Президента опосередковують здійснення самостійного виду державної влади — президентської. Підставами для такого твердження, на думку цього автора, є, зокрема, те, що Президент видає самостійні нормативні акти (укази), наділений допоміж­ними органами і службами, а також виконує функції і повнова­ження, які властиві лише йому та не підлягають делегуванню⁴.

2. Порядок обрання Президента України визначається Конституцією України (ст. 103) та Законом України «Про вибори Президента України» в редакції Закону від 18 березня 2004 р.

Загальні умови президентських виборів. Президент України обирається безпосередньо виборцями. Такий спосіб обрання глави держави звичайно використовується в державах із президентськими та квазіпрезидентськими формами правління, де реалізується модель «жорсткого» поділу влади. Це пов'язано з тим, що подібна модель передбачає необхідність формування виконавчої гілки влади непарламентським шляхом (у президентських республіках виконавча влада здійснюється безпосередньо главою держави, а в квазіпрезидентських - урядом та іншими органами виконавчої влади, які формуються главою держави) з тим, щоб забезпечити її відносну автономність відносно законодавчої гілки влади.

Згідно з Конституцією України вибори Президента України здійснюються на основі загальних принципів виборчого права України - вільних виборів, загального, рівного та прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Конституція України встановлює додаткові, порівняно з виборами народних депутатів чи місцевими виборами, обмеження щодо пасивного виборчого права громадян на виборах Президента України:

- по-перше, підвищується віковий ценз для пасивного виборчого права (з 18 на місцевих виборах і 21 року на виборах народних депутатів України до 35 років на виборах Президента України). Це обумовлено тим, що діяльність глави держави потребує значного життєвого і політичного досвіду, належного освітнього рівня, здатності до вирішення складних політичних, правових, економічних і соціальних проблем, а це, своєю чергою, досягається з відповідним віком;

-  по-друге, на виборах Президента України для пасивного виборчого права встановлюється ценз осілості- десять останніх перед днем виборів років проживання в Україні. Це обмеження обумовлене тим, що глава держави мусить бути досить добре обізнаний з різними аспектами суспільного життя країни, його мають добре знати виборці;

- по-третє, для пасивного виборчого права встановлюється мовний ценз:

- по-четверте, встановлюються заборона одній і тій самій особі обиратися Президентом України більше ніж: два строки підряд. Обрання на третій або четвертий строк також можливе, але тільки після відповідної перерви.

Отже, Президентом України може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг 35-річного віку, має право голосу, володіє державною мовою і проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років.

Порядок і строки призначення виборів Президента України. Вибори Президента України можуть бути черговими, позачерговими і повторними; призначаються вони Верховною Радою України.

При цьому чергові вибори Президента України проводяться із закінченням конституційного строку повноважень Президента України. Дата їх проведення чітко визначена в Конституції України - остання неділя жовтня п'ятого року повноважень Президента України, а призначаються вони Верховною Радою України не пізніш як за 130 днів до дня виборів.

Позачергові вибори Президента України відбуваються в останню неділю 90-денного строку з дня:

1)   проголошення Президентом України особисто заяви про свою відставку на засіданні Верховної Ради України;

2)  опублікування рішення Верховної Ради України про підтвердження неможливості виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я;

3)  опублікування рішення Верховної Ради України про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту;

4) прийняття постанови Верховної Ради України про призначення позачергових виборів у разі смерті Президента України.

Повторні вибори Президента України проводяться у випадках:

1)  якщо до виборчого бюлетеня для голосування було включено не більше двох кандидатів на пост Президента України і жодного з них не було обрано;

2)  якщо всі кандидати на пост Президента України, включені до виборчого бюлетеня, до дня виборів або до дня повторного голосування зняли свої кандидатури.

Повторні вибори Президента України відбуваються в останню неділю 90-денного строку від дня прийняття постанови Верховної Ради України про їх призначення.

Висування і реєстрація кандидатів на пост Президента України. Право висування кандидатів на пост Президента України реалізується громадянами України через політичні партії та їх виборчі блоки (далі - партії (блоки), а також самовисуванням у порядку, визначеному Законом України «Про вибори Президента України», (статті 44-48).

Реєстрація кандидата на пост Президента України здійснюється Центральною виборчою комісією за умови отримання таких документів:

1)  анкети кандидата на пост Президента України за формою, встановленою Центральною виборчою комісією (заповнюється кандидатом особисто);

2)  автобіографії особи, висунутої кандидатом, обсягом до двох тисяч друкованих знаків, що обов'язково повинна містити: прізвище, ім'я, по батькові, число, місяць, рік і місце народження, відомості про громадянство, освіту, трудову діяльність, посаду (заняття), місце роботи, громадську роботу (зокрема на виборних посадах), партійність, склад сім'ї, адресу місця проживання із зазначенням часу проживання в Україні, відомості про судимість, не погашену і не зняту в установленому законом порядку;

3)  передвиборної програми кандидата, викладеної державною мовою, обсягом до 12 тис. друкованих знаків;

4) документа про внесення грошової застави (вноситься партією (партіями, що входять до блоку), яка висунула кандидата на пост Президента України, або кандидатом на пост Президента України в безготівковому порядку на спеціальний рахунок Центральної виборчої комісії в розмірі 500 тис. гривень)¹;

5)  декларації про майно та доходи відповідно до ст. 50 цього Закону;

6) фотографій кандидата за розмірами та в кількості, встановленими Центральною виборчою комісією.                          \

Для реєстрації кандидатом у Президенти України особи, висунутої партією (блоком), крім документів, передбачених ч. 1 цієї статті, подаються також такі документи:

1)  подання про реєстрацію кандидата, підписане керівником партії (керівниками партій, що входять до блоку) та скріплене печаткою партії (печатками партій, що входять до блоку);

2)  копії свідоцтва про реєстрацію партії (партій, що входять до блоку) та її статуту (статутів партій, що входять до блоку), засвідчені Міністерством юстиції України після початку виборчого процесу;

3) витяг із протоколу з'їзду (зборів, конференції) кожної партії, що увійшла до складу виборчого блоку, про утворення виборчого блоку, засвідчений підписом керівника партії та скріплений печаткою цієї партії - в разі висунення кандидата блоком;

4) угода про утворення виборчого блоку (в разі висунення кандидата блоком);

5)  витяг із протоколу з'їзду (зборів, конференції) партії (між-партійного з'їзду (зборів, конференції) партій, що входять до блоку) про висунення кандидата на пост Президента України від партії (блоку);

6)  заява особи, висунутої кандидатом, про згоду балотуватися кандидатом на пост Президента України від цієї партії (блоку).

Подання зазначених документів до Центральної виборчої комісії для реєстрації кандидатів закінчується за 90 днів до дня виборів Президента України, а сама реєстрація закінчується не пізніше ніж за 85 днів до дня виборів.

На підтримку кандидата на пост Президента України має бути зібрано не менш як 500 тис. підписів виборців, які мають право голосу, зокрема не менш як по 20 тис. підписів у кожному з двох третин регіонів (Автономна Республіка Крим, області, міста Київ та Севастополь) України. Підписні листи передаються до Центральної виборчої комісії не пізніш як за 40 днів до дня виборів, а в разі неподання в цей термін необхідної кількості підписів на підтримку кандидата на пост Президента України Центральна виборча комісія звертається до Верховного Суду України щодо скасування рішення про реєстрацію відповідного кандидата на пост

Президента України.

Результати виборів Президента України встановлює Центральна виборча комісія на підставі протоколів територіальних виборчих комісій про підсумки голосування в межах відповідних територіальних виборчих округів на підставі протоколів територіальних виборчих комісій не пізніш як на десятий день од дня виборів.

Обраним у день виборів Президентом України вважається кандидат, який одержав на виборах більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

Якщо до виборчого бюлетеня для голосування у день виборів було включено не більше двох кандидатів на пост Президента України і за результатами голосування у день виборів Президента України жодного кандидата не було обрано, Центральна виборча комісія приймає рішення про звернення до Верховної Ради України з поданням про призначення повторних виборів Президента України.

Якщо до виборчого бюлетеня для голосування у день виборів було включено більше двох кандидатів на пост Президента України і за результатами голосування у день виборів Президента України жоден кандидат не був обраний відповідно, Центральна виборча комісія приймає рішення про проведення повторного голосування, яке призначається на третю неділю після дня виборів.

Обраним Президентом України вважається кандидат, який одержав на виборах більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

* * *

Строк повноважень Президента України - п 'ять років. Новообраний Президент України вступає на пост не пізніше ніж через ЗО днів після офіційного оголошення результатів виборів, з моменту складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України, після чого Центральна виборча комісія вручає новообраному Президентові України посвідчення Президента України. Урочиста церемонія вступу на посаду глави держави отримала назву інавгурація.

Президент України, обраний на позачергових виборах, складає присягу в п'ятиденний строк після офіційного оголошення результатів виборів.

Текст присяги Президента України встановлено в ст. 104 Конституції України: «Я, (ім'я та прізвище), волею народу обраний Президентом України, заступаючи на цей високий пост, урочисто присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Конституції України і законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі».

Приведення Президента України до присяги здійснює Голова Конституційного Суду України.

Свої обов'язки Президент України виконує до вступу на пост новообраного Президента. Проте Конституція України (ст. 108) передбачає можливість і дострокового припинення повноважень Президента України у разі:

1) відставки;

2) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

3) усунення з поста в порядку імпічменту;

4) смерті.

Умови та процедура відставки Президента України не отримали чіткої регламентації в Конституції та в чинному "законодавстві України. Звичайно під відставкою розуміють залишення державної посади особою, що її займає, за власним бажанням або усунення її з цієї посади через причини об'єктивного чи суб'єктивного характеру'.

У конституційному праві відставка виступає важливою формою політичної відповідальності відповідних органів державної влади та посадових осіб, проте вона може стати результатом як особистих причин, так і об'єктивних наслідків. Наприклад, відставка Кабінету Міністрів України внаслідок прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінетові Міністрів України, або добровільна відставка міністра через його незгоду з політикою уряду. Аналіз положень статей 108, 109 Конституції України дозволяє зробити висновок, що під відставкою Президента України слід розуміти залишення поста Президента України виключно з власної ініціативи і при забезпеченні повної добровільності прийняття такого рішення.

Відставка Президента України набуває чинності з моменту проголошення ним особисто заяви про відставку на засіданні Верховної Ради України.

Неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я згідно зі ст. 110 Конституції України має бути встановлена на засіданні Верховної Ради України і підтверджена рішенням, прийнятим більшістю від її конституційного складу на підставі письмового подання Верховного Суду України,-за зверненням Верховної Ради України і медичного висновку. Неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я, як уявляється, означає такий стан здоров'я Президента України, внаслідок якого він не лише не може виконувати свої обов'язки на час обговорення цього питання Верховною Радою України, а й не зможе їх виконувати і в майбутньому. Це означає, що тимчасовий розлад здоров'я не може бути підставою для прийняття рішення про дострокове припинення повноважень Президента України внаслідок неможливості виконання ним своїх повноважень за станом здоров'я.

За загальним правилом, Президент України як глава держави не несе політичної або юридичної відповідальності за свої дії. Юридична невідповідальність гарантується інститутом недоторканності, а політична - інститутом контрасигнатури, під чим розуміють скріплення акта Президента України підписом Прем'єр-міністра України та міністра, відповідального за акт і його виконання. Проте в особливих випадках Президент України підлягає відповідальності, що передбачено ст. 111 Конституції України -він може бути усунутий з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.

Інститут імпічменту виступає надійною гарантією проти зловживання владою та порушення главою держави конституції та законів держави.

Конституція України та Регламент Верховної Ради України передбачають досить складну процедуру імпічменту (схема 28).

Так, застосування процедури імпічменту можливе за умови:

1)  наявності висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину;

2)  наявності висновку Конституційного Суду України щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент.

Президент України має право заявити про відмову від участі в процедурі імпічменту, що тягне за собою припинення його повноважень на підставі, передбаченій ст. 109 Конституції України (відставка Президента України).

Сама процедура імпічменту включає такі стадії:

1)  ініціювання питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту більшістю від конституційного складу Верховної Ради України;

2)  прийняття Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу рішення про звинувачення Президента України;

3)  прийняття Верховною Радою України не менш як трьома четвертими від її конституційного складу рішення про усунення Президента України з поста.

Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. Спеціальна тимчасова слідча комісія має право користуватися всіма засобами встановлення істини: допитувати свідків, вимагати і досліджувати (вивчати) документи, проводити експертизи, слідчі експерименти тощо.

Усунення Президента України з поста автоматично припиняє виконання ним своїх обов'язків, він втрачає недоторканність і може бути притягнений до юридичної відповідальності як звичайний громадянин.

* * *

У разі дострокового припинення повноважень Президента України виконання обов'язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Прем'єр-міністра України. При цьому Прем'єр-міністр України у період виконання ним обов'язків Президента України не може здійснювати його повноважень у повному обсязі, зокрема:

- звертатися з посланнями до народу та зі щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

- призначати всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України, проголошувати всеукраїнський референдум за народною ініціативою;

- припиняти повноваження Верховної Ради України; -призначати за поданням Прем'єр-міністра членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняти їхні повноваження на цих посадах;

-   призначати половину складу Ради Національного банку України;

- призначати на посади і звільняти з посад за згодою Верховної Ради України Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України;

-  утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;

-  скасовувати акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

- призначати третину складу Конституційного Суду України;

- нагороджувати державними нагородами;

- встановлювати президентські відзнаки та нагороджувати ними;

- здійснювати помилування.

3. Функції та компетенція Президента України

Ядро конституційно-правового статусу Президента України становлять норми Конституції України, які визначають функції та повноваження глави держави.

Функції Президента України - основні напрямки діяльності (найважливіші обов'язки) глави держави, обумовлені його місцем і роллю в системі органів державної влади.

Компетенція Президента України — сукупність визначених Конституцією та законами України предметів відання та повноважень, якими Президент України наділяється з метою забезпечення реалізації його функцій як глави держави.

Повноваження Президента України — конкретні права та обов'язки глави держави з вирішення питань, віднесених до його відання.

Функції та повноваження, що належать згідно з Конституцією України виключно Президентові України, складають прерогативу глави держави.

Основні функції Президента України як глави держави визначено в ст. 102 Конституції України. Так, Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Як гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України Президент України наділяється особливими повноваженнями. Він: забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; очолює Раду національної безпеки та оборони України; приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні чи в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України тощо.

Здійснюючи функцію гаранта додержання Конституції України, Президент України наділений правом законодавчої ініціативи, що дозволяє йому порушувати питання щодо реалізації конституційних положень, приведення чинного законодавства у відповідність до Конституції України. Президент України користується виключним правом вносити до Верховної Ради законопроект про внесення змін до розділів І, III, XIII Конституції України та призначати всеукраїнський референдум для затвердження цих змін. Забезпечуючи додержання Конституції України, Президент України може накладати вето на закони, прийняті Верховною Радою України, направляє до Конституційного Суду України звернення щодо встановлення конституційності законів та інших актів Верховної Ради України, скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Виступаючи гарантом прав і свобод людини і громадянина, Президент України реалізує свою конституційну функцію здійсненням свого права законодавчої ініціативи; видає укази, які передбачають захист прав і свобод людини і громадянина, окремих категорій населення; приймає в разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану; оголошує в разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації тощо.

* * *

Повноваження Президента України для зручності аналізу можна систематизувати за такими групами:

1. Представницькі повноваження - повноваження із представництва держави у внутрішньо- та зовнішньополітичних відносинах. Зовні країни Президент України:

-представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України¹;

- приймає рішення про визнання іноземних держав;

- призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях;

- приймає вірчі та відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;

- підписує Закони України про ратифікацію міжнародних договорів України.

Як представник держави у внутрішньополітичних відносинах Президент:

- забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;

- звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

- призначає Представника Президента України в Автономній Республіці Крим.

2. Повноваження Президента стосовно до Верховної Ради України та у сфері законодавчої влади.

Президент України та Верховна Рада України здійснюють різні конституційні функції, і компетенція Президента України не конкурує з компетенцією парламенту: Конституція України, керуючись принципом поділу влади, чітко розмежовує сфери їхніх повноважень. Одночасно Президент України згідно з Конституцією України є суб'єктом законодавчого процесу і здійснює відповідні повноваження стосовно до Верховної Ради України та у сфері законодавчої влади, а саме:

- користується правом законодавчої ініціативи у Верховній Раді України;

- підписує та офіційно оприлюднює закони, прийняті Верховною Радою України;

- накладає суспензивне (відкладальне) вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із подальшим поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;

- протягом трьох років після набуття чинності Конституції України (тобто до 28 червня 1999 р.) мав право видавати схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем'єр-міністра України укази з економічних питань, не врегульованих законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради України;

- призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до ст. 156 Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;

- призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією;

- припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом ЗО днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.